Філіп. Тварюка я, та й годі.

Д о р о т і. Філіпе, ну чому б тобі не лишитись? Можеш собі пити, можеш взагалі робити, що заманеться. Я буду весела, я заводитиму патефон. Навіть вип'ю з тобою — байдуже, нехай завтра голова розвалюється. А хочеш, щоб було людно, накличемо повну кімнату гостей. Нехай галасують, нехай курять, нехай роблять усе, що тобі до вподоби. Тільки не йди, Філіпе!

Ф і л і п. Підійди, поцілуй мене! (Пригортає її до себе).

Д о р о т і. І не їж цибулі, Філіпе. Коли ти не їстимеш цибулі, мені легше буде вірити, що ти — мій.

Філіп. Гаразд. Я не їстиму цибулі. А кетчуп у тебе є?

У двері стукають. Боєць з автоматом знову заводить адміністратора.

Боєць з автоматом. Цей товариш знову прийшов до вас.

Філіп. Дякую, товаришу. Нехай заходить.

Боєць з автоматом віддає честь і виходить.

Адміністратор. Я тільки прийшов висловити, що я розумію жарти, містере Філіп. Знаю, що таке гумор і тому подібне. (Сумно). Але харчі в наш час не можна обертати на жарт. А тим більше, мабуть, псувати. Ну, та гаразд. Я розумію жарти.

Філіп. Візьміть-но пару бляшанок оцього.

Дістає з шафи м'ясні консерви.

Д о р о т і. Чиї це консерви?

Філіп. Слід гадати, твої.

Адміністратор. Дякую, містере Філіп. Чудовий жарт. Ха-ха! Хоч, може, занадто дорогий. Але дякую, містере Філіп. Спасибі й вам, міс. (Виходить).

Філіп. Слухай, Бріджес. (Обіймає її). Не сердься, що сьогодні я все роблю по-своєму.

Д о р о т і. Любий, я хочу тільки одного — щоб ти не йшов. Я хочу, щоб у нас було бодай щось схоже на домашній затишок. Тут гарно. Я можу прибрати в твоїй кімнаті, і тобі в ній буде приємно.

Філіп. Сьогодні вранці там було не дуже приємно.

Дороті. Яв ній так приберу, що ти почуватимеш себе як дома. Поставлю зручне крісло, і етажерку, і гарну настільну лампу, і картини повішу. Тобі сподобається, от побачиш. Будь ласка, лишайся сьогодні вдома. Ти не пошкодуєш.

Філіп. Я залишуся завтра.

Д о р о т і. А чому не сьогодні, любий?

Філіп. Розумієш, бувають вечори, коли вдома не сидиться, коли тобі просто треба побути з людьми, побачити інших і себе показати. Та й у мене ділова зустріч.

Д о р о т і. О котрій годині?

Філіп. О чверть на першу.

Д о р о т і. То приходь потім.

Філіп. Гаразд.

Д о р о т і. Хоч би коли повернувся — приходь.

Філіп. Хоч би коли?

Д о р о т і. Так. Будь ласка.

Він пригортає її до себе. Гладить її волосся. Відхиляє назад її голову й цілує. Знизу долинають вигуки і співи. Чути, як бійці Інтернаціональної бригади співають «Пісню партизанів». Співають усю, до кінця.

Гарна пісня.

Філіп. Ти навіть не здогадуєшся, яка це гарна пісня.

Бійці співають «Bandera rosa»

А цю знаєш? (Сидить поряд з нею на краю ліжка).

Дороті. Так.

Філіп. Найкращі люди, яких я тільки знав, помирали за цю пісню.

В сусідній кімнаті спить М а к с. Поки вони розмовляли, він вийшов із ванної, висушив одяг, струсив з нього грязь і вмостився на ліжку. Лампа освітлює його

обличчя.

Д о р о т і (поряд з Філіпом, на ліжку). Філіпе, Філіпе, ну будь ласка, Філіпе!

Філіп. Знаєш, мені сьогодні якось не до цього.

Дороті (розчаровано). Так-так. Авжеж. Але ж я тільки прошу, щоб ти лишився. Проведемо вечір по-домашньому, й більше нічого.

Філіп. Я мушу йти. Мушу.

Внизу бійці співають «Комінтерн».

Дороті. А цю завжди грають, коли ховають когось.

Ф і л і п. А співають і за інших випадків.

Дороті. Філіпе, ну не йди!

Філіп (обіймаючи її). До побачення.

Дороті. Ні. Будь ласка, будь ласка, не йди!

Філіп (підводячись). Слухай, перше ніж лягати, відчини обидва вікна, добре? Бо якщо сьогодні десь опівночі розпочнеться артобстріл, ти залишишся без шибок.

Дороті. Не йдй, Філіпе. Благаю тебе, не йди!

Ф і л і п. Баїисі, сатагасіа. (Не віддавши честі, йде до сусідньої кімнати).

Внизу бійці знову співають «Пісню партизанів».

(У номері 110 дивиться на Макса, що спить, потім підходить і будить його). Максе!

