— Стій і ні з місця, — сказав він.

Ті двоє кубинців, що були з портфелями, кинули їх у кок-піт, і всі четверо пострибали в човен.

— Ну, гайда, — сказав один із них. А той, мордатий, що з автоматом, тицьнув Гаррі дулом між лопаток.

— Давай, капітане, — сказав він. — Рушай.

— Тихше, тихше — сказав Гаррі.— Відверни від мене свого пугача.

— Віддавай кінці,— сказав мордатий Елбертові.— Чуєш!

— Гаррі, чекай! — вигукнув Елберт. — Не запускай двигуни. Це ж бандити, вони пограбували банк.

Мордатий крутнувся й наставив автомат на Елберта.

— Ой, не треба! Не треба! — сказав Елберт. — Не треба!

Випущені майже впритул, кулі вдарили так, наче хтось

тричі ляснув його по грудях. Елберт — очі вирячені, рот роззявлений — повільно осів на коліна. Здавалося, він ще раз хотів сказати: «Не треба!»

— Обійдешся без. помічника, — сказав мордатий.-^ Ти, падло одноруке. — Потім по-іспанському: — Візьміть отой рибний ніж і перетніть канати. — І по-англійському: — Ну, давай. Поїхали. — А тоді знову по-іспанському: — Ану, приставте йому пістолета між лопаток! — І по-англійському: — Давай. Поїхали. Поки не дістав кулю в лоб.

— Зараз поїдемо, — сказав Гаррі.

Один із кубинців — тих двох, що були схожі на індіанців, — приставив йому пістолет під ребра, з боку, де була ампутована рука. Ствол мало не торкався гачка на протезі.

Відчаливши й розвертаючи човен, розкручуючи штурвал здоровою рукою, він озирнувся назад, щоб не зачепити паль, і побачив Елберта, вкляклого на кормі, в калюжі крові, тепер уже з похиленою набік головою. На пристані, поряд із таксі, стояв гладкий водій у кальсонах, штани в нього сповзли до кісточок, руки все ще були підняті, а рот роззявлений майже так само широко, як і в Елберта. На вулиці й досі не з'явилося жодної живої душі.

Палі пристані залишилися за кормою, Гаррі вивів човен із гавані й повів протокою повз причал під маяком.

— Давай, газуй, — сказав мордатий. — Тисни на всю котушку.

— Нехай він забере пістолет, — сказав Гаррі. І подумав: «Можна посадити човен на піщану косу, але ж цей гад ураз порішить мене».

— Повний вперед, — сказав мордатий. Потім по-іспанському: — Всім лягти. Капітана тримати на мушці.

Сам він ліг на кормі, зіштовхнувши Елберта в кокпіт. Решта троє вляглися на дні кокпіта. Гаррі сидів за штурвалом. Дивлячись уперед, він вивів човен із протоки, а потім провів його повз вхід до бази із щитом оголошень для яхтсменів і зеленим сигнальним ліхтарем на молі і, нарешті, повз форт; проминувши червоний сигнальний ліхтар, він озирнувся. Рослявий кубинець вийняв з кишені зелену коробку з патронами й набивав магазин. Автомат лежав поряд, і він набивав магазин навпомацки, а сам дивився назад, за корму. Двоє інших теж дивилися назад, і тільки один пильнував Гаррі. Цей кубинець — з виду схожий на індіанця — зробив йому знак пістолетом, мовляв, дивись уперед. Погоні ще не було. Двигуни працювали рівно, а відплив додавав швидкості. Проминаючи буй, Гаррі помітив, як низько він нахилився в бік відкритого моря й як збурює собою швидкий плин води.

«Тільки дві моторки можуть наздогнати нас, — думав Гаррі.— Одна — Реєва — возить пошту з Матекумбё. А де ж зараз друга? Я бачив її кілька днів тому на стапелі в Еда Тейлора, — згадав він. — Це та, яку я хотів найняти, пославши по неї Губаня. Ні, є ще дві — виправив він себе. — Одна — це та, що возить інспекторів дорожнього управління, вона зараз снує десь між островами. Друга стоїть на ремонті в Гаррісон-Байт. Скільки ж це ми пройшли? — Він озирнувся й побачив, що форт уже далеко позаду, й червона цегляна споруда старого поштамту вже виринає з-поза будов бази, а над короткою ламаною лінією міських дахів здіймається жовта брила готелю. Він бачив і затоку під фортом, і маяк над вулицею, що впиралась у великий зимовий готель. — Щонайменше чотири милі,— подумав він. — А онде й погоня, — подумав він. Два білі рибальські човни обійшли хвилеріз і тепер переслідували їх. — Вони й десяти вузлів не роблять, — подумав він. — Це ж курям на сміх».

