Цивільний. Сподіваюся, жоден снаряд не влучить у квартал Саламанка? Адже там зосереджені майже всі наші люди. Генерал. Без цього, певно, не обійдеться.

Цивільний. Чому?

Г е н е р а л. Помилки іспанських батарей.

Цивільний. Чому саме іспанських?

Генерал. Бо іспанські стріляють не так влучно, як наші.

Цивільний мовчить, і обстріл триває, хоч залпи не такі часті. Чути, як дедалі гучніше завиває, наближаючись, снаряд. Він вибухає майже під самим спостережним

пунктом.

Це вже вони озиваються.

На сцені тепер зовсім темно, видно тільки спалахи гарматних пострілів та вибухів і вогник сигарети — то курить вартовий внизу. Потім видно, як вогник раптом описує в темряві дугу, й виразно чути грюк — це падає вартовий, — а потім два глухих удари. Наближається, звично завиваючи, ще один снаряд, спалах вибуху освітлює двох чоловіків, що лізуть драбиною.

Генерал (дивлячись в окуляр далекоміра). З'єднайте мене з Гарабітас.

Зв'язківець (крутить ручку телефону. Потім крутить ще раз). Даруйте, пане генерал, — обрив лінії.

Генерал (до другого зв'язківця). Дайте мені штаб дивізії. Зв'язківець. Зв'язок перервано, пане генерал.

Генерал. То пошліть кого-небудь налагодити! Зв'язківець. Єсть, пане генерал! (Підводиться в темряві).

Генерал. А це що таке? Вартовий курить? Ні, це не армія, а якийсь хор із опери «Кармен»!

Видно, як сигарета вартового, що стоїть нагорі, описує довгу криву, неначе він кинув її вниз, а потім чути, як гепається, впавши до підніжжя драбини, людське тіло. Промінь ліхтаря освітлює трьох чоловік біля далекоміра і стереотруби і двох

зв'язківців.

Філіп (з порога дверей над драбиною, тихим, дуже рівним голосом). Руки вгору й без геройських штучок, бо порішу всіх на місці! (У нього в руках автомат, що висів за спиною, коли він ліз по драбині). Це стосується вас усіх. Руки вгору, ти, гаде мордатий!

М а к с (в правій руці граната, в лівій — ліхтар). Тільки хто писне чи ворухнеться — покладу всіх, ясно?

Ф і л і п. Тобі хто потрібен?

Макс. Тільки товстун і цивільний. Решту зв'яжи. Липкий пластир маєш?

Ф і л і п. Да.

Макс. Чули? Ми росіяни. Всі ми в Мадріді тепер росіяни! Швидше, товаришу, і добре позаліплюй їм роти пластиром, бо мені ще треба викинути кудись цю штуковину: я вже зірвав кільце.

Завіса починає опускатись. Філіп з автоматом напереваги робить крок уперед. Ліх-тар освітлює сполотнілі обличчя ворогів. Батареї все ще ведуть вогонь. Знизу, з-за будинку, долинає вигук: «Загаси світло!»

Гаразд, друже, зараз загасимо!

Завіса

Декорація — та сама кімната в Управлінні безпеки, що й у сцені 1 діі II. Антоніо з з Cmisario de vigilancia [96] сидить за столом. Перед ним на стільцях — Філіп і Макс, заляпані грязюкою, дуже втомлені. У Філіпа за спиною ще висить автомат. Перед столом стоїть цивільний зі спостережного пункту, без берета, плащ ззаду роздертий аж донизу, один рукав відірваний. Обабіч нього стоять двоє штурмгвардійців.

А н т о н і о (до штурмгвардійців). Можете йти.

Вони віддають честь і виходять, тримаючи гвинтівки напереваги.

(До Філіпа). А де ж другий?

Філіп. Загубили по дорозі.

Макс. Він був заважкий, а йти не хотів.

А н т о н і о. Шкода. Нам би придався такий «язик».

Філіп. На жаль, це виходить просто лише в кіно.

А н т о н і о. Шкода, шкода. Він би так нам придався. Філіп. Я можу накреслити вам схемку, пошліть туди, і його знайдуть.

А н т о н і о. Ви певні?

Макс. Він був солдат і однаково нічого б не сказав. Я б залюбки притяг його сюди, але я певен, що допит нічого не дав би.

Ф і л і п. Коли ви допитаєте оцього, я накреслю схемку. Ніхто, крім нас, його там не знайде. Місце надійне.

Цивільний (істерично) Ви вбили його!

Ф і л і п (зневажливо). Ти там помовч.

М а к с. Запевняю вас, він би нічого не сказав. Я знаю таких людей.

