Знову бренькає банджо — якусь мить тиша, потім дедалі гучніше завивання і оглушливий вибух, цього разу набагато ближче; кімната наповнюється димові

і цегляниим пилом.

Престон. Ні, до дідька! Я йду вниз.

Філіп. А знаєте, ця кімната дуже вдало розташована. Без жартів. Я вам потім покажу знадвору.

Дороті. Я, мабуть, залишуся тут. Яка різниця, де чекат Монтер. Camaradas, no hay luz! (Говорить це гучно, майже пророчо, раптом підвівшись і широко розпростерши руки).

Філіп. Він каже, що немає світла. Знаєте, в цьому дивакові вже вчувається велич. Він мов хор у грецькій «Електрі». Чи радше електрик у грецькому хорі.

Престон. Я йду звідси.

Дороті. То, може, любий, ти візьмеш із собою Аніту й мон* тера?

Престон. Ходімо.

Вони виходять. Знову лунає вибух — вже зовсім близько.

Дороті (стоїть поряд із Філіпом і прислухається до брязкоту каміння і скла після вибуху). Філіпе, тут справді без» печно?

Філіп. В усякому разі, не гірше, ніж деінде. Ручуся. До того ж безпека — не зовсім те слово; хто в наш час думає прб безпеку?

Дороті. З вами я почуваюся в безпеці.

Філіп. Думайте, що кажете. Це жахливі слова.

Дороті. Це правда.

Філіп. А все-таки подумайте. Будьте розумною дівчинок?.

Він підходить до патефона й ставить мазурку Шопена сі-мінор, Opus 33, № 4* Вони слухають музику, освітлені відблисками рефлектора.

Наче й невиразно, і дуже старомодно, а як гарно.

Лунає залп з гори Гарабітас. Снаряд, ревучи, наближається й вибухає на вулиці під вікном, освітлюючи кімнату яскравим спалахом.

Д о р о т!. Ой, любий, любий, любий.

Філій (пригортаючи Ті до себе). Слухай, ти називала так Ефи мені кого завгодно. Називай мене якось інакше.

Чути сирену карети швидкої допомоги. Потім за вікном западає тиша, й чути лише

мазурку»

Завіса

Номери 109 і 110 у готелі «Флоріда». Крізь відчинені вікна ллється яскраве сонячне світло. Двері в стіні, між цими двома номерами, відчинені, й над ними до одвірка пришпилено великий воєнний плакаті коли двері відчинені, цей плакат запинає прохід. Але відчинити двері все-таки можна. Тепер вони відчинені, й плакат править за паперову ширму між кімнатами. Він на два-три фути не дістає до підлоги. В ліжку в номері 109 спить Дороті Бріджес. На ліжку в номері 110 сидить, дивлячись у вікно, Філіп Ролінгс. З вулиці долинає голос газетяра, що вигукує назви ранкових газет: «Е1 Sol»! «Libertad»! «Е1 ABC de Ноу»! Чути, як сигналить, проїжджаючи, машина, потім десь далеко цокотить кулемет.

Філіп (знімає телефонну трубку). Надішліть, будь ласка, ранкові газети. Так, усі. (Роззирається довкола, виглядає у вікно. ПбТім дивиться на плакат на дверях, крізь який просвічує яскраве вранішнє сонце). Ні. (Хитає головою.) Не буду. Надто рано.

У двері стукають.

Adelante.

Знову стукають.

Та заходьте, заходьте!

Двері відчиняються. Заходить адміністратор з газетами.

Адміністратор. Доброго ранку, містере Філіп. Щиро Красно дякую. Доброго ранку вам від усього серця. Вчорашній бечір страшно згадати, еге ж?

Філ іп. Тепер кожен вечір страшно вгадувати. (Усміхається). Давайте газети.

Адміністратор. Погані вісті з Астурії. Там схоже, ніби майже кінець.

Філіп (переглядаючи газети). Тут про це нічого не сказано. Адміністратор. Так, але я знаю, що ви знаєте.

Філіп. Припустимо. До речі, коли я перебрався до цієї кімнати?

Адміністратор. Як, ви не пам'ятаєте, містере Філіп? Ви не пам'ятаєте вчорашнього вечора?

Філіп. Уявіть собі, ні. Ану, підкажіть що-небудь, може, я й згадаю.

Адміністратор (з непідробним жахом). Ви справді нічого не пам'ятаєте?

Філіп (весело). Анічогісінько. Десь надвечір — короткий обстріл. Потім у Чікоте. Пам'ятаю ще — привів сюди Аніту, просто так, задля сміху. Сподіваюся, вона тут нічого не накоїла?

