Фауст
Чи я не сню? В глибінь душі буремно
Влилось краси пресвітле джерело!
Трудне шукання красний плід дало,
І я жерцем зробився недаремно.
Був світ мені нікчемним і пустим, —
Став бажаним, змістовним і тривким!
Нехай як дим у безвісті розплинусь,
Коли від тебе, владарко, відкинусь!
Той образ, що в свічаді чарівнім
Являвсь мені для насолоди, —
Лиш тінь бліда твоєї вроди!
Тобі, тобі до решти віддаю
Всю пристрасть огняну мою,
Любов, жагу, обожування, безум!
