Форкіада їй судилась гідна смерть, Вам же всім упала доля — у піддашші на трямку, Мов дроздам у западеньці, теліпатися рядком. Гелена і хор стоять, уражені й перелякані, своєрідною мальовничою групою.
Привиддя! Так усі й поціпли злякано, Тремтять за те життя, що вже немає в них… Отак і люди — ті ж нікчемні привиди, Не люблять з сонця світом розлучатися, Та від кінця — ні випросу, ні визволу, І всі те знають, хоч бодай не знать його! Так, ви пропащі! Нум, пора заходитись! (Плеще в долоні). Де не взялись у дверях замасковані карлики, що жваво виконують усі загади. Сюди, до мене, карлики кружалисті! Підкочуйтесь! Тут досхочу нашкодите. Ось місце вівтарю золоторогому; На срібний пруг кладіть ножа блискучого, Глеки поналивайте вщерть водою ви, Щоб плями крові чорної було чим змить; Долівку застеліть розкішним килимом, Щоб жертві стать по-царському навколішки, Нехай тоді її, обезголовлену, Почесно, як годиться, поховаємо. Панталіда Стоїть цариця осторонь, задумавшись, Дівчата в'януть, мов трава підкошена… Між них найстарша я, і мій обов'язок — З тобою, щонайстарша, перемовитись. Досвідчена ти, мудра й мов зичлива нам, Хоч та безмізка челядь і сварилася. Скажи, як можна лихові зарадити? Форкіада Це легка річ; залежить од цариці лиш Себе спасти і вас зарятувати всіх, Тут треба тільки швидкості й рішучості. Хор Найчесніша поміж Парок, наймудріша між Сівілл, Не вживай ти злотних ножиць, провісти нам довгий вік! Бо мов чує вже гойдання, неприємне колихання Наше тіло, що воліло б колихатись у таночку Чи в обіймах любо мліть. Гелена їх страх бере; мені ж не страшно — боляче; Даси рятунку, то прийму з подякою; Бо мудрому, обачному стає не раз Можливим неможливе. Говори мерщій! Хор Говори ж ти, не барися: як нам, бідним, увільниться Від тих зашморгів жорстоких, що намистом ненависним Нам от-от очеплять шиї? Вже ми чуєм, бідолашні, Задихання, жах конання… Зжалься, змилуйся над нами, Реє, мати всіх богів! Форкіада Чи стане ж вам терпцю на довгу оповідь? Я б розказала вам про все, що трапилось. Хор Ой, стане! Поки слухатимем — житимем. Форкіада Той, хто добра пильнує, дома сидячи, Хто стіни житла дбало зашпаровує І лагодить покрівлю, щоб не капав дощ, — Той вік звікує в щасті і в добробуті! Хто ж кине те святе домове огнище І легковажно у світи повіється, — Хоч місце й найде той старе, вернувшися, В нім змінено усе, коли не знищено. Гелена Облиш старі, усім відомі приказки! Розповідай, та не роз'ятрюй ран старих! Форкіада Це не докір, а вступ лиш до історії. Цар Менелай блукав десь, все плюндруючи, Ні суходолу не минав, ні острова, Часами навертався лиш зі здобиччю. Провоював аж десять літ під Троєю, А скільки літ додому плив — не відаю. А що ж ведеться в домі Тіндареєвім? Що діється у царстві Менелаєвім? Гелена Невже ти так із лайкою зріднилася, Що без докору й слова вже не вимовиш? Форкіада Не рік, не два гуляло пустовщиною Міжгір'я, що лежить од Спарти к півночі, За Тайгетом, звідкіль шумливим бистренем Еврот біжить, до нас у діл спускається, Лебежі стаї в комишах погойдує. В міжгір'ї тім осілось плем'я сміливе, Прийшовши з глибу пітьми кімерійської, [95]Ізмурували тверджу неприступну там І верховодять краєм, як їм хочеться. Гелена Чи видано ж? І як вони зробили те? Форкіада Та мали час — затого буде двадцять літ. Гелена Один там пан? Чи зграя то розбійницька? Форкіада Вони не розбишаки, й пан один у них. Його не ганю, хоч сюди й навідувавсь; Усе б забрати міг, а вдовольнивсь, проте, Дарунками, мовляв, а не даниною. вернуться В міжгір'ї тім осілось плем'я сміливе, / Прийшовши з глибу пітьми кімерійської… — Кімерією греки називали землі далеко на північ. В даному контексті — символ германців. Форкіада умовляє Гелену рятуватися від покарання чоловіка у володіннях Фауста. |