Адміністратор (хитає головою). Ні, ні. Аніта — пусте. Містере Філіп, невже ви не пам'ятаєте про містера Престона?

Філіп. Ні, а що утяв цей понурий йолоп? Не вкоротив же він собі віку?

Адміністратор. Вам забулось, як ви викинули його на вулицю?

Філіп, Звідси? (Сидячи в ліжку, визирає у вікно). І він і досі там?

Адміністратор. Ні, не звідси, з вестибюля, пізно вночі, коли ви повернулися з Міпівіегіо після вечірньої прес-конференції.

Філіп. Сильно покалічив?

Адміністратор. Йому наклали кілька швів.

Філіп. Чому ж ви не втрутились? Як можна дозволяти такі неподобства в пристойному готелі?

Адміністратор. А потім ви зайняли його номер. (Засмучено й докірливо). Містере Філіп, містере Філіп.

Філіп (весело, але й трохи збентежено). Гарний день сьогодні, правда?

Адміністратор. О, чудовий, чудовий день. День для прогулянок за містом.

Філіп. Ну, а що ж Престон? Йому, по-моєму, сили не позичати. І він такий затятий. Певно, теж махав кулаками?

Адміністратор. Він тепер в іншому номері.

Філіп. Якому?

Адміністратор. У вашому — сто тринадцятому.

Філіп. А я, виходить, тут?

Адміністратор. Атож, містере Філіп.

Філіп. А то що за гидота? (Дивлячись на плакат, що його просвічує сонце в дверній проймі).

Адміністратор. Це неабияк гарний і прекрасний патріотичний плакат. Він викликає благородні почуття, тільки ви бачите його навиворіт.

Ф і л і п. А що він затуляє? Що за цими Дверима?

Адміністратор. Кімната леді, містере Філіп. Тепер, коли ви маєте подвійний люкс, як і належить молодятам медового місяця, я прийшов пересвідчитися, чи все гаразд, чи вам щось треба, і як чогось забажаєте, прошу дзвонити о будь-якій годині й викликати мене. Поздоровляю вас, містере Філіп, цілком і повністю, від щирого серця й навіть більше!

Філіп. Ці двері замикаються звідси?

Адміністратор. Цілком і повністю.

Філіп. То замкніть їх і йдіть собі. І звеліть, щоб мені принесли кави.

Адміністратор. Слухаюсь, сер, містере Філіп. Не треба гніватися такого чудового дня (Далі скоромовкою). А ще прошу вас, містере Філіп, не забувайте нестачу харчів у Мадріді; коли часом, випадково зайвий харч, будь-який, хоч би там заваляща бляшаночка нікчемних консервів — удома весь час вимагають того, чого нема, однаково, чого саме. Родина семеро душ, включаючи, містере Філіп, ви ніколи не повірите, яку розкіш я собі дозволяю, включаючи серед них і тещу. А їсть вона геть усе, що завгодно. І все перетравлює. А також син сімнадцяти років, колишній чемпіон з плавання. Того, що називається брас. Будова— отакенська (жестом окреслює могутні груди й плечі.) А як, він їсть! Містере Філіп, ви не повірите. І тут чемпіон. Ви б подивились. А це ж тільки двоє із сімох.

Філіп. Я подивлюся, що в мене є. Треба ж іще перенести все з мого номера. Якщо хтось мене питатиме, нехай дзвонять сюди.

Адміністратор. Дякую, містере Філіп. У вас велика душа, у вас душа завбільшки, як вулиця. В коридорі вас чекають двоє товаришів.

Філіп. Скажіть їм, щоб зайшли.

Тим часом Дороті Бріджес міцно спить у сусідній кімнаті. Вона не прокинулася під час розмови Філіпа з адміністратором, лише поворушилась уві сні. Тепер, коли двері зачинені й замкнені, звуки не проникають з однієї кімнати до другої. Заходять двоє бійців у формі Інтернаціональної бригади.

Перший боєць. Так от, він утік.

Філ і п. Тобто як це — утік?

Перший боєць. Утік, та й по всьому.

Філіп (швидко). Як саме?

Перший боєць. Може, ви мені скажете — як саме? Філіп. Це що за тон? (Обертаючись до другого бійця, сухо). Доповідайте, що сталось.

Другий боєць. Він утік.

Філ і п. А ви де були?

Другий боєць. Між ліфтом і сходами.

Ф і л і п (до першого бійця). А ви?

Перший боєць. У коридорі перед дверима.

Ф і л і п. І о котрій ви покинули пост?

Перший боєць. Я його не покидав.

Ф і л і п. Раджу вам обмірковувати кожне своє слово. Ви знаєте, чим це для вас пахне?