Маргарита Це ти! Ох, ще скажи! Ще раз! (Обіймає його). Це він, це він! Не стало мук, образ, І тьми тюрми, й кайданів, і недолі!.. Це ти! Я знов на волі! Ти мене спас! Дивись, ось тая вулиця, Де вперше ми ззирнулися, А ось і той садок, Де з Мартою тебе я ждала в вечорок. Фауст (хоче вивести її) Ходім! Ходім! Маргарита (пестить його) Лишись! І я тут лишусь, як ти лишишся! Фауст Та не барись! Як забаришся, То нам на волі не бувать. Маргарита Ти що? Не вмієш цілувать? Зі мною тільки розлучився, Вже й цілуватись розучився? Чому ж такий страшний тепер став? А ти ж було речами і очами До мене небо прихиляв І цілував-заціловував до нестями. Цілуй мене! Бо цілуватиму тебе! (Обіймає його). Ой! Уста твої холодні і німі! Чого? Не стало кохання Зарання… Хто відняв його? (Одвертається). Фауст Ходім! За мною! Люба, схаменись! Люблю тебе стократно, як колись, Молю тебе, за мною лиш іди! Маргарита (обертається до нього) Хіба це ти? Чи це ж і справді ти? Маргарита Ти з мене пута зняв І знов мене в обійми взяв. Чого ж мовчать у тебе жах і гнів? Чи знаєш ти, кого це ти звільнив? Фауст Ходім! Ходім! Тікає ночі мла! Маргарита Рідну неньку з світу я звела, Втопила рідне дитя. Твоє й моє було в нім життя. Твоє… Це ти? Чи, може, ні? Дай руку мені! То це не вві сні?! Люба, мила рука! — Ой, вона ж вогка! Обітри! Здається, мов То кров. Боже! Кого ти заколов? В піхви сховай свій меч, Не супереч! Фауст Що було — те пройшло, тому край! Мене не карай! Маргарита Ні, будь живий і цілий, Мусиш упорать могили; Готуй для кожного ямку З самого ранку. Матері — кращу містину, Поруч із нею — сину, А мені — чуть в стороні, Недалеко од рідні! А дитинку мені по праву грудь, Більш там нікому не бути! — Тебе до серця горнути, То було щастя — повік не забуть! Але його вже більш не вернути, Порив мій до тебе чимсь ніби скутий, Ніби ти хочеш мене відштовхнуть; А все ж — це ти, і добрий, як завжди. Фауст Ти ж бачиш, це я. Іди ж, іди. Маргарита Коли нас жде там вічний дім, Тоді ходім, ходім! Піду я в тихий той куток, І далі — ні на крок… Ти йдеш? О Генріху, коли б і я могла… Фауст Ти можеш, аби хіть! Глянь, двері вже відкриті. Маргарита Нема мені надії на цім світі — Впіймають скрізь, куди б я не втекла! Ой тяжко-важко ходить попідтинням, А ще до того з нечистим сумлінням… Ой тяжко-важко в чужині блукати І щогодини ждать розплати! Маргарита Облиш! Облиш! Дитя рятуй скоріш! Туди, туди, Під гору йди, Понад ручай, І прямо в гай, І до ставка, Де кладочка… Витягай, витягай! Воно ще виринає, Воно ще б'ється! Рятуй! Рятуй! |
