Стара пані. Я одразу відчула неприязнь до цього слова.

— В такому разі повернімося до биків.

Стара пані. Охоче, сер. Але що ж врешті-решт сталося з Радіге?

— Він захворів на черевний тиф після купання в Сені й помер.

Стара пані. Бідолашний.

— Так, і справді бідолашний.

…— А в Іспанії от іще що дивує. З усіх прибуткових справ, з якими мені доводилося стикатись, корида, в суто грошовому розумінні,— явище найбрудніше. Престиж матадора залежить від того, скільки він отримує за один бій. Проте іспанець, чим менше грошей заплатить своїм підлеглим і чим дужче поневолить їх, тим більше почуває себе справжнім мужчиною. Це особливо помітно в середовищі матадорів, які майже завжди— вихідці з найбідніших верств. Вони дружелюбні, щедрі, шанобливі й приязні до тих, хто стоїть вище на суспільній драбині, і водночас безжально визискують своїх найманих помічників.

Стара пані. Це стосується всіх матадорів?

— Ні, пані; і я гадаю, що матадорові, оточеному з усіх боків улесливими паразитами, все ж можна простити це гірке бажання вберегти свій заробіток. А взагалі, повторюю, нема людини більш нечесної в розрахунках зі своїми підлеглими, ніж іспанський матадор.

Стара пані. І ваш друг Маера теж був нечистий на руку?

— Маера ні. Він був щедрий, веселий, гордий, злий, він любив міцне слівце й добру чарку. Маера не нітився перед інтелектуалами і не ганявся за багатими нареченими. Йому було любо змагатися з биками, і жив він пристрасно, весело, хоч останні шість місяців свого життя і був дуже нещасливий. Маера знав, що в нього туберкульоз, проте аніскілечки не піклувався своїм здоров'ям; не почуваючи страху перед смертю, він волів краще згоріти до кінця. І то був свідомий вибір, а не бравада. Маера навчав свого молодшого брата й вірив, що той стане видатним матадором. А брат, який, до речі, теж хворів на легені, виявився боягузом. Для всіх нас то було сильне розчарування…

…Розмірковуючи про все це, ви мусите неодмінно пристати до чиєїсь точки зору: або матадора, або глядача. Питання смерті — ось що тут незвичайне. Бій биків — єдине в світі мистецтво, де артист наражається на смертельну небезпеку і де виконавський блиск цілковито залежить від почуття честі матадора. В Іспанії честь — поняття реальне. Рипсіопог по-іспанськи, це слово означає все: честь, порядність, відвагу, почуття власної гідності й гордість. Гордість — визначальна риса цього народу, і питання честі для іспанця — ніколи не виявляти легкодухості. Один-єдиний раз покажи себе слабодухом, і все — ти назавжди позбудешся честі; і тоді буває, що матадор дає безсоромні видовиська, в яких ощадливо відміряє свої зусилля, а ризикує лише тоді, коли його грошові справи кепські і йому потрібен новий контракт. Від матадора в Іспанії не чекають безконечного успіху, від нього вимагається тільки одне: завжди викладатися до краю…

…у кожній кориді три дії, що по-іспанському називаються los tres tercios de la lidia, тобто три третини бою. Дія перша, коли бик нападає на пікадорів — це suerte de varas, тобто випробування зі списами. Suerte — важливе слово в іспанській мові. Словник дає такі його значення: випадок, ризик, жереб, щастя, доля, удача, випадковість; стан, становище, фатум, талан, неминучість, сорт, вид; рід, метод, спосіб, побит, спритний рух; вправність, майстерність, хитрий фокус та ділянка землі, відокремлена межею. Отже, те, що ми називаємо суерте, тобто кожен рух, виконаний тореро на арені,— це просто довільний переклад з іспанської. Але це найлегший та найкоротший термін для вживання.

У першій дії кориди пікадори верхи виїжджають на арену і, за наказом матадора, намагаються вразити бика списами, а якщо хтось із них падає з коня, матадор зобов'язаний захистити його своїм плащем. Коли президент подає знак про закінчення першої дії і звучить сурма, пікадори залишають арену, і розпочинається друга дія. Далі коней на арені не буде, окрім хіба що мертвих, яких прикривають брезентом. В першій дії основне— це плащі, списи та коні. Саме тут бик може найбільше виявити свою хоробрість чи боягузтво.