Кубинці залопотіли по-іспанському.

— Яка у нас швидкість, капітане? — спитав мордатий, дивлячись з корми назад.

— Близько дванадцяти, — , сказав Гаррі.

— А в отих човнів?

— Щонайбільше десять.

Вони тепер усі стежили за погонею, навіть той, що мав пильнувати Гаррі. «Та що ж я можу вдіяти? — думав Гаррі.— Зараз я ще нічого вдіяти не можу».

Два білих човни не збільшувалися на тлі моря.

— Ти бачив, Роберто? — сказав молоденький кубинець, най-чемніший з-поміж них.

— Що саме?

— Он, дивись!

Далеко, так далеко, що ледве видно було, з моря знявся фонтанчик.

— Вони стріляють по нас, — сказав чемний. — Це ж безглуздя.

— Тьху, — сказав мордатий. — 3 відстані трьох миль!

«Чотирьох, — подумав Гаррі.— Повних чотирьох».

Гаррі бачив, як з гладенької поверхні моря здіймаються фонтанчики, але пострілів не чув.

«Ці конки тільки жаль викликають, — думав Гаррі.— Ба навіть гірше — сміх».

— Чи є тут військові судна, капітане? — обернувся до Гаррі мордатий.

— Є катер берегової охорони.

— І на що він здатен?

— Та хіба на дванадцять вузлів.

— То, виходить, ми вискочили?

Гаррі мовчав. Ліворуч виростала, більшаючи, вежа маяка на Сенд-Кі, і жердяний знак на малій обмілині Сенд-Кі був тепер майже на правому траверсі. Ще хвилин десять — і вони вийдуть за рифи.

— Що з тобою? Заціпило?

— Що ти питав?

— Чи можуть нас ще наздогнати?

— Можуть. Літаком берегової охорони, — відповів Гаррі.

— Перше ніж вирушити до банку, ми перерізали телефонні дроти, — сказав чемний кубинець.

— А радіо ви теж перерізали? — спитав Гаррі.

— Гадаєте, літак може ще прилетіти?

— Доки не стемніє — може, — сказав Гаррі.

— А ти як гадаєш, капітане? — спитав Роберто, отой мордатий.

Гаррі не відповів.

— Ну, кажи, як ти гадаєш?

— Чому ви дозволили цьому падлюці вбити мого помічника? — спитав Гаррі в чемного, який стояв поряд з ним і стежив за стрілкою компаса.

— Заткнися, — сказав Роберто. — Я і тебе вб'ю.

— Скільки грошей ви взяли? — спитав Гаррі в чемного.

— Ще не знаємо. Ще не порахували. Так чи так, це ж не наші гроші.

— Воно справді, що не ваші,— сказав Гаррі. Він проминув уже маяк і взяв курс двісті двадцять п'ять, як завжди, коли йшов на Гавану.

— Я хотів сказати, що ми взяли їх не для себе, а для нашої організації.

— А помічника мого вбили — теж для вашої організації?

— Мені дуже прикро, — сказав хлопець. — Я навіть висловити не можу, як мені прикро.

— А ви й не пробуйте, — сказав Гаррі.

— Розумієте, — хлопець притишив голос, — цей Роберто — лиха людина. Революціонер він добрий, а людина — лиха. За Мачадо він стільки вбивав, що вже звик до цього. Йому навіть подобається вбивати. Звісно, він убиває заради благородної справи. Найблагороднішої справи. — Він озирнувся на Роберто, який сидів тепер на одному з рибальських стільців на кормі, з автоматом на колінах, і дивився на білі човни, що, як помітив Гаррі, тим часом поменшали.

— У тебе тут є щось випити? — гукнув Роберто з корми.

— Ні. Немає,— відповів Гаррі.

— І нехай. Питиму своє,— сказав Роберто.

Один із кубинців лежав на сидінні над паливними баками. Його вже явно захитало. Другого теж діймала хитавиця, але він ще кріпився.

Озирнувшись назад, Гаррі побачив сіре судно, яке проминуло форт і тепер наздоганяло білі човни.

«Катер берегової охорони, — подумав він. — На нього теж смішно дивитися».

— Гадаєте, гідроплан усе ж може прилетіти? — спитав чемний.

— За півгодини стемніє,— сказав Гаррі. Він зручніше вмостився на своєму сидінні.— Що ви збираєтеся робити зі мною? Теж уб'єте?

— Я б не хотів, — сказав хлопець. — Я проти вбивства.

— Ти що там робиш? — спитав Роберто, який тримав тепер пляшку віскі.— Заграєш із капітаном? Хочеш, щоб він запросив тебе на обід до свого столу?