— Беріть штурвал, — сказав Гаррі хлопцеві.— Бачите курс? Двісті двадцять п'ять. — Він підвівся зі стільця й перейшов на корму.

— Дай-но мені ковтнути, — сказав він Роберто. — Бачиш отой човен? Це берегова охорона, але їй нас уже не наздогнати.

Він відкинув гнів, ненависть, почуття власної гідності як зайву розкіш і почав обмірковувати план.

— Авжеж, — сказав Роберто, — їм нас не наздогнати. А як тобі ці двійко заколисаних немовлят? Що ти сказав? Хочеш випити? Чи маєш іще якісь передсмертні бажання, капітане?

— А ти, я бачу, жартівник, — сказав Гаррі. Він добряче ковтнув.

— Гей, куди розігнався! — загорлав Роберто. — В мене більше немає.

— Нічого, в мене ще є,— відповів йому Гаррі.— То я просто пожартував.

— Зі мною краще не жартуй, — злісно сказав Роберто.

— Більше не буду.

— А що в тебе є?

— Бакарді.

— Давай його сюди.

— Тихо, — сказав Гаррі.— Навіщо ж так грізно?

Щоб перейти на ніс, йому довелося переступити через Ел-берта. Проходячи повз штурвал, він глянув на компас. Хлопець збочив з курсу майже на двадцять п'ять градусів, і стрілка компаса бігала. «Ні, він не моряк, — подумав Гаррі.— Отже, я матиму трохи більше часу. А тепер подивимось на слід за кормою».

Слід вигинався двома пінявими кривими в напрямку маяка — коричневої, гостроверхої, ажурної вежі, що бовваніла тепер ген на обрії за кормою. Човнів уже майже не можна було розрізнити, а там, де мали б виднітися міські радіощогли, розпливалася темна пляма. Двигуни працювали мірно. Гаррі нахилився, дістав одну з пляшок бакарді й перейшов з нею на корму. Там спочатку випив сам, потім подав пляшку Роберто. Стоячи на кормі, він подивився вниз, на Елберта, і серце в нього стис-лося. «Ех, бідолахо ти, бідолахо», — подумав він.

— Що з тобою? Ти його боїшся? — спитав мордатий кубинець.

— Може, скинемо його за борт? — сказав Гаррі.— Навіщо возити його з собою.

— Ай справді,— відповів Роберто. — ;Це ти діло кажеш.

— Бери його під пахви, — сказав Гаррі.— А я візьму за ноги.

Роберто поклав автомат на широкому фальшборті корми й,

нахилившись, підняв труп за плечі.

— Немає в світі нічого, важчого за мертвяка, — сказав він. — Тобі коли-небудь доводилося піднімати дохлого чоловіка, капітане?

— Ні,— відповів Гаррі.— А тобі коли-небудь доводилося піднімати велику дохлу жінку?

Роберто витяг труп на корму.

— А ти, я бачу, зубатий, — сказав він. — Може, вип'ємо?

— А чого ж, — сказав Гаррі.

— Знаєш, я жалкую, що вбив його, — сказав Роберто. — А як уб'ю тебе, жалкуватиму ще більше.

— Та кинь ти ці балачки, — сказав Гаррі.— Чого б ото я базікав таке, справді.

— Ну, раз-два, — сказав Роберто, — і у воду.

Коли вони, нахилившись, перекидали через борт труп, Гаррі ногою зіштовхнув автомат, і він шубовснув у воду разом з тілом Елберта. Але тіло, перше ніж потонути, двічі перевернулося в білій піні, збитій гвинтами, а автомат відразу пішов на дно.

— Ну от, — сказав Роберто. — Тепер повний порядок. — А тоді побачив, що автомат зник. — Де він? Що ти з ним зробив?

— З ким?

— З атеїхаїїасіога! — Від хвилювання він перейшов на іспанську.

— Про що ти?

— Ти знаєш, про щоі

— Я його і не бачив.

— Ти зіпхнув його за борт. Я уб'ю тебе, я зараз тебе вб'ю!

— Ну тихо, тихо, — сказав Гаррі.— Якого це ти дідька надумався мене вбивати?

— Дай мені пістолет, — сказав Роберто по-іспанському одному з кубинців. — Зараз же дай мені пістолет!

Гаррі стояв на кормі, відчуваючи, що зроду не був таким високим і таким широким, відчуваючи, як піт виступає під пахвами, відчуваючи, як він скочується по боках.

— Ти забагато вбиваєш, — почув він голос кубинця, що лежав. — Ти вбив помічника. Тепер ти хочеш убити капітана. Хто ж довезе нас до Куби?

— Не чіпай його, — сказав другий. — Уб'єш, коли приїдемо.

— Він зіпхнув за борт мій автомат, — сказав Роберто.

