Не те що я розгнівався на свого наставника. У подальші роки я на всіх тумбах шукав афіші вар'єте й цирків, сподіаючись побачити ім'я Бебри, і таки двічі й побачив: воно стояло там разом з ім'ям синьйори Розвіти, одначе я й пальцем не кивнув задля того, щоб зустрітися з друзями.

Я здався на волю випадку, але випадок не траплявся, бо якби наші з Беброю шляхи перетнулися були вже восени сорок другого, а не роком пізніше, то Оскар ніколи не потрапив би в науку до Ліни Ґреф, а став би учнем у наставника Бебри. А так я день при дні, нерідко вже рано-вранці перетинав Лабесвеґ, переступав поріг городницької крамниці, для годиться спершу крутився з півгодинки біля самого Ґрефа, який чимдалі більше перетворювався на такого собі дивакуватого любителя помайструвати, спостерігав, як він складає свої чудернацькі механізми, що дзенькали, пищали, завивали, вищали, й підштовхував його ліктем, коли до крамниці входили покупці, бо на ту пору Ґреф майже не сприймав уже того, що діялося довкола. Що ж сталося? Що зробило колись такого відвертого, всякчас ладного пожартувати садівника й друга молоді таким мовчуном, що змусило його так замкнутися в собі, обернутись на химерника, на досить занедбаного, чимдалі старішого чоловіка?

Молодь до нього вже не навідувалась. Нова паросль Ґрефа не знала. А колишніх його прихильників ще скаутських часів війна розкидала по всіх фронтах.

Польова пошта приносила спершу листи, потім — лише листівки, а одного дня Ґреф кружним шляхом дістав звістку про те, що його улюбленець Горст Донат, напочатку — скаут, потім — фенляйнфюрер у юнґфольку, вже армійським лейтенантом загинув на річці Донець.

Відтоді Ґреф і почав старіти, він уже не дбав про свій зовнішній вигляд, з головою поринув у майстрування, отож у його городницькій крамниці тепер було більше всіляких механізмів із дзвіночками та пристроїв із завиванням, ніж, скажімо, картоплі чи капусти. Певна річ, свою справу зробило й загальне становище з постачанням, адже тепер продукти до крамниці привозили рідко й нерегулярно, а Ґреф, на відміну від Мацерата, не вмів скористатися давніми зв'язками й зажити на оптовому ринку слави доброго клієнта.

Похмурий вигляд мала крамниця, і можна було, власне, лише радіти, що оті безглузді, чудернацькі Трефові дзенькалки й пищалки хоч якось, та заповнювали й прикрашали її інтер'єр. А мені було до вподоби те, що породжував його майстровитий, однак дедалі плутаніший розум. Коли тепер я розглядаю макроме, творіння рук мого санітара Бруно, то мимоволі пригадую Трефову колекцію. І достоту, як оце Бруно має насолоду від мого насмішкуватого й воднораз поважного зацікавлення його художніми забавками, так і Ґреф тішився по-своєму, якось неуважно, коли помічав, що мені подобається котрась із його музичних саморобок. Той чоловік, який роками не звертав на мене жодної уваги, тепер розчаровано зітхав, коли за півгодинки я покидав його крамницю, перетворену на майстерню, й вирушав до Ліни, його дружини.

Про мої відвідини, що тривали здебільшого дві — дві з половиною години, багагато не розкажеш. Коли Оскар переступав поріг, та жінка, що цілими днями не вибиралася з ліжка, озивалась до нього:

— А, це ти, Оскарчику. Ну, то ходи ближче, а як хочеш, то й залазь під пуховик, бо в кімнаті холоднеча, а Ґреф протопив лиш тіль-тіль.

І я пірнав до неї під пуховик, а барабана й ті дві палички, якими щойно орудував, лишав біля ліжка; погостювати зі мною в Ліни я дозволяв лише третій паличці, вже стертій і трохи жилуватій.

Лягаючи до Ліни в ліжко, я навіть не роздягався. Отак, як був, у вовні, оксамиті й шкіряних черевиках я залазив у постіль, а потому, хоч і минало чимало часу й доводилося добряче попріти, виконуючи напружену роботу, вибирався з-під збитого пуховика в тому ж таки, майже непом'ятому одязі.

Кілька перших разів я, вилізши з Ліниного ліжка, відразу йшов до городника й ще трохи набридав йому випарами його дружини. Але потім у нас завівся звичай, якого я залюбки дотримувався. Ще поки я лежав у Ґрефихиному ліжку, докладаючи останніх зусиль, городник ступав до спальні з повним тазиком теплої води, ставив його на ослінчик, поряд клав рушника й мило, а тоді так само мовчки, жодним поглядом не обтяжуючи ліжко, виходив за двері.