У другій дії найголовніше — бандерильї. Це дві палиці, обгорнуті кольоровим папером, приблизно в один ярд, а точніше сімдесят сантиметрів завдовжки, зі сталевим наконечником у формі гарпуна довжиною чотири сантиметри. Бандерильї, дві одночасно, мусять влучити в клубок м’язів на загривку бика якраз тоді, коли бик кидається на бандерильєро. їхнє призначення— довершити почате пікадорами, тобто притамувати бика та досягти потрібної посадки його голови; тоді напад цієї тварини буде хоч і не такий стрімкий, зате певніший і точніший. Бандерильї,— їх звичайно чотири пари, — встромляють бандерильєро або пеони, і що головне, — це повинно робитися блискавично й бездоганно. Якщо ж матадор працює з бандерильями сам, йому дають якийсь час на підготовку, і в ці хвилини, як правило, лунає музика. Це найкрасивіша частина кориди, вона найбільше подобається глядачам, а надто тим, хто дивиться кориду вперше. Завдання бандерильєро не лише в тому, щоб влучити у клубок м'язів на загривку бика і змусити його тримати голову нижче, а й у тім, щоб вирівнювати бандерилью і не давати їй перехилятися в той чи інший бік. Дія з бандерильями мусить тривати не більше п'яти хвилин, а коли вона затягується, бик стає вкрай дратівливим, і бій втрачає потрібний Ритм…

Після того, як три, щонайбільше чотири пари бандерилій Уражають бика, президент кориди наказує починати третю, заключну дію гри зі смертю. Ця дія і собі складається з трьох частин. Спершу матадор вітає президента й шанобливо присвячує смерть бика йому або якійсь іншій особі, а потім починається дійство з мулетою. Мулета — це ясно-червоний шмат саржі на розпірці, загостреній з одного кінця і з держалном з другого. Вістря проколює тканину, прикріплену до другого кіі|і(я держална так, що та спадає складками вздовж розпірки. Мулета дослівно означає костур, проте в кориді — це загострена палиця з ясно-червоним полотнищем; мулетою матадор повинен здолати бика й підготувати його до загибелі. В завершальному етапі матадор тримає мулету в лівій руці, змушуючи бика все нижче й нижче нахиляти голову до землі, а сам тим часом ударом шпаги між лопатки заколює тварину.

Оце такі три дії в трагедії бою биків. Перша з них, дія з кіньми, визначає, якою буде решта вистави, власне кажучи, зумовлює її. Саме тоді бик виходить на арену при своїй повній силі, самовпевнений, швидкий, хижий та войовничий. Усі його перемоги здобуваються саме тоді. І наприкінці першої дії здається, що бик йереміг, бо ж він прогнав вершників і тепер один на арені. В другій дії неозброєна людина поруч із биком вкрай спантеличує його, а бандерильї завдають жорстокого болю, і тому його відвага та сліпа лють переноситься на певний предмет. У третій дії бик віч-на-віч з однією людиною, яка шматком тканини мусить підкорити і вбити його, пронісши шпагу спереду над правим рогом і поціливши у вигин між лопатками.

Коли я вперше дивився кориду, єдине, що мені не сподобалось, були бандерильї. Мені здалося, що вони викликають разючу й жорстоку переміну в бикові. З бандерильями на собі він ставав зовсім іншим, і мене обурювало, що тварина втрачає свої дикі, свавільні риси, які принесла з собою на арену; ці риси найсильніше виявляються в поєдинку з пікадорами. Бик з бандерильями вже не боєць, а приречений. Перша дія в кориді — це випробування, друга — винесення вироку, а третя — страта. Та тільки згодом я дізнався, наскільки небезпечнішим стає бик, коли починає захищатись; після того, як бандерильї протверезили його й уповільнили рухи, він напрочуд влучно б'є рогами, точнісінько як ото мисливець, що цілиться в одну-єдину пташку в зграї, замість стріляти в усіх заразом і схибити; нарешті, я побачив, як можна працювати з биком на арені з естетичної точки зору, коли він уже належно ослаблений, але все ще зберігає силу й хоробрість. Відтоді я не переставав захоплюватись биками, але почував до них жалості й співчуття не більше, ніж до полотна художника, чи до брили мармуру для скульптури, або ж до сухого крупнистого снігу під ногами, який розрізаєш лижами.