Мацерат таки прислухався до порад Ґретхен Шефлєр і вирішив одружитись на моїй коханій. Отож якщо його, мого гаданого батька, називати батьком, то картина вийде така: мій батько взяв заміж мою майбутню дружину, потім назвав мого сина Курта своїм сином Куртом, тобто зажадав від мене, щоб його внука я визнав своїм зведеним братом і змирився з тим, щоб моя кохана Марія, яка пахла ваніллю, на правах мачухи лежала в його постелі, просмерділій риб'ячим молочком. Та коли я сам собі тверджу: цей Мацерат тобі — навіть не гаданий батько, він геть чужий чоловік, він не викликає в тебе ні симпатії, ні антипатії, він уміє смачно варити й смажити, і отак, вправно пораючись на кухні, він сяк-так дбав замість батька про тебе, бо твоя бідолашна матуся лишила його тобі, а тепер він на очах у людей краде в тебе найкращу в світі жінку, а з тебе робить свідка спершу на своєму весіллі, а через п'ять місяців — на хрестинах, себто таким собі гостем на двох сімейних святах, влаштовувати які годилося б радше тобі, бо це ж ти мав повести Марію до загсу, тобі належало вибирати хрещених батька-матір, одне слово, коли я, придивившись до головних ролей у нашій трагедії, дійшов висновку, що постановка цієї драми дуже багато втратила саме через хибний розподіл головних ролей, то весь театр викликав у мене сумніви. Адже Оскарові, справжньому характерному акторові, дісталася роль статиста, яку без жодної шкоди можна було викреслити з тексту взагалі.
Перше ніж дати своєму синові ім’я Курт, тобто назвати його так, як зватися він у жодному разі не мав, — адже сам я нарік би хлопчика на честь його справжнього діда Вінцента Бронського, — одне слово, перше ніж змиритися з ім'ям Курт, Оскар, поки Марія виношувала дитину, як міг упирався проти майбутніх пологів і не хоче цього приховувати.
Ще ввечері того самого дня, коли я застукав обох на канапі, а тоді, барабанячи, осідлав спітнілу спину Мацерата й не дав йому вдатися до запобіжного заходу, як того вимагала від нього Марія, я зробив відчайдушну спробу відвоювати кохану.
Скинути мене з себе Мацератові пощастло аж тоді, коли було вже надто пізно. Через те ж він мене й лупонув. Марія заступилася за Оскара й почала докоряти Мацератові за те, що в того нічого не вийшло з обережністю. Мацерат захищався, як захищається вже немолодий чоловік. Винна сама Марія, виправдовувався він, нехай би, мовляв, удовольнилася була й одним разом, та їй же, мовляв, усе мало й мало. Після цього Марія розплакалася, сказала, що вона так швидко не вміє — щоб раз, два та й усе, що коли так, то нехай пошукає собі іншу, бо вона досвіду не має, а ось її сестра Густа — та, яка працює в «Едемі», — знає що й до чого, і вона їй казала, що так хапкома це не робиться, і щоб Марія малася на бачності, бо трапляються чоловіки, яким аби лише злити малаф'ю, а він, Мацерат, теж, видко, такий самий, тільки вона вже на це не піде, їй треба, щоб в обох виходило одночасно, як оце щойно. Але ж він однаково мав би пильнувати, вона ж бо, либонь, має право сподіватися, щоб він бодай трохи зважав на неї. Отоді Марія й розплакалася, хоч із канапи й не встала. А Мацерат у своїх піигганках закричав, що цього пхикання вже не годен чути, хоч відразу й пошкодував за цей свій вибух гніву і знов поласився на Марію, тобто спробував був мацнути її під спідницею, адже вона була ще без трусиків, і після цього Марія просто оскаженіла.
Такою Оскар ще не бачив її ніколи: обличчя взялося червоними плямами, а сірі очі робилися чимдалі темнішими й темнішими. Мацерата вона обізвала хирляком, після чого той схопив штани, пірнув у них і застебнув ширіньку. І нехай тепер забирається геть, кричала Марія, до своїх братиків-однопартійців, вони, мовляв, теж такі самі чвиркуни, як він. Мацерат схопив свого піджака, потім — клямку на дверях і рішуче заявив, що відтепер гратиме на інших струнах, бо цими жіночими штучками вже ситий, мовляв, по саме нікуди, а Марія, коли вже вона така похітлива, нехай спіймає собі якогось чужоземного робітника, приміром, отого французика, котрий розвозить пиво, він запевне попорає її краще, а для нього, Мацерата, любов, мовляв, — це щось інше, не лише оце паскудство, і тепер він піде різатися в скат, принаймні там він знає, на що можна сподіватися.
