Колба вислизає Вагнерові з рук, ширяє понад Фаустом і освітлює його. Гарне місце. Став прозорий [70]В густім гаю. Купальниці вже голі. Які ж хороші! Так і ваблять зори… Але одна аж сяє в їхнім колі — З геройського, з божественного роду. У хвилі ось її ступають ноги Охолодить пломінно-любу вроду У ласці кришталевої вологи… Та де взялись — залопотіли крила, І біла зграя тихе плесо вкрила. Дівчата врозтіч, лиш одна цариця Спокійно жде, нічого не боїться І радо бачить князя-лебедина, Що вже підплив і лащиться в коліна І зважно, й ніжно… Ось він осмілів… Та вже туман спустив густу куртину І цю принадливу картину Від мого погляду закрив. Мефістофель Чи ба, хлоп'я якого каверзує? Таке мале, а хвацько фантазує! Не бачив я нічого. Гомункул Та й не міг! Ти зріс в країні десь північній, У темноті середньовічній, Між рицарства й попівщини вериг. Твій зір до мороку лиш звичний. (Розглядається). Яке гидке слизьке каміння, Яке витке низьке склепіння! Прокинеться бідак — гай-гай! Ізнов живцем у гроб лягай. Гай, став, краса, дівчата голі Йому ввижались в віщім сні, І він би вжився в цій неволі, Де не стає терпцю й мені? Ходім відціль! Мефістофель Чи так, то й так, молодче! Гомункул Солдати радо йдуть у бій, Дівчата йдуть в танець охоче, Усяке потяг має свій. Сьогодні ж саме празник роковий Класичної Вальпуржиної ночі. Там — не між цих противних стін — В своїй стихії буде він. Мефістофель Такого свята щось я не чував. Гомункул Для здивування тут нема підстав: Привиддя знаєш ти лиш романтичні, Але існують також і класичні. Мефістофель Куди ж це ми з тобою подамось? Колег античних не люблю чогось. Гомункул Північний захід — край твій, Сатано, Південний схід одвідать нам дано. В долині там Пеней тече поволі Через гаї й лани широкополі; Там рівнява прослалась аж до скал, Де вікопомний височить Фарсал. [71] Мефістофель Стій, стій! Не хочу я оповіданнів Про боротьбу рабів проти тиранів. Аж нудно — ледве бій оце пройшов, Вони знічев'я заведуться знов; Ніхто з людей і не підозріває, Що Асмодей усе те витіває. Неначе йде за волю боротьба, А придивись — дубасить раб раба. Гомункул Та цур їм всім — така вже людська вдача. Ізмалку в них, як знаєш, бийсь, борись, То, може, в люди й виб'єшся колись… Цього б ось нам підвести — от задача. Як маєш лік — давай сюди мерщій, А якщо ні, я випробую свій. Мефістофель Я знаю штучки брокенські, германські, Та не пройду крізь засуви поганські. Мізерний люд та навісна гречва, А почуття нестримно порива, В гріхи веселі хоч кого принадить, А в нас похмурість тим гріхам лиш вадить. То що ж робить? Гомункул Та ти ж відомий зух, До фессалійських чарівниць-відюх Ти б залюбки поженихався. Мефістофель (хтиво) До фессалійських чарівниць? Авжеж! Цього я здавна добивався. Ніч в ніч із ними не вживеш, Не хочу я тії турботи, А для охоти, так, — не проти… Гомункул Розкинь свого плаща скоріш. Він понесе, як і раніш, Тебе із другом на зальоти; Я присвічу. Гомункул А ти Тут дома мусиш в лад все привести. Бери старі пергамени у руки, — Життя, мов, можна скласти так і так, І щоб добрать потрібної сполуки, Зважай на «що», ще більш зважай на «як». А я піду в світи шукать пригоди, Поставлю, може, крапку ту над «/». Велику ціль досягнемо тоді, За ревний труд діждемся нагороди, — І честі, й слави, і добра без меж, А може, ще знання й чесноти теж. Прощай! вернуться Гарне місце. Став прозорий… — Гомункул, як втілення Гегелевої «чистої» ідеї, наділений властивістю бачити все безплотне і нематеріальне, наприклад чужі сни. вернуться Фарсал — місце у Фессалїї, що його з півночі оббігає річка Пеней, неподалік гори Олімпа. Фессалія в давнину вважалася країною чарівників. Тут Цезар переміг Помпея 9 серпня 48 р. до н. е. Відтоді битва римських полководців і свято міфологічних істот на Пенеї («Класична Вальпуржина ніч») нібито відбуваються щороку. Гомункул, як «ретроспективний» дух Гегелевої історії, знає все, що десь колись відбулося. |
