Цісар Тобі лишаю вищу сферу ту: Не кваплюся я до такого трону. Мефістофель Земля ж тобі належить по закону. Цісар Яке добро, що ти до нас прийшов Із «Тисячі й одної ночі» мов! Вигадько ти, як та Шехерезада, Я ласками тебе обсиплю радо, Аби мене ти завше розважав, Коли стомлюсь я від щоденних справ. Підчаший (хутко увіходить) Володарю, я не гадав, що вдасться Мені таке тобі звістити щастя, Як те, що нині як ясу Сюди я радісно несу: Рахунки ми вже всі сплатили, З лихварських лап ми вийшли цілі Самому пеклові на зло; Мов небо враз до нас зійшло. Воєначальник (увіходить за ним, підхоплює) І військо ми задовольнили. Ізнов служити вговорили; Мов ожили всі вояки, Радіють шинкарі й дівки. Цісар На повні груди ви зітхнули, Тривоги й клопоти забули, Мов юнаки, ви горите! Підскарбій (увіходить, показує на Фауста і Мефістофеля) Спитай у них — вони зробили те. Фауст Ні, канцлер все повинен доповісти. Канцлер (повагом виступає вперед) Рад бути носієм такої вісті. Дивуйте всі — ось вікопомний лист, Що обернув нам шкоду на користь. (Читає). «Цим ознаймуємо усім новий закон: Один цей папірець варт тисячі корон; [61]Тому зарукою — незлічені скарби, В землі поховані з прадавньої доби; Вже срібло й золото зо схову дістають І на вимогу враз за папірці дають». Цісар Облуда це, отрута для умів! Хто сфальшувать так підпис наш посмів? Злочинця я завдам на люту кару! Підскарбій Ні, підпис твій. Згадай-но, государю: Коли вночі ти тут між нас стояв, Убравшись Паном, канцлер так сказав: «Щедротним будь на цім врочистім святі, Черкни пером — і стануть всі багаті». Ти підписав, і підпис ще вночі Розмножено — їх стало тисячі; А щоб усі ту ласку відчували, Білетів силу ми надрукували, По десять, тридцять, п'ятдесят, по сто, І, вір мені, не скаржиться ніхто. Поглянь на люд: то всі були охлялі, Тепер горять в нестриманому шалі! Твоє ім'я вже славить світ давно, Та нині тричі славиться воно. Той підпис твій — то знак новий в абетці; Під знаком тим всім хороше живеться. Цісар То цей папір і справді злота варт? То всі його приймають не на жарт? Це чудасія — та нехай, про мене. Підчаший Порозліталось птаство навіжене І царство все покрило з краю в край. Де хочеш лист міняйлові подай — Одержиш там чи злота, чи срібла, Ну, знижка є, але зовсім мала. Такий достаток всім удивовижу; Півсвіту ніби вдарилось у їжу, Півсвіту одіж кинулось справлять; Шевці й кравці і день і ніч не сплять… В склепах чарки й тарелі не вгавають, І гості «Слава цісарю!» гукають. Мефістофель Блукаючи самотньо між терас, Красуню пишну здибаєш нараз: З-під віяла так і стриже очима — Чи в тебе є цидулка та значима? І якщо є, то й без палких промов Здобудешся у неї на любов. Ховатимуть за пазухою дами Листочки ці з любовними листами, У Псалтирі з собою панотці Носитимуть побожно папірці, І в чересі червінці та дукати Вже вояків не будуть отягчати. Пробач, якщо деталями дрібними Я знижую цей чин неоцінимий. Фауст Дармуючи у нутрощах землі, Скарби лежать у тебе немалі: І найсміліші поривання мислі Тому багатству рамки надто стислі, Й найвищої фантазії політ Не сягоне у той безмірний світ, Але для духу віщого провидця Все втаєне повинно проявиться. Мефістофель Цей папірець, що за метал стає, Зручний такий — всі бачать, що в нім є; Не треба тут міняться, торгуваться, Лиш знай вином чи ласками впиваться. Схотілось злота — до міняйла йди, А там нема, то вириють завжди Якийсь клейнод, любенько закладуть І за папір, що треба, віддадуть; Невіра набереться сорома — Білети будуть визнані всіма, І у твоїй державі, безумовно, І золота, й паперу буде повно. вернуться Один цей папірець варт тисячі корон… — йдеться про винахід Мефістофелем паперових грошей. Критичне ставлення Гете до паперових грошей, яке він підкреслив, зокрема, в розмові з Еккерманом (27 грудня 1829), пояснюється всім пережитим ним під час наполеонівської навали, коли в герцогстві вибухнула страшна інфляція, внаслідок якої збереження поета в цінних паперах знецінилися. |
