Зверху чути грізний суремний гук; вороже військо непомалу завагалося. Фауст Вже затьмарився вколо обрій, Лиш де-не-де грізний, недобрий Червоний сполох спалахне; Кривавим блиском зброя грає; Ліс, гори, небо — все вступає У це побоїще жахне. Мефістофель Наш правий фланг хоробро б'ється, Та над усіми видається Завзятий велет Ганс Рубай: До нього й чорт не підступай. Цісар Одна рука знялася вгору Й здесятерилася в ту ж пору… Непевні творяться діла. Фауст Ти чув про маревні мережі На сицилійськім узбережжі? У білий день химерна мла Там коливається в повітрі, Виводить візерунки хитрі, Снує видіння без числа: То колихливими містами, То мерехтливими садами Порожній простір вистила. Цісар Що то за знак? На гострі піки Упали раптом світлі бліки, І наших лав списи блискучі Окрили вогники скакучі; Я бачу в цім якийся чар. Фауст Розхмур, о царю, чоло хмуре: То знак зичливої натури, Нам світять дивні Діоскури, Що бережуть плавців од бурі; Вони підсилять наш удар. Цісар А хто, скажи, і задля чого Нам шле природу на помогу, Який незнаний володар? Мефістофель Не хто, як той мудрець великий, Що відданий тобі навіки. У нього аж душа болить, Що йдуть на тебе супостати. Щоб добродійця врятувати, Готов він голову зложить. Цісар У час коронаційного параду Хотів я зразу вивірити владу, На чім — не став я довго обирати, Звільнив сивобородого од страти. Я зіпсував попівству насолоду, Хоч добре знаю, сам собі на шкоду. Невже аж нині, через стільки літ, Пожну я діла радісного плід? Фауст Добро сторицею воздасться; Зверни свій зір у неба вись: То знамення тобі, дивись, Воно віщує певне щастя. Цісар Орел ширяє в небесах, А слідом — гриф, потворний птах. Фауст Вважай, то справді добрий знак, Бо гриф — то міф, чи так чи сяк; Та де б та вигадка могла Здолати справжнього орла? Цісар Кружляють широко кругами І раптом — блись! — уже зійшлись, Один у одного впились, Зчепились люто пазурами. Фауст Дивися, гриф уже підбивсь, Узнав, що значить хист орлиний, І, опустивши хвіст левиний, За верховіттям бору скривсь. Цісар Нехай по цьому знаку й буде, Приймаю з радістю це чудо. Мефістофель (праворуч) Наших воїв тиск завзятий Крушить міць ворожих ратей. Гуркіт, клекіт, брязкіт, торох, Вже подавсь направо ворог, І безладна ця навала Й інші лави захитала… Наше військо невгавуще Вправо вдарило ще дужче На фаланги ослабілі, Як розбурханії хвилі, Сила з силою другою Шаленіють у двобою… Краще й вигадать незмога, Наша буде перемога. Цісар (зліва до Фауста) Глянь! Чи ж нашому загону Утримати оборону? Чи каміння їм не стало? Вже узято нижні скали, З верхніх теж одходять наші, Лізуть, сунуть маси вражі Вище й вище, далі й далі, Може, вже на перевалі… Ваші засоби нечисті, З них немає нам користі. Пауза.
Мефістофель Ось мій один і другий ворон. Летять похмуро і суворо, Боюсь, що вісті злі несуть. Цісар їх вигляд збуджує неспокій… Від скель, де бій кипить жорстокий, Вітрила чорні їх женуть. Мефістофель (до воронів) Сідайте лиш мені над вуха! Той не загине, хто вас слуха, Ви справите на вірну путь. |
