Дороті (викликає дзвоником Петру. Розмовляє з нею, зручно відкинувшись на подушки). Ой, Петро, він такий чарівний, і такий жвавий, і такий веселий! Але нічого не хоче робити. Він вважається кореспондентом якоїсь дурної лондонської газетки, але в цензурі кажуть, що за весь час він не послав і десяти рядків. З ним спочиваєш душею після Престона з його нескінченними розмовами про дружину й дітей. Нехай він повертається до своєї дружини й дітей, як він їх так любить. Тільки він не повернеться, ні. Я вже знаю, чого варті ці чоловічі розмови про дружину й дітей під час війни. Це така собі відмичка до жіночого серця. А коли ти піддалася, тебе тією самою відмичкою й ошелешать. Достоту як кийком по голові. Не збагну, чому я досі терпіла цього Престона. А який він понурий! Дивиться знай на карту і бубонить, що місто от-от упаде. Як на мене, гіршої звички, ніж ото весь час дивитися на карту, в чоловіків немає. Правда ж, Петро?

Петра. Я не розумію, сеньйорито.

Дороті. Цікаво, Петро, що Філіп зараз робить?

Петра. Нічого путнього.

Дороті. Не кажіть так, Петро. Ви пораженка.

Петра. Отакої, сеньйорито. Я не тямлю в політиці. Я собі працюю, та й годі.

Дороті. Ну, гаразд, можете йти. А я, мабуть, ще трохи посплю. Мені сьогодні так хороше, і так хочеться спати.

Петра. То й поспіть на здоров'ячко, сеньйорито. (Виходить і зачиняє за собою двері).

У сусідній кімнаті дзвонить телефон.

Філіп (знімає трубку). Так. Гаразд. Нехай заходить.

У двері стукають, і заходить боєць у формі Інтернаціонально! бригади — вродливий смаглявий хлопець років двадцяти трьох. Він хвацько віддає честь.

Salud, товаришу. Заходьте.

Боєць. Мене прислали з бригади. Я мав з'явитися до номера сто тринадцятого.

філіп. Я перемінив кімнату. Наказ у вас при собі?

Боєць. Я отримав усний наказ.

Філіп знімає телефонну трубку й називає номер.

Філіп. Ochenta — dos сего uno cinco. Алло, Геддок? Ні. Дайте Геддока. Говорить Гейк. Так. Гейк. Добре. Це Геддок? (Обертається до бійця). Ваше прізвище, товаришу?

Боєць. Вілкінсон.

Ф і л і п. Алло, Геддок, ви посилали товариша на ім'я Вілкінсон до рибної крамниці Бута? Чудово. Дякую. Баїїкі. (Кладе телефонну трубку. Потім обертається до бійця й простягає йому руку). Радий вас бачити, товаришу. То що у вас?

Боєць. Я прибув у ваше розпорядження.

Ф і л і п. Так-так. (Вагається, на обличчі його відбивається внутрішня боротьба). Скільки вам років, товаришу?

Боєць. Двадцять.

Ф і л і п. Як ви тут? Дівчину собі знайшли?

Боєць. Я приїхав сюди не для того, щоб шукати дівчат.

Філіп. Так-так. Авжеж. Я просто собі спитав. (Пауза. Потім, відкинувши вагання, говорить уже твердо, по-військовому). Я хочу попередити вас ось про що. Виконуючи це завдання, ви повинні бути при зброї — так воно вагоміше. Але не вдаватися до зброї за жодних обставин. За жодних обставин. Ви мене зрозуміли?

Боєць. Навіть для самозахисту?

Ф і л і п. За жодних обставин.

Боєць. Ясно. Яке моє завдання?

Філіп. Ви зійдете вниз і прогуляєтеся вулицею. Потім повернетеся до готелю, наймете номер і зареєструєтесь у портьє. Одержавши ключ, зайдете сюди і скажете, який у вас номер, а я поясню вам, що робити далі. Сьогодні майже цілий день вам доведеться провести в своєму номері. (Пауза). Поспішати вам нема куди. Можете десь випити пива. В «Агвілар» сьогодні буде пиво.

Боєць. Я не п'ю, товаришу.

Філіп. І добре робите. Хвалю. Ми, старше покоління, несемо на собі каїнову печать певних згубних нахилів, позбутись яких нам навряд чи вже пощастить. Але ми повинні брати приклад з вас. Ну, можете йти.

Боєць. Єсть, товаришу. (Віддає честь і виходить з кімнати).

Філіп (коли він вийшов). Ех, шкода! Ех, шкода, чорт забирай!

Телефонний дзвінок.

Слухаю. Так, це я. Гаразд. Ні. На жаль, не можу. Пізніше. (Кладе трубку).

