Фалес Так, мудрецеві прикро все те бачить, Та хтось колись за раду і віддячить, А золотник удячності завжди Переважа невдячності пуди. У нас поважна справа, не дурниця; Цей хлопчик хоче так як слід родиться. Нерей Найкращий настрій ви зіпсуєте! Мені сьогодні в голові не те: Дочок Дорід я в гості запросив, До мене прийдуть грації морів. І сам Олімп — не тільки що земля — Таких створінь повабних не явля; Вони шугають, зграбні і знадні, На водянім драконі чи коні, З стихією зливаючись всуціль, Мов ніжна піна на поверхні хвиль. В перловій колісниці навзавід Мчить Галатея, краща між Дорід; Коли Кіпріда з Пафосу пішла, Вона богині місце зайняла І осягла по ній у спадок там І колісницю, і престол, і храм. Тож геть! Не хочу я цю світлу мить Зненавистю і сварами тьмарить. Йдіть до Протея! Знає той стовид І створення, і перетворень хід. (Подався до моря). Фалес Мабуть, ізнов порожняком повернем, Бо той Протей удавсь собі химерним: Його де стрінеш — він щезає вмить, А й скаже що, то годі зрозуміть. Та якщо конче хочеш раду мати, То мусимо таки його спіймати. (Віддаляються). Сирени (угорі на скелях) Що здалеку там біло Над хвилями замріло? Чи то човнів вітрила, Мов лебедині крила, Чи то морські невісти Чудово-променисті? Спустімся з кручі нижче, Почуймо голос ближче. Нереїди і тритони Вернулись ми щасливо, Везем вам дивне диво: На черепашій броні Кабіри, як на троні. Богів усі стрічайте, Піснями величайте. Сирени Малі ви на тілі, Великі на силі, Надія корабельникам, Рятунок потопельникам. Нереїди і тритони Із нами вже кабіри; Святкуймо свято в мирі! Од сили їх святої Нептун засне в спокої. Сирени Ми проти них малі. Як тонуть кораблі, їх сила, всім на подив, Рятує мореходів. Нереїди і тритони Ми трьох взяли; четвертий Не хтів іти, упертий, Сказавши, що один За всіх їх дума він. Сирени Глузує бог із бога — Нічого їм від того, А ми шануймо всіх, Щоб не страждать від них. Нереїди і тритони їх, власне, цілих сім. Сирени А де ж їм бути всім? Нереїди і тритони Цього не можем сказати, Хіба на Олімпі спитати; І думаєм чогось ми, Що є вже там і восьмий. Ті припливуть пізніше, Розвинувшись повніше. Вічно пориваються В далечінь славути, Неосяжне осягнути Ревно сподіваються. Сирени Молитись нам Усім богам, Чи тут, чи там Стоїть їх храм. Перед нам тут вести дано, Хто б нашу славу змірив? Сирени Ви більші, ніж герої Історії старої; Вони дістали лиш одно, Якесь там золоте руно, Загальний хор (підхоплює) Вони лиш золоте руно, А ми (ви) кабірів! Нереїди й тритони пливуть далі.
Гомункул Немов горшки, потвори ці, Поглянеш — глина гола, А розбивають мудреці Об них твердії чола. Фалес Усякий з них того й бажа: В монеті ціниться іржа. (незримо) І я, старий, скажу радніше, Що чим чудніше, тим гідніше. вернуться Нереїди — напівжінки-напівриби, дочки морського бога Нерея, що знає майбутнє, на відміну від Гомункула, якому дано знати тільки минуле; тритони — міфічні морські істоти з людським торсом і дельфінячим хвостом; ці улюблені в живопису XVII–XVIII ст. міфічні образи надавали зображуваній сцені святкового пожвавлення і урочистого настрою; вернуться кабіри — фінікійські боги-покровителі мореплавців. вернуться Протей — морський дід, міг обертатися в безліч постатей; в «Одіссеї» Телемах розпитує його про свого батька. |
