Мефістофель Знайду я те, що кожен з вас шука; Це річ легка і воднораз важка. Скарби самі нам не дадуться в руки, Доводиться удатися на штуки, Зміркуйте лиш: в страшну ту давнину, Як орди скрізь проносили війну, То люди всі, лякаючись навали, Своє добро по тайниках ховали, За римлян теж таке завжди велось, Та й дотепер, можливо, дотяглось. І все те у землі лежить, мов на схороні, І, як сама земля, належить теж короні. Підскарбій Хоч дурень він, а добре зміркував; Так, це одне із цісаревих прав. Канцлер То біс сильце із золота вам ставить, Щоб пагубу незміряну направить. Підчаший Аби він дав потрібний нам запас, То хай вина впаде уже й на нас. Воєначальник Розумний дурень, зна, що обіцяти: Аби де взять — не гребують солдати. Мефістофель Не думайте, що я вас одурив; Спитайте мудреця без зайвих слів. Він астролог, часу ходу пильнує, Хай скаже тут, що небо нам віщує. Гомін у юрбі Два шахраї… Один то грець… Край трону дурень… І мудрець… Та сама пісня… знана всім… Той шепче щось… А той за ним… Астролог (говорить те, що йому підшіптує Мефістофель) Над нами Сонце щиро золоте; Меркурій-вісник нагороди жде; Венера, нам зичлива кожну мить, І рано й вечір любо всім зорить; Цнотливий Місяць химерує знов; Марс хоч не прийде, то стенає кров; Юпітер сяє всіх світил ясніш; Сатурн великий, хоч заледве вздриш. Він як метал і небагато варт, А на вазі заважить не на жарт. Як Сонце з Місяцем зійдуться враз, То срібло й золото — щасливий час! А інше все прийде само тоді — Двірці, сади, красуні молоді, І все це дасть один великий муж, Він зробить те, що з нас ніхто недуж. Цісар Це все я чую удвійні, Але ж не віриться мені. Гомін у юрбі Що він плете?.. Це щось не те… Це чортівня… Одна бридня… Чували вже… Чекали вже… Ізнов обман… Пуска туман… Мефістофель Стоять, бурмочуть щось там знишка І ніби віри нам не ймуть; Тому згадалась чорна кішка, Той дума папороть добуть, Той хоче якось змудрувати, А той на чари наріка, А й їм часом лоскоче в п'яти, Хода стає чомусь хитка… То, знайте, дія невмируща Природи таємничих сил Струмує, мов вода живуща З глибин найглибших, як з могил. Коли занило в тебе тіло І пояс раптом засвербів, — Бери лопату, рийся сміло І докопаєшся скарбів. Гомін у юрбі У мене ниє тіло все… А мною трясця мов трясе… У мене поперек свербить… Мені за спиною знобить… Це все недурно, так і знай, Що тут скарбів хоч одбавляй. Цісар Словами годі вже блудити! Ні, нас на місце те веди ти, Вкажи, де скарб копать, скоріш! [57]Своєю власною рукою Займусь роботою такою; А брешеш — то таке укою, Що в пекло зразу полетиш! Мефістофель Без тебе можу полетіти. Та трудно все й перелічити, Що де сховалось, нічиє. Буває, в полі бідний ратай Виорює в горщечку скарб багатий; Перш думає, що в нім селітра є, А згодом бачить, радістю пойнятий, Що золото там щире виграє!.. А скільки є незнаних склепів, Підвалів, хідників, вертепів, Куди знаючий хід проб'є! Там, в глибині, в підземнім світі, Мовчанням темрявим повиті, Скарби блискочуть коштовиті: Полумиски і тарілки Стоять уряд, із злота литі, А поруч — чаші і чарки Жахтять в черленім самоцвіті, І тут же прастаре вино: Клепки потліли вже давно, Та держить бочку камінь винний; Шляхетні трунки старовинні, Як і коштовності оті, Укриті темрявою ночі, Чекають на часи урочі; Із чого вдень ми кпить охочі, Чарує чаром в темноті. Цісар Що темнота! Пуття у ній немає. Що ціну має — хай на сонці сяє! Хто шахрая впізнає уночі? Який же кіт у темряві не сірий? Ні, вдень, при всіх ти скарб чудесний вирий, Давай сюди чаровані ключі. вернуться Вкажи, де скарб копать, скоріш! — За народною легендою, Фауст, користуючись магією, вмів знаходити скарби. Тут ця функція передана Мефістофелю. У Гете є жартівлива балада «Шукач скарбів» (1797). |
