Хор Якщо ці гори й ліс Тобі немилі — Глянь, виноград поріс Всюди по схилі, Мов у земнім раю, Віття плоди аж гнуть… В лагіднім цім краю Лагідним будь! Евфоріон Мрієте ви про мир? Віриш у мрії — вір! Бій — нині оклик мій, Бій, переможний бій! Хор Хто прагне воєн І зневажа спокій, Той недостоїн Щастя надій. Евфоріон Краю цього сини Знають огонь війни; В бій вони сміло йдуть, Кров свою щиро ллють. Дух їх не скориться Зроду ярму; Хто з гнітом бореться, Слава тому! Хор Знявся вгору — подивіться, А здається, не малий. Весь іскриться, ніби криця, У побідний рветься бій. Евфоріон Що там стіни, що там мури — Сам собою кожен будь! Кращий захист проти бурі — Чоловіка мужня грудь. Хочеш в вільній жить країні — Зброю звір і в бою вир! Кожна жінка — героїня, Кожен хлопчик — богатир. Хор Слава поезії, Вись до небес її! Хай, мов ясна зоря, Звідти вона сія! І з далин луна Всім нам чутна, гучна Пісня твоя! Евфоріон Ні, вже не лагідна дитина, Юнак озброєний гряде, А з ним хоробрая дружина — Все сильне, вільне, молоде. Мерщій Убій! Той шлях до слави приведе. Гелена і Фауст На порозі існування, Ледь узрівши світло дня, Десь до горя, до страждання Ти вже рвешся навмання… Ти ж нам свій Чи чужий? Чи союз наш — маячня? Евфоріон Вам чути з моря грім прибою? Вам чути з поля грізний клич? То рать на рать іде стіною На смертну брань, на люту січ. В бій піти Й полягти — Це ж така звичайна річ. Гелена, Фауст і хор Бійся заміру страшного! В бій іти і полягти! Евфоріон Ні, дивитись неспромога! Мушу браттям помогти! Гелена, Фауст і хор Там небезпека, жах, Певний загин! Евфоріон Хай! Крил могутній змах! Вгору! У гін! Далі! Вперед! Вперед! В бою пожар! (Кидається в повітря; одіння якусь хвилю несе його; голова йому сяє; за ним лягла смуга світла). Хор Згубний, безумний лет! Ікар! Ікар! Прекрасний юнак падає до ніг батькам; у загиблому ніби впізнають знайому постать, але тілесне миттю щезає, в небо кометою зноситься ореол, долі лишається тільки одіж, ліра і мантія.
Гелена і Фауст Щастя втеряли ми, Горе прийшло жахне. Евфоріон (голос із глибини) Мати! У царстві тьми Не покидай мене! Пауза. Хор (жалібний спів) Не покинем! Де б не був ти, Не журися самотою — Хоч од нас і полинув ти, Серцем завше ми з тобою. Ні, талан твій не нещасний, Геть тужіння жалібні! Дух великий, спів прекрасний Мав ти в ясні й хмурі дні. Родом славний, міццю сильний, Ти життя земне любив, Та, бентежний і свавільний, Рано сам себе згубив. Мав ти зір очей всезрящих, Серце — світу навстіжень, Мав любов жінок найкращих, Неповторний дар пісень. Ти ж зірвався в даль сміливо, Все пустивши на одчай, Занедбавши бунтівливо І закони,і звичай. Мов натхненний духом віщим, Аж до неба шугонув… Ти погнався за найвищим, Та його не осягнув. Хто ж осягне? Хто зуміє Темну долю побороть, Як у злигоднях німіє, Кров'ю сходячи, народ? Нумо ж нової співати, Хто в жалобі там поник?! Таж земля, всеплідна мати, Родить співи з віку в вік. |
