— Добривечір, місіс Річардс, — відповідаю я. Я знав її, ще Коли вона промишляла в порту; з-поміж домовитих жінок у нашому місті не одна вона починала на панелі, але тепер працює, як мало хто, можете мені повірити.

— Як там дружина, діти? — питає вона в мене.

— Та нічого, дякую.

Ми пройшли з кухні до кімнати за баром. Там за столом си-,Дів отой адвокат Губань, а з ним четверо кубинців.

Сідайте, — каже по-англійському один з них, мордатий громило, що мав голос, як із бочки, і був уже добре напідпитку. — Як тебе звуть?

— А тебе як? — питає Гаррі.

— Ну гаразд, — каже цей кубинець. — Твоя взяла. Де човен?

— На яхтовій стоянці.

— А це хто? — питає в нього кубинець, дивлячись на мене.

— Мій помічник, — каже Гаррі.

Поки той кубинець придивлявся до мене, троє інших придивлялися до нас обох.

— У твого помічника голодний вигляд, — каже кубинець і ну сміятися. — Вип'єш?

— А чого ж, — каже Гаррі.

— Що? Бакарді?

— Що ви, те і я, — каже Гаррі.

— А твій помічник п'є?

— А чого ж, чарочку можна, — кажу я.

— Тобі ще ніхто не дає,— каже цей громило. — Я тільки питаю, чи ти п'єш.

— Та облиш, Роберто, — каже інший кубинець, молодий хлопчик, ще майже підліток. — Невже ти не можеш розмовляти з людиною, не сікаючись до неї?

— А я хіба сікаюсь? Я просто питаю, чи він п'є. Як береш когось на роботу, треба ж знати, п'є він чи ні.

— Налий йому, — каже той інший кубинець. — І давай до діла.

— Скільки ти візьмеш за поїздку, хазяїне? — питає в Гаррі своїм грубим голосом кубинець, якого звуть Роберто.

— Залежить, яка поїздка, — відповідає Гаррі.

— Нам треба, щоб ти перевіз нас чотирьох на Кубу.

— Куди саме на Кубу?

— У Кабаньяс. До одного місця поблизу Кабаньянса. Відразу за Маріелем. Ти знаєш, де це?

— Знаю, — каже Гаррі.— Тільки перевезти, і все?

— І все. Перевезти й висадити на берег.

— Три сотні.

— Це забагато. А якби ми найняли човен поденно, з гарантованою оплатою за два тижні?

— Сорок доларів на день і півтори тисячі застави на випадок, якщо з човном щось трапиться. Дозвіл брати треба?

— Ні.

— Бензин і мастило теж за ваш рахунок, — каже їм Гаррі.

— Ми дамо тобі дві сотні за те, щоб ти нас перевіз і висадив на берег.

— Ні.

— А скільки ти візьмеш?

— Я вже сказав.

— Це забагато.

— Зовсім не багато, — відповідає йому Гаррі.— Я не знаю, хто ви такі. Не знаю, чим ви займаєтесь, і не знаю, чи у вас не стрілятимуть. Я маю двічі перейти Гольфстрім зимової пори. Так чи так, я ризикую своїм човном. Я перевезу вас за дві сотні, але за умови, що ви внесете тисячу доларів застави на випадок, якщо з човном щось станеться.

— Що ж, слушно, — каже їм Губань. — Це більше, ніж слушно.

Кубинці заговорили між собою по-іспанському. Я не розумів їх, але знав, що Гаррі розуміє.

— Гаразд, — каже той громило Роберто. — Коли можеш відчалити?

— Завтра звечора, о будь-якій годині.

— Може, нам доведеться затриматися до післязавтра, — каже один із них.

— Мені однаково, — відповідає Гаррі.— Аби тільки вчасно мене попередили.

— Човен у вас справний?

— Аякже, — каже Гаррі.

— На вигляд він у вас гарний, — каже молоденький кубинець.

— А де ви його бачили?

— Мені його показував містер Сіммонс, ваш адвокат.

— Ясно, — каже Гаррі.

— Випий, — каже інший кубинець. — Тобі доводилося бувати на Кубі?

— Кілька разів бував.

— По-іспанському говориш?

— Так і не навчився.

Я побачив, як Губань зиркнув на Гаррі, але цей адвокат сам такий пройда, що його тільки тішить, коли люди брешуть. Сьогодні, прийшовши поговорити з Гаррі про це діло, він теж не заговорив прямо. Ні, йому треба було збрехати, ніби він шукає Хуана Родрігеса, нікчемного голодранця, який рідного батька продав би і якого сам Губань упакував, щоб потім його захищати.

— Містер Сіммонс добре розмовляє по-іспанському, — каже кубинець.

— Він людина освічена.

— Ти знаєшся на мореплавстві?

— До Куби й назад пропливу.

— Ти рибалка?

— Еге ж, — відповідає Гаррі.

— А як же ти ловиш однією рукою? — питає мордатий.

— Ж отак: вдвічі швидше, — відповідає йому Гаррі.— У вас іще є якісь питання до мене?

— Нема.

Вони заговорили між собою по-іспанському.

— То я пішов, — каже Гаррі.

— Щодо човна я тобі дам знати, — каже Губань.

— Нехай не забудуть про заставу, — каже йому Гаррі.

— Це ми завтра зробимо.