І ми з Марією лишились у вітальні самі. Марія вже не схлипувала; задумливо, ледве чутно насвистуючи, вона натягала трусики. Потім довго розгладжувала сукню, якій на канапі довелося непереливки. А тоді ввімкнула радіо й почала прислухатися до повідомлення про рівень води у Віслі й Ногаті, і коли сказали, скільки води в нижній течії Мотлау, й оголосили, навіть заграли вальс, вона зненацька, ні з сього ні з того знов скинула трусики, пішла на кухню, загуркотіла там тазиком і пустила воду; я почув, як спалахнув газ, і здогадався: Марія надумала влаштувати собі сидячу ванну.
Щоб не бачити в уяві цього досить прикрого видовища, Оскар зосередився на мелодії вальсу. Якщо мене не зраджує пам'ять, кілька тактів Штрауса я навіть вибив на барабані й мав від того неабияке задоволення. Потім радіостанція урвала музику, щоб зробити екстрене повідомлення. Оскар одразу подумав про якусь звістку з Атлантичного океану й не помилився. На захід від Ірландії кільком підводним човнам пощастило потопити сім чи вісім кораблів загальною водотоннажністю стільки й стільки тисяч брутто-реєстрових тонн. Окрім того, ще одна група підводних човнів в Атлантичному океані пустила на дно майже стільки ж брутто-реєстрових тонн. Особливо відзначився підводний човен під командуванням капітан-лейтенанта Шепке; а втім, це міг бути й капітан-лейтенант Кречмер, у кожному разі один із цих двох, а може, то й зовсім третій, такий самий уславлений капітан-лейтенант уже потопив найбільше брутто-реєстрових тонн, а ще, чи на додачу, й англійського ескадреного міноносця класу «ікс-ігрек».
Поки я намагався відтворити на барабані пісню про Англію, яку пустили відразу після екстреного повідомлення, й переробив її майже на вальс, до вітальні ввійшла Марія з масажним рушником через плече й стиха промовила:
— Ти чув, Оскарчику, — знов екстрене повідомлення. Якщо вони коїтимуть таке й далі…
Не пояснюючи Оскарові, що ж буде, якщо таке коїтиметься й далі, Марія сіла на стілець, на спинку якого Мацерат звичайно накидав свого піджака. Мокрого рушника вона згорнула в ковбасу й досить гучно, навіть не фальшивлячи, насвистувала під радіо солдатську пісню про Англію. А коли пісня скінчилась і по радіо знов залунала вічно юна мелодія вальсу, Марія ще раз просвистіла кінцівку пісні й вимкнула ту гавкалку на миснику. Махрову ковбасу вона лишила на столі, сіла й поклала пухкенькі долоні на коліна.
У вітальні стало тихо-тихо, тільки годинник на підлозі подавав голос усе гучніше й гучніше, і Марія, схоже, вже замислилася над тим, чи не краще було б увімкнути приймача знов. Та, зрештою, передумала. Вона ввіткнулася чолом у масажну ковбасу на столі, руки її спорснули з колін і позвисали майже до самого килима. Марія заплакала — нечутно й рівно.
Оскар питав себе, чи Марії не соромно, адже він застав її в такій прикрій ситуації. І я надумався її розвеселити. Я вислизнув з вітальні й у темній крамниці, серед пакуночків із пудингом та желатинових листочків знайшов мішечка, який, коли в напівтемному коридорі я роздивився його ближче, виявився шипучим порошком із присмаком маренки. Ця знахідка дуже потішила Оскара, бо іноді в мене складалося враження, ніби з-поміж усіх порошків той, що з присмаком маренки, Марії до вподоби найдужче.
Коли я повернувся до вітальні, Марія лежала правою щокою на тому ж таки масажному рушнику, згорненому ковбасою. І руки в неї так само звисали, безпорадно погойдуючись, між коліньми. Оскар підійшов з лівого боку й розчаровано побачив, що очі в неї заплющені й сліз у них не видно. Я терпляче дочекався, поки вона підвела повіки, вії на яких трохи позлипалися, й простяг їй мішечка. Але Марія на мою маренку навіть не глянула; здавалося, вона дивиться крізь мішечок і крізь Оскара.
«Мабуть, очі в неї запливли слізьми», — спробував я знайти для Марії виправдання і, недовго радившись із самим собою, поклав діяти рішучіше. Оскар забрався під стіл, підповз до Маріїних ніг — вони стояли носаками трохи всередину, — схопив її ліву руку, що майже торкалася пучками килима, повернув її долонею до себе, надірвав зубами мішечка, висипав половину порошку в безвладно підставлене мені блюдце, капнув трохи слини, устиг побачити, як порошок різко зашипів — і дістав від Марії досить болючого копняка в груди, від якого Оскар відлетів на килим аж під середину столу.
