В день радощів, коли гостей багато

До нас приходить на веселе свято,

Хвилюючися натовпом безкраїм, —

Ми раді всім і кожного вітаєм.

Але ще більше той для нас жаданий,

Хто нам одважно у пригоді стане,

Кого і небезпека не лякає,

Коли непевна доля нас чекає.

Проте прошу вас, в цю врочисту мить

Охочі руки від мечів прийміть;

Шануйте час, коли тут тисячі

Знесуть за нас чи проти нас мечі.

Всяк стій за себе! Хочеш мать корону,

Сам докажи, що ти достоїн трону.

Я хочу вбити власною рукою

Напасника, порушника спокою,

Що зве себе країни владарем,

Васалів паном, армії вождем.

Похвальна річ — великих діл жадоба,

Та головою важить неподоба.

Недаром же оздоблений шолом

Блищить над мужнім, сміливим чолом,

Таж тіло все — ніщо без голови:

Засне вона — всі члени неживі,

Болить вона — все тіло біль зборов,

Одужає — й воно здорове знов.

Тоді й рука вершить свої діла:

Там щит над головою підняла,

А там пустила в хід уже й меча

І на удар ударом одвіча;

Тоді удачу має і стопа —

Поверженим на шию наступа.

Такий і в мене гнів на супостата,

Я хочу ланця потоптом стоптати.

Нас, герольдів, там сьогодні

Прийняли не по заслузі,

Наші речі благородні

Підняли усі на глузи:

«Цісар ваш? Його ж нема!

Він пропав, він щез, ізслиз!

Хто ж його і спогадає,

Як не казка: жив колись…»

Що не приймають виклику до герцю,

Це нам, твоїм прибічникам, по серцю.

Надходить ворог, рветься в бій дружина,

Вели почать: сприяє нам хвилина.

Командувать не буду цього разу,

Ти будеш війську за привідця, князю.

Хай правий фланг на ворога руша,

Що лівим флангом саме вгору суне;

Хай щире й вірне військо наше юне

Напаснику дасть добре одкоша.

Хай цей герой відважний, запальний

Не гаючись до тебе стане в стрій,

Ввіллється в цю громаду бойову

І всім покаже звагу вогневу.

Хто з ворогів навернеться лицем,

Тому я миттю обіб'ю всі щоки,

Хто тил покаже — повалю мигцем,

Не розбере, де плечі, а де боки.

Коли усі бійці твої

Мене наслідувать готові,

То скоро вражі гультяї

Потонуть геть у власній крові.

Середня рать нехай іде у діло,

Являючи свою розумну силу;

Правіше вже змішались вороги —

Спинити нас у них нема снаги.

Нехай і цей пристане у загін:

Прудкий, меткий, усіх захопить він.

З геройством війська мусить побіч

Стоять сподіванка на здобич.

Хай буде всім одна із мет

Вождя ворожого намет.

Йому недовго там пишаться,

Я в першій лаві — знай завзятця!

Хоч я йому і не жона,

Проте й не зовсім чужина.

Багатий визрів урожай,

А жінці, звісно, тільки дай,

Вона ні на що не зважа.

Вперед, у бій! Гуляй, душа!

На лівий фланг, під тії стромовини

Свій правий фланг напевно ворог двине,

Стоятимуть там наші валом вал,

Щоб захистить узенький перевал.

Прийми й цього до себе у солдати,

Не вадить сили сильному додати.

Про лівий фланг не клопочіться!

Держать, що є, мені не вчиться.

Що береже старий вояк,

Того і грім не втне ніяк.

Дивіться, з-поза скель стрімчастих

І з-поза виступів зубчастих

Ідуть, розсипавшись горою,

Нові бійці при добрій зброї.

Щити, мечі, шоломи, лати…

Нам варто їх у бій послати,

І миттю зроблена робота.

А хто й відкіль — моя турбота.

Я не ловив даремно ґав,

Всі арсенали обшугав;

А там у незворушній тиші

Вони стояли кінні, піші,

Колись — владики грізні та вельможні,

Тепер — слимачі домики порожні.

Я поселив усяких там привидь,

Середньовіччя треба ж підживить!

Нехай у них чорти із різних сект,

Вони незгірший справлять тут ефект.

Чи чуєте, вперед вони вже мчать

І зброєю погрозливо бряжчать;

Вже майорять пошарпані прапори,

Що вирвались нарешті на простори.

Ви бачите, народ старий

Охоче йде на бій новий.