Оскар здебільшого швиденько зрікався запропонованого йому тепла в тому сімейному гнізді розпусти, поспішав до тазика й заходжувався ретельно обмивати й себе, й таку активну в ліжку третю барабанну паличку; я ж бо розумів, що Ґрефові був нестерпний дружинин запах, хай навіть той запах діставався йому з других рук.

А отакого, свіжопомитого, мене приймав цей майстровий чоловік з дорогою душею. Він показував мені всі свої механізми й демонстрував різноманітні їхні голоси, і я ще й досі дивом дивуюся, чому Оскар із Трефом, попри такі довірливі, хоч і запізнілі, взаємини, не потоваришували, чому Треф і далі був мені чужий і чому він викликав у мене хіба що співчуття, але аж ніяк не симпатію.

У вересні сорок другого — я саме без усякого там шуму, й гаму, й тарараму відбув свій вісімнадцятий день народження, а по радіо шоста армія вже займала Сталінград — Треф спорудив барабанну машину. У дерев'яному каркасі він підвісив дві шальки, наповнені й зрівноважені картоплинами, потім брав з лівої шальки одну картоплину, ваги спрацьовували й відмикали запірний пристрій, який, своєю чергою, давав хід прикріпленому до каркаса барабанному механізму. Механізм починав рухатися, скреготати, брязкати, гуркотіти, бились одна об одну тарілки, гучно лунав ґонґ, і все це завершувалося деренчливим, трагічно кокафонічним фіналом.

Мені ця машина сподобалась, і я знов і знов просив Ґрефа запустити її. Адже Оскар гадав, що майстровий городник придумав і спорудив машину задля нього й лише для нього. Та дуже скоро я збагнув, що помилився. На думку зробити машину городника наштовхнув, може, і я, але змайстрував він її все ж таки для себе, бо її фінал знаменував і його фінал.

Був ранній, чистенький ранок у жовтні — такий ранок може навіяти лише північно-східний вітер. Я раненько вийшов з помешкання матінки Тручинської й, коли Мацерат саме підіймав жалюзі на дверях бакалійної крамниці, вже стояв надворі, поруч із ним. Він вивільнив пофарбовані в зелене планки, і вони з гуркотом поповзли вгору. Спершу мене обдало хмарою бакалійних запахів, що зібралися за ніч у крамниці, а вже тоді я дістав вранішній поцілунок від Мацерата. Перше ніж з'явилася Марія, я перетнув Лабесвеґ, відкидаючи зі сходу на захід довгу тінь на бруківку, бо праворуч, на сході, над Макс-Гальбе-плац, самотужки бралося вгору сонце, вдаючись до того самого способу, яким, либонь, скористався барон Мюнхгаузен, коли витягував себе за власну чуприну з болота.

Той, хто, як і я, знав городника Ґрефа, також непомалу здивувався б, побачивши, що о цій порі вітрини його крамниці ще завішані, а двері замкнені. Щоправда, в останні роки Ґреф ставав чоловіком дедалі дивакуватішим, одначе досі крамницю він відчиняв і зачиняв хвилина в хвилину. «Чи він, бува, не занедужав?» — подумав Оскар, але відразу це припущення й відкинув. Бо хіба ж міг Ґреф, хто ще торік узимку, нехай уже й не так регулярно, як у минулі роки, але все-таки вирубував у кризі Балтійського моря ополонки й купався в них, — хіба ж міг цей син природи, хоч вік у нього вже й давався взнаки, за одну ніч узяти та й занедужати? Привілеєм вилежуватися в ліжку широко користалася його дружина, до того ж я знав, що м'яку постіль Ґреф зневажає і любить спати на розкладачках і твердих нарах. Та й не було в світі такої хвороби, яка б могла прикувати городника до ліжка.

Я став перед його замкненою крамницею, озирнувся на нашу, побачив, що Мацерат уже всередині, й аж тоді обережно вибив на барабані кілька тактів, сподіваючись на тонкий слух Ґрефихи. Не треба було дуже й тарабанити, щоб друге вікно праворуч від дверей відчинилося. Ґрефиха — в самій нічній сорочці, голова вся в папільйотках — виткнулася, притискаючи до грудей подушку, над квітковою коробкою на підвіконні.

— Та входь уже, Оскарчику! Чого ж ти стовбичиш, коли надворі така холоднеча!