Мак с (відразу прокинувшись, роззирається довкола, мру-житься від яскравого світла, а тоді всміхається). Вже час?

Ф і л і п. Так. Хочеш випити?

М а к с (всміхаючись, підводиться з ліжка й обмацує свої чоботи, що сушилися перед електрокаміном). Ще й як!

Філіп наливає в дві склянки віскі й береться за графин з водою.

Не псуй його, не треба розводити.

Філіп. Баїші!

М а к с. Баїші!

Філіп. Ходімо.

Внизу бійці співають «Інтернаціонал». Поки завіса опускається, Дороті Брі-д ж е с у номері 109 лежить, обхопивши подушку руками; плечі її здригаються,

вона плаче.

Завіса

Декорація та сама, що й у попередній сцені, але час — 4.30 ранку. В обох кімнатах темно. Дороті Бріджес спить у своєму ліжку. М а к с і Філіп ідуть коридором. Філіп відмикає двері номера 110 і вмикає світло. Вони дивляться один на одного. Макс знизує плечима. Обоє заляпані грязюкою так, що їх насилу можна впізнати.

Філіп. Ну що ж, іншим разом.

Макс. Дуже прикро.

Філіп. Ти не винен. Підеш до ванної перший?

Макс (сідає й опускає голову на руки). Ні, йди ти. Я надто втомився.

Філіп (заходить до ванної. Потім виходить). Немає гарячої води. Якби не гаряча вода, духу мого не було б у цій кАйтій пастці. А тепер і її немає.

Макс (зовсім сонно). Мені так прикро, що в нас нічого не вийшло. Я був певен, що вони з'являться. А вони не з’явились.

Ф і л і п. Роздягайся і лягай спати. Ти справжній, ти першокласний розвідник, і ти це знаєш. Ніхто не здатен робити те, що робиш ти. І не ти винен, що вони відмінили обстріл.

Макс (вкрай знесилено). Ох, як я хочу спати. Аж у голові паморочиться.

Філіп. Дай-но я допоможу тобі. (Стягує з Макса чоботи й допомагає йому роздягтись. Потім кладе його на ліжко).

Макс. Яке чудове ліжко. (Обіймає подушку й розкидає ноги). Я завжди сплю долілиць, щоб уранці нікого не злякати.

Філіп заходить до ванної, чути, як він там плюскочеться.

Філіп (з ванної). Влаштовуйся якнайзручніше. Я ночуватиму в іншій кімнаті. (Виходить у піжамі й халаті, відчиняє двері до сусідньої кімнати, нахилившись, проходить під плакатом, підходить до ліжка й лягає).

Дороті (в темряві). Любий, вже пізно?

Філіп. Близько п'ятої.

Дороті (дуже сонним голосом). Де ти був?

Філіп. В гостях.

Дороті (спросоння). А зустріч відбулась?

Філіп (перевертається на другий бік, і вони лежать тепер спиною одне до одного). Той чоловік не прийшов.

Дороті (хоча й сонна, прагне поділитися новиною). А обстрілу не було, любий.

Філіп. От і гаразд.

Дороті. Добраніч, любий.

Філіп. Добраніч.

Крізь відчинені вікна чути, як десь далеко цокотить кулемет. Філіп і Дороті лежать тихо, потім чути голос Філіпа.

Бріджес, ТИ спиш?

Дороті (спросоння). Ні, любий. Я не спатиму, якщо ти…

Ф і л і п. Я хочу сказати тобі щось.

Дороті (сонно). Кажи, радосте моя.

Філіп. Я хочу сказати тобі дві речі. По-перше, в мене дри-жажаки, а по-друге — я тебе кохаю.

Дороті. Бідолашненький мій Філіп.

Філіп. Я ніколи нікому не кажу, що маю дрижажаки, і я ніколи нікому не освідчуюсь у коханні. Але тебе я кохаю, розумієш? Ти чуєш мене? Ти відчуваєш? Ти чуєш, як я це кажу?

Дороті. І я, я теж кохаю тебе. І мені з тобою хороше. Ти мов сніговій, тільки не холодний і не танеш.

Філіп. Я не люблю тебе вдень… Вдень я не люблю нікого. Слухай, я хочу сказати ще от що. Хочеш вийти за мене заміж чи просто завжди бути зі мною, і їздити зі мною скрізь, і бути моєю коханою? Чуєш, це я кажу. Це я сказав, розумієш?

Д о р о т і. Любий, як на мене, то краще заміж.

Філіп. Так-так. Дивні речі я кажу вночі, правда ж?

Дороті. Яб хотіла, щоб ми одружились, і щоб багато працювали, й щоб нам добре жилося. Знаєш, я зовсім не така дурненька, як здається, інакше я б не була тут. І я працюю, коли тебе немає поряд. І що з того, що я не вмію куховарити. За звичайних умов для цього наймають куховарку. Ох, ти! Мені подобаються твої широкі плечі й хода, мов у горили, і чудне твоє обличчя.