Філіп. Розумієте, ми не сподівалися, що обидва ці птахи попадуться нам одночасно. Той другий індик був перегодований, а йти на своїх двох не хотів. І улаштував нам щось на зразок сидячого страйку. Не знаю, чи траплялося вам переходити вночі лінію фронту на тій ділянці. Там є кілька вкрай неприємних місцинок. Тож, розумієте, вибору в нас не було.

Цивільний (істерично). І ви взяли й убили його! Я все бачив!

Ф і л і п. Та заспокойся ти, чуєш? Тебе ніхто не питає.

М а к с. Ми вам іще потрібні?

А н т о н і о. Ні.

М а к с. То я, мабуть, піду. Я не дуже люблю це. Викликає надто багато спогадів.

Ф і л і п. Я теж не потрібен?

А н т о н і о. Ні.

Ф і л і п. А щодо цього — можете бути спокійні, ви одержите від нього все: списки, адреси, геть усе. Ця гнида керувала всім підпіллям.

А ь т о н і о. Так.

Ф і л і п. Можете бути спокійні, цей забалакає. Він із породи балакучих.

А н т о н і о. Авжеж, він — політикан. Переді мною вже пройшов не один політикан.

Цивільний (істерично). Ви не примусите мене говорити! Нізащо! Нізащо! Нізащо!

Макс і Філіп перезираються. Філіп усміхається.

Ф і л і п (дуже спокійно). Та ти ж уже говориш. Хіба ти не помітив.

Цивільний. Ні! Ні!

Макс. То, коли можна, я пішов. (Підводиться).

Філіп. Та і я, мабуть, теж.

А н т о н і о. Ви не хочете залишитися, послухати?

Макс. Ні, ні, не хочу.

Антоні о. А буде цікаво.

Філіп. Ми просто втомились.

А н т о н і о. Буде дуже цікаво.

Філіп. Я прийду завтра.

Антоні о. Аяб хотів, щоб ви залишились.

М а к с. Не треба. Будь ласка. Дуже вас прошу. Цивільний. Що ви зі мною хочете зробити?

А н т о н і о. Нічого. Тільки одержати відповіді на деякі запитання.

Цивільний. Я не скажу нічого!

А н т о н і о. Скажете, скажете.

М а к с. Будь ласка. Прошу вас. Я пішов.

Завіса

Декорація сцени 3 дії І, але вже вечоріє. Коли завіса підіймається, в кімнаті Дорогі Бріджес темно. Філіпова кімната освітлена, вікна запнуті. Філіп лежить долілиць на ліжку. А н і т а сидить у кріслі поряд.

А н і т а. Філіпе!

Філіп (не обертаючись і не дивлячись на неї). Чого тобі? А н і т а. Послухай, Філіпе.

Філіп. Якого ще біса?

А н і т а. Де віскі?

Філіп. Під ліжком.

А н і т а. Дякую. (Зазирає під ліжко. Потім заповзає під нього так, що не видно голови й плечей). Тут нема.

Філіп. Тоді подивися в стінній шафі. Хтось уже знову тут порядкував.

Аніта (підходить до стінної шафи, відчиняє її й уважно оглядає полиці). Скрізь тільки порожній пляшка.

Філіп. З тебе вийшов би непоганий дослідник. Іди-но сюди. Аніта. Мені треба знаходити віскі.

Філіп. Зазирни до тумбочки.

Аніта підходить до тумбочки в головах ліжка, відчиняє її й дістає пляшку віскі. Потім приносить з ванної склянку, наливає в неї віскі й додає води з графина, що стоїть на тумбочці.

Аніта. Філіпе, випий цей склянка, буде краще.

Філіп (сідає й дивиться на неї). А, Чорна Красуне, це ти! Як ти сюди потрапила?

Аніта. З контрольний ключ.

Філіп. Он як?

А н і т а. Я тебе довго не бачу. Я неспокійний. Прийшов сюди, мені кажуть — ти у себе. Я стукав двері, ніхто не відповідав. Я стукав ще. Не відповідав. Тоді я казав: відчиняйте мені двері

з контрольний ключ.

Ф і л і п. І тобі відчинили?

А н і т а. Я казав, ти послав по мене.

Ф і л і п. А я посилав?

А н і т а. Ні.

Ф і л і п. Ти молодець, що згадала про мене.

А н і т а. Філіпе, ти досі з той великий блондинка?

Філіп. Не знаю. Сам не доберу. Все страшенно ускладнилося. Щоночі я прошу її вийти за мене заміж і щоранку кажу, що зовсім цього не хочу. Звісно, довго так тривати не може. Авжеж, не може.

А н і т а (сідає на ліжко, гладить його по голові, пригладжує назад чуба). Тобі погано. Я знаю.