Евфоріон Дайте побігать, Дайте погратись, У високості Безмежні знятись Смілим бажанням Повен я вкрай. Фауст Ой стиха, стиха, Землі держися, Падіння й лиха Постережися; Сину коханий, Нас не вражай! Евфоріон Не хочу долі Нудьги та скуки! Пустіте одіж, Пустіте руки, Пустіте кудрі — Все ж це моє! Гелена Подумай, чий ти, Кому належиш! Що може вийти, Коли збентежиш Його блаженство, Моє й твоє! Хор Боюсь, що спілку Він розіб'є! Гелена і Фауст Будь же покірливий, Сину любимий, Порив невмірливий Лагідно стримуй! Тіш свою вроду В тиші долин! Евфоріон Вам на догоду Дам собі впин. (В'ючися поміж хором і пориваючи його до танцю). В жвавім народі я В'юся навкруг; Гарна мелодія, Гарний танечний рух! Гелена Добре єси вчинив — Коло красунь повів В ладний танець! Фауст Ні, в тім нема добра — Якась непевна гра… Де ж їй кінець? Евфоріон і хор, танцюючи й співаючи, в'ються-переплітаються в колі.
Хор Влад підіймаючи Ручки тендітні, Кудрями маючи В грі самоцвітній, Діл ледь торкаючи Ніжкою зграбною, Всюди зринаючи Постаттю звабною, — Причарувало нас Любе дитя І полонило враз Наші чуття! Пауза. Евфоріон Найшов я зграю Прудких газелей І з ними граю, Радий-веселий: Вже я мисливець, Ви — дичина! Хор Біжи тихіше, Щоб нас піймати, Ми всі радніші Тебе обняти… У нас, красунчику, Мета одна! Евфоріон Ні, пошугаєм Полем і гаєм! Я ж бо милую Здобич легку, Що взято силою, Те до смаку! Гелена і Фауст Ну й шаленство, ну й свавілля! Годі ждать од нього впину; Стогне гай, луна поділля, Мов роги гудуть гучливі… Що за гамір! Що за гам! Хор (швидко пробігаючи поодинці) Мимо нас усіх пробіг він, Гордівливий і глузливий, Найдикішу ось настиг він І схопив на заздрість нам. Евфоріон (несучи молоде дівчатко) Я маленьку гордівницю Приголублю силоміццю, Вперті губи поцілую, Пружні груди помилую, Силу сильного явлю, Волю вільного вволю! Дівча Геть од мене! В цьому тілі Теж є смілий, вільний дух; Наші волі рівні в силі, Ми не зносимо наруг. Із зухвалого насильця Насміюся я сама: Обпалю тобі я крильця, Загорівшись жартома. (Займається, здіймаючись угору). Линь за мною в синь безжурну, Линь за мною в тінь похмурну, Линь за тим, чого нема! Евфоріон (обтрушуючи рештки полум'я) Тут гущина лісів, Хмура тіснота скал; Рве мене в шир морів Рвійний юнацький пал. Буйного вітру квиль, Буряний рокіт хвиль Манять мене завжди, — Хочу туди! (Стрибає все вище по скелях). Гелена, Фауст і хор Він дедалі пнеться ввись! Ой дитино, бережись! Евфоріон Вище, вище підіймуся, Ширше, ширше подивлюся. Знаю вже, де це я: Між островів сія Пелопса любий край, Хвиль і вітрів розмай. |
