Герольд Не зумію вас назвати; Може, скажеш змалювати? Хлопець-візник Ну, малюй! Герольд Ти ось який: Свіжий, гарний, молодий, Ти ще зовсім хлоп'я, але байдуже — Жінкам уже подобаєшся дуже І виростеш — я не скажу: розпусник, А неабиякий спокусник. Хлопець-візник Це добре! Далі промовляй І загадку веселу розгадай. Герольд Блискучий зір і кучері чорняві, В них самоцвіти аж горять! А з пліч спадають аж до п'ят Одіння пишні та яскраві, Червцем і злотом миготять! Тендітний — дівчина, та й годі! А сам — хоч зараз до дівчат; Вже можеш з ними при нагоді Кохання азбуку вивчать. Хлопець-візник А хто ж це гордий, ясношатий На троні в повозі пиша? Герольд То ніби цар якийсь багатий; Все є, чого бажа душа! Та він ласкавий, щедровитий І знай глядить: кому б ще дать? Йому миліш дари дарити, Аніж багатствами владать. Хлопець-візник Так малювати не пристало, — Ти нам сказав занадто мало. Герольд Бо ж трудно змалювати це Шляхетно-сяюче лице, Рум'яні щоки, губи повні, Тюрбан, оздоби в нім коштовні, Зі злота витканий хітон! Я впізнаю царську поставу — Спокійну, гідну й величаву. Хлопець-візник Це — Бог багатства, це Плутон! Із ним давно бажав зустрітись Ваш володар, тож веселітесь! Герольд Скажи ж тепер про себе, хто ти й що ти? Хлопець-візник Хто я? Поет. Поезії щедроти Я розсипаю тут і там — І багатію з того сам. Багатством я Плутону рівен; Чого не має при дворі він, Те я даю; завжди поет Живить і скрашує бенкет. Герольд Та на словах ти молодець, А докажи, що ти митець! Хлопець-візник Ось гляньте: пальцями лиш лясну, І все кругом засяє ясно. Ось перлів сиплеться разок, (хрускоче пальцями) Ось нате перснів, сережок, Зап'ястя з золота ловіте, Хапайте срібло, самоцвіти, Та й вогники пускаю вам, Чи займуться — не знаю й сам. Герольд І люди ринули юрбою, Нема дарителю од бою! Клейноди сипле, як вві сні, І все хапають навісні… Та схаменіться ж, добрі люди, Хіба не бачите облуди? Та це ж примарні все дари, Хоч їх бери, хоч не бери. Той думає, що скарб піймає, Аж гульк — метелика тримає; А той схопив намист разки — Із них вродилися жуки; Бідаха з серця кинув їх, Вони ж гудуть кругом на сміх… Наобіцяв ти злота тиск, А дав не злото, тільки блиск! Хлопець-візник Хоч маски ти толкуєш якнайліпше, А не спромігсь у річ заглянуть глибше, Бо не герольдові збагнуть Позверхніх явищ дійсну суть. Та не люблю я ворожнечі; Володарю! Тепер до тебе речі. (Звертаючись до Плутона). Чи не довірив ти мені Ці коні — вихри вогняні? Чи ж не керую завше ними Я за вказівками твоїми? Чи ж мій шалено-бистрий літ Не дав тобі пальмових віт? Чи ж я не став у обороні Твоєї слави до борні? Чи ж не завдячуєш мені Ті лаври, що твої вінчають скроні? Плутон Ти свідчення від мене хочеш? Слухай, Що я скажу: ти дух від мого духа; Мені до послуг ти стоїш, Хоч сам од мене багатіш; Отой вінок, що я від тебе маю, Я над усі корони поважаю, І мовлю я перед усіми: Поете, ти єси мій син любимий. Хлопець-візник (до натовпу) Свої найкращії дари Розсипав рясно я згори; То тут, то там на голові Іскрини жевріють живі; Літають вогники блудні, Де затримаються, де й ні; Лиш де-не-де ярке, ясне На хвилю сяйво спалахне; Та найчастіше та краса Ще не помічена згаса. |