Знову дзвінок.

Алло! Так. Мені дуже соромно, але я не можу. Я винен, винен. Неодмінно. Так. Але трохи пізніше. (Кладе трубку).

Знову дзвінок.

Алло! Ох, їй-богу, мені страшенно соромно. Може, все-таки трохи пізніше? Наполягаєте? Ну, гаразд. Заходьте сюди й залагодимо цю справу.

В двері стукають. '

Заходьте, заходьте.

Заходить Престон. Вигляд у нього вкрай кепський, на оці — пов'язка.

Мені, їй-богу, страшенно соромно.

Престон. Мені від цього не легше. Ви поводились обурливо.

Філіп. Згоден. Але що я тепер маю робити? (Безвиразним голосом). Я ж сказав: мені дуже соромно.

Престон. Насамперед скиньте мій халат і пантофлі. Філіп (скидаючи). Прошу. (Подає халат і пантофлі Престону. З жалем у голосі). Послухайте, а ви не продали б мені цей халат? Така приємна тканина.

Престон. Ні. А тепер забирайтеся геть із моєї кімнати. Філіп. Невже ви хочете почати все спочатку?

Престон. Якщо ви негайно не заберетесь, я подзвоню, щоб вас викинули звідси.

Філіп. Он як. Що ж, дзвоніть.

Престон дзвонить. Філіп заходить до ванної. Звідти чути плюскіт води. В двері стукають, і заходить адміністратор.

Адміністратор. Щось негаразд?

Престон. Прошу вас викликати поліцію й вивести цю людину з моєї кімнати.

Адміністратор. Містере Престон. Я звелю покоївці перенести ваші речі. Вам буде розкішно в сто тринадцятому. Містере Престон, навіщо вам, з вашим розумом, викликати до готелю поліцію? Що поліція перш за все і передовсім скаже? А чиї це бляшанки згущеного молока? А чиї це банки тушонки? А хто це переховує в готелі стільки кави? А навіщо тут повна шафа цукру? А чиї це три пляшки віскі? А що тут взагалі діється-коїться? Містере Престон, ніколи не викликайте поліцію в приватних питаннях. Містере Престон, я волаю до вас!

Ф і л і п (з ванної). А чиї це три куски мила?

Адміністратор. От бачите, містере Престон. Представники влади завжди і весь час тлумачать приватні питання неправильно. Є закон, що всіх цих речей не можна тримати. Є суворий закон, що забороняє запасатися харчами. Тож поліція вас не зрозуміє.

Філіп (з ванної). А хто це переховує тут три флакони одеколону?

Адміністратор. От бачите, містере Престон. При всьому моєму величезному бажанні я не можу звернутися до поліції.

Престон. Ет, ідіть ви обидва… достобіса. Нехай мої речі перенесуть до сто тринадцятого. Ролінгсе, ви справжній хам. Затямте собі, це вам сказав я.

Ф і л і п (з ванної). А чиї це чотири тюбики крему для гоління?

Адміністратор. Містере Престон. Чоти-и-ири тюбики, містере Пре-е-естон!

Престон. Ви тільки й умієте, що канючити харчі. Від мене вам он скільки дісталося. Зберіть і перенесіть мої речі.

Адміністратор. Буде зроблено, містере Престон, але дозвольте одне слово. Коли всупереч власній волі я звертаюся до вас із маленькими проханнями щодо харчів, маючи при цьому на увазі тільки і виключно надлишкові кількості…

Філіп (з ванної, захлинаючись від сміху). Як? Як ви сказали?

Адміністратор. Я сказав, що звертався до містера Престона виключно щодо надміру харчів, і то лише з огляду на родину із семи душ. Слухайте, містере Престон, у моєї тещі — а вона єдина розкіш, яку я собі дозволяю, — залишився тільки один зуб. Розумієте? Тільки один зуб. І з його допомогою вона їсть геть усе і з превеликим задоволенням. Коли цей зуб випаде, мені доведеться придбати повний комплект зубів, як верхніх, так і нижніх, пристосованих перетирати будь-яку їжу. Пристосованих для біфштекса, і для баранячих котлеток, і для цього — як воно зветься? — ваіотіїїо. Щовечора — запевняю вас, містере Престон, — я питаю в неї, як твій зуб, старенька? Щовечора я засинаю з однією думкою: що буде з нами, коли той зуб випаде? Та коли вона матиме повний комплект верхніх і нижніх зубів, у Мадріді не залишиться коней для армії. Запевняю вас, містере Престон, ви не уявляєте собі, що то за жінка. Така розкіш! Містере Престон, чи не могли б ви поділитися бляшаночкою будь-яких консервів, що становлять надлишок?

Престон. Просіть у свого приятеля Ролінгса.