— Ну, бувайте, — каже їм Гаррі.

— До побачення, — каже наймолодший і з них усіх найсим-патичніший, а мордатий і не озивається. Двоє інших кубинців, з виду ніби індіанці, за весь час тільки перемовилися кількома словами по-іспанському з мордатим.

— Ми ще з тобою сьогодні побачимось, — каже Губань.

— Де?

— У Фредді.

Ми знову пройшли через кухню, і Фреда спитала:

— Як Марія, Гаррі?

— Та вже добре, дякую, — відповів він. — Уже виходилася.

Ми вийшли, сіли в машину й поїхали бульваром, і Гаррі весь час мовчав. Видно, щось обмірковував.

— Підкинути тебе додому?

— Підкинь.

— Ти тепер живеш на шосе?

— Еге ж. То як із цим ділом?

— Не знаю, — каже. — Я ще не знаю, чи піду на це діло. Ну, до завтра.

Він висаджує мене перед будинком, я заходжу і не встигаю ще причинити двері, як моя напускається на мене, що я такий-Сякий десь швендяв та пиячив і спізнився на вечерю. Я її питаю, як же я міг пиячити без цента в кишені, а вона каже, що я, певно, беру десь у борг. Я питаю, хто ж, по-твоєму, даватиме в борг тому, хто працює на громадських роботах, а вона каже, не дихай на мене горілкою й сідай до столу. Я й сідаю. Діти пішли дивитися бейсбол, і я сиджу за столом, а вона подає мені вечерю й не хоче зі мною розмовляти.

ГАРРІ

Не до душі мені це діло, та що поробиш? В наш час перебирати не доводиться. Ну, відмовлюся сьогодні, а де знаття, щб підвернеться завтра? Я цього діла не шукав, та якщо вже так вийшло, то так і буде. Тільки от Елберта

брати не треба було б. Він хлопець недалекий, але порядний і добрий матрос. І не з полохливих. Та все ж не знаю, чи слід брати його. Ну, а кого ж, як не його? З п'яницею на таке не Підеш, з негром теж. Тут потрібен надійний хлопець. Якщо вигорить, я перед ним у боргу не зостануся. Але розкривати йому йсі карти не можна, бо він відмовиться, а мені потрібен помічник. Було б, звісно, краще йти на це самому, самому завжди краще, але сам я тут, мабуть, не впораюсь. Так, куди краще б іти самому. А для Елберта буде краще, якщо він нічого» не знатиме. От тільки як з Губанем. Напевно, Губань знає все. Але вони не можуть не враховувати цього. Вони, ясна річ, уже взяли це до уваги. А може, Губаню бракує глузду здогадатися, що вони Тце врахували? Навряд. А втім, хтозна, може, в них зовсім інше йа думці. Може, вони взагалі не мають такого наміру. Але схоже, що вони збираються зробити саме це, і, зрештою, я виразно чув те слово. Якщо ж вони підуть на це, то, напевно, перед самим закриттям, інакше встигне прилетіти літак берегової ^хорони з Майямі. Тепер о шостій уже сутеніє. Літак менш як за годину не долетить. Як тільки стемніє, їм уже нема чого боятися. Так, але якщо я беруся везти їх, то треба подумати, рк бути з човном. Викрасти його неважко, та як я його викраду сьогодні, на базі, чого доброго, помітять, що він зник, кинуться шукати і можуть знайти. В кожному разі, зніметься галас.

І все ж викрасти його треба сьогодні. Треба вивести його, коли почнеться відплив, і десь сховати. Тоді встигну подивитися, чого там немає, чого бракує, якщо вони познімали якісь деталі. Та ще ж треба заправитися й запастися водою. Та-а-ак, нічка буде — не доведи боже. Ну, а потім, коли я з човном буду вже Десь у схові, Елбертові доведеться підвезти їх на моторці. Скажімо, на Уолтоновій. Я можу найняти її. Або нехай Губань найме. Так, краще Губань. І він же нехай допоможе мені викрасти човна. Саме Губань. Бо ясно як божий день: щодо Губа-ця вони вже все обміркували наперед. А раптом вони розміркували так само й щодо нас із Елбертом? Чи схожий хто-небудь з них на моряка? Чи хто з них може бути моряком? Давай прикинемо. Так, може. Отой, симпатичний. Наймолодший з-поміж них. Цілком може бути. Треба якось з'ясувати, бо якщо вони радумали обійтися без нас із Елбертом з самого початку, — справи наші кепські. Рано чи пізно вони, звичайно, подумають і про Яас. Але в дорозі я ще матиму час. Я ж теж весь час думаю. Треба все ой як добре обдумати. Бо тут не можна припуститися помилки. Жодної. Жоднісінької. Так, у мене є про що дукати. Є що робити і є про що думати, а не тільки сушити собі голову, чим усе скінчиться. Чим скінчиться вся ця бісова затія. Після того як вони зроблять те, що задумали. Після того як втягнуть у це й мене. Після того як я піду напропале. Замість того щоб сидіти склавши руки й дивитись, як усе котиться під три чорти. Без човна й без надії заробити на прожиток. Ох, Губаню, Губаню. Він таки не знає, у що вскочив. Тільки б не довелося довго чекати на нього у Фредді. Мені ж за ніч стільки треба зробити! А передусім не завадило б повечеряти.