Мефістофель Я рад, що вас мій дзвін сюди призвав; Вас і тоді я вельми цінував; По гусені, по лялечці вже знати, Який метелик буде цяцькуватий. Вам змалку любі кучері хвилясті Та комірці мережано-зірчасті, І зроду не носили ви коси — Вам шведський зачіс додає краси. Поводитесь ви хвацько, резолютно, [67]Шкода лише, що надто абсолютно. Бакаляр Добродію! Ми на старому місці, Але часи, вважайте, в нас нові. Двозначних слів не тратьте без користі, — Розвиднілось у нас у голові. Забити баки у дитяти, — Це кожен дурень може втяти, Тепер спроста нас не вмалиш. Мефістофель Та юнаку скажи всю правду лиш — Хіба ж молокососа вдоволиш? Згодя він пересвідчиться подвійно, Що наша правда справедлива вкрай, Але гада, що взнав те самостійно, Та ще й глузує: вчитель був вахлай. Бакаляр Або й шахрай! — Який же вчитель це Казав коли нам істину в лице? Той щось прибавить, інший щось одбавить, Аби дітей дурничками забавить. Мефістофель Щоб научитись, теж потрібен час, Та вже навчати пориває вас. Цих кілька років марно не пропало, Ви досвіду набралися чимало. Бакаляр Що досвід той! Брехня й бридня Проти всевидящого духу. Признайтесь — ваше все знання Не варте і табаки нюху. Мефістофель (по якійсь хвилі) А й справді так. Я дурнем був І лиш оце нерозум свій збагнув. Бакаляр Радію я з розважних цих признань. Це вперше стрівсь розумний старигань. Мефістофель Шукав я ревно скарбу-золоття, А докопавсь нікчемного сміття. Бакаляр Признайтесь, череп голомозий ваш Не більше варт од тих порожніх чаш. Мефістофель (лагідно) Ти, друже мій, страшенний грубіян. Бакаляр Увічливий у німців лиш обман. Мефістофель (підсовуючись на кріслі з коліщатами щораз ближче на передній кін, до партеру) Чи бачите, як кривдять тут старого? Хоч ви мене не осудіть так строго. Бакаляр Біда, як хто переживе себе Й гада, що він не знать яке цабе. Життя живе, де кров кипить палка, Палка ж вона не в кого — в юнака, І свіжа міць, що в тій крові живе, Утворює з життя життя нове, Усе тут рух, напруга і розбіг — Слабкий упав, а дужий переміг. В той час як ми півсвіта звоювали, Що ви робили? Плани планували, Все думали, гадали — просто сміх! Та старість — нидіння мізерне, Хвороба, трясця, сон нудкий: Кому за тридцять літ поверне, Того пиши заупокій. Найкраще всіх вас просто перебити. Мефістофель Як так — сам чорт не знає, що робити. Бакаляр Не схочу я — то й чорта вже чортма. Мефістофель (набік) Той чорт тебе підсяде жартома. Бакаляр Це — юності покликання й порив! Де взявся світ? Це ж я його створив, [68]Я вивів сонце із безодні вод, Я місяця підняв на небозвод, Для мене день засяв і щезла мла, Земля зазеленіла, зацвіла, І, щоб потішить мій натхненний зір, Заграло небо безліччю сузір; Не хто, як я, дав мислі вихід знов З філістерства тісних, щімких оков; А сам я повен благородних дум, Іду, де зве мене свободний ум, Іду — і дух угору підійма, Переді мною світ, а ззаду тьма. (Іде). Мефістофель Іди собі, чудний гордяче! Сказав би я тобі, одначе: Чи мислиш ти дурне, чи мудре щось, — Ця мисль уже була колись в когось. Та це ні крихти нам не шкодить, Ще рік, ще два — і зміниться воно: Хоч як безглуздо сусло бродить, — Виходить все одно вино. (До молоді в партері, що не аплодує). Вам не до мислі виклад мій? Ну, добре, добре, дітки милі… Вважайте — чорт уже старий І тільки старшим зрозумілий. вернуться Поводитесь ви хвацько, резолютно… — Резолютно — рішуче (примітка М. Лукаша). вернуться Де взявся світ? Це ж я його створив… — Бакаляр розвиває в надмірно спрощеній формі теорію суб'єктивного ідеалізму Й. Г. Фіхте. Це місце можна зрозуміти як критику системи Фіхте, але водночас і як іронічний випад проти самовпевнених філософів-недоучок (див. попередні примітки). |