— Гроші ми вже маємо. Навіщо тобі тепер автомат? На Кубі цього добра скільки хоч.

— Затямте мої слова, ми будемо дурнями, якщо не вб'ємо його зараз. Затямте. Дайте мені пістолет.

— Ет, заткнися. Ти п'яний. П'яному тобі завжди хочеться кого-небудь убити.

— Випий, — сказав Гаррі, дивлячись понад сірими хвилями Гольфстріму туди, де червона куля сонця торкнулася води. — Он дивись. Коли сонце зовсім сховається, вода зробиться ясно-зеленою.

— Ти мені зуби не заговорюй, — сказав мордатий кубинець. — Гадаєш, це тобі зійде з рук?

— Я куплю тобі новий автомат, — сказав Гаррі.— На Кубі він коштує всього-на-всього сорок п'ять доларів. Не гарячкуй. Вам тепер нема чого боятися. Літак берегової охорони вже не прилетить.

— Я вб'ю тебе, — сказав Роберто, міряючи Гаррі поглядом. — Ти зробив це навмисно. Ти для цього й затіяв оту мороку з трупом.

— А яка тобі користь убивати мене, — сказав Гаррі.— Як уб’єш, хто ж довезе вас до Куби?

— Я мав би застрелити тебе на місці.

— Тихо, заспокойся, — сказав Гаррі.— Я тим часом гляну на двигуни.

Він відчинив люк, заліз досередини, підкрутив маслянки на двох сальникових коробках, перевірив долонею, чи не перегріваються двигуни, а тоді доторкнувся рукою до приклада «томпсона». «Ще рано, — подумав він. — Так, зарано. А з отим мені здорово пощастило. Елбертові однаково, Елберт мертвий. Принаймні його старій не доведеться витрачатись на похорон. А з тобою, падло мордате, я поквитаюсь. Мордате падло, катюго. Господи, що б я з ним зараз зробив! Ну, та нічого. Ще зроблю».

Він випростався, виліз і зачинив дверцята.

— То як воно? — спитав він Роберто. Він поклав руку на його гладке плече. Мордатий кубинець подивився на нього, але промовчав.

— Бачив, як позеленіла вода? — спитав Гаррі.

— Котися ти, — сказав Роберто. Він і п'яний був підозріливий і якимось тваринним чуттям відчував, що сталося щось лихе.

— Давайте-но тепер я посиджу, — сказав Гаррі хлопцеві, що сидів за штурвалом. — Як вас звуть?

— Звіть мене Еміліо, — сказав хлопець.

— Якщо хочете їсти, зайдіть до каюти, — сказав Гаррі.— Там є хліб, консерви. Можете й каву зварити.

— Кави мені не хочеться.

— Тоді я сам потім зварю, — сказав Гаррі.

Він сидів за штурвалом і, поглядаючи на вже освітлений лампочкою компас, тримав човен точно по курсу на легких попутних хвилях і дивився, як на море спадає ніч. Ходових вогнів він не вмикав.

«Гарна була нічка, — думав він. — Такої нічки добре переправлятися. Як тільки споночіє, треба буде взяти трохи на схід. Бо інакше за годину побачимо вечірню заграву над Гаваною. Як не за годину, то щонайбільше за дві. А тільки цей сучий син помітить заграву, то знову захоче порішити мене. Добре все-таки, що вдалося скинути автомат. Це мені неабияк пощастило. Цікаво, що там Марія зготувала на вечерю. Уявляю, як вона хвилюється. Певно, й їсти не може. Цікаво, скільки ж грошей хапнули ці бандюги. Дивно, що вони й досі їх не полічили. Гарненький мені спосіб здобувати гроші на революцію. От і зрозумій цих кубинців.

Ото вже гад цей Роберто. Ну нічого, я йому сьогодні покажу. Покажу будь-що. Хоча бідоласі Елберту цим уже, звісно, не зарадиш. Страшно згадати, як я його перекидав через борт. Сам не знаю, як таке спало мені на думку».

Він запалив у темряві сигарету.

«Поки що все складається нівроку, — думав він. — Все складається краще, ніж я сподівався. А хлопчик цей і справді непоганий. От якби вдалось отих двох умостити рядочком. Якби вдалося їх усіх зібрати в одному місці. Що ж, тепер головне — не ловити гав. Чим несподіванішим воно для них буде, тим краще. Чим спокійніше вони себе тим часом почуватимуть, тим краще.

— Хочете бутерброда? — спитав хлопець.

— Дякую, — сказав Гаррі.— А своєму приятелеві дали?

— Він п'є. їсти не буде, — сказав хлопець.

— А ті двоє?

— У них морська хвороба, — сказав хлопець.

— Сьогодні гарна нічка для переправи, — сказав Гаррі. Помітивши, що хлопець не дивиться на компас, він і далі відхилявся від курсу на схід.