Фауст, Мефістофель і Блудний вогник (співають навпереміну) Ми вступили в володіння Снів чудових, чар таємних. Проведи нас без блудіння По просторах диких, темних, Де блукають дивні мрева. За деревами дерева Мимо, мимо вдаль несуться, Кручі корчаться і гнуться; Онде бескети носаті Захропіли, лігши спати. Між каміння, баговиння Чуть струмочків дзюркотіння. Щось рокоче, щось воркоче, Мов кохання шепт урочий, Раювання сни чудові, Спів надії, спів любові! — Оддається скрізь луною, Казковою давниною. Шугу! Пугу! Скрики, зойки… Сич і пугач, чайки й сойки — їм незмога сю ніч спати… Чагарями скачуть жаби — Товстопузі, довголабі! Ось гадючиться коріння І крізь ріння, й крізь каміння; Дивовижні їх сплетіння Мов зібрались нас хапати: Пручать скрути, ніби спрути, Щоб мандрівців затягнути. Долом мшавим, колом млавим Миші, миші сунуть плавом, Незліченні, різноцвітні! А на кожнім горнім плаї Світляків рясніють зграї, Щоб зблукались мимохідні. Ти скажи, чи ще йдемо ми, Чи на місці стоїмо ми? Все тут крутить веремії — Корчі, й скали-зубоскали, Й світляки, що заскакали, Завихрились, навіснії. Мефістофель Йди за мною без зневір'я! Почалося середгір'я; Звідси нам, як дивний сон, Замигоче цар Мамон. Фауст Крізь землю заграва замріла, Немов розжеврілася рань, Запроменіла, зазоріла, Прохлюпнулась в найглибшу хлань. Там в'ється пара, дим клубками, Там жар у мареві горить, То ллється тонко, мов нитками, То водоспадом аж яскрить, То по долині круженяє, Струмує тисячею жил, То знов водносталь їх єднає Між двох прилеглих скельних брил. Ось іскор безліч нам заграла, Мов золотий пісок зрина… Поглянь, поглянь, як запалала Скали стрімчастої стіна! Мефістофель Мамон вже знає, як одзначить Цю урочистість, празник цей! Радій, що все ти зміг побачить; Я чую вже розбещених гостей! Фауст Який рвучкий схопився вихор! У спину б'є, мов триста душ! Мефістофель Чіпляйсь за ребра скель чимдуж, Бо в прірву звалишся, то буде не до ігор. Гускне ніч од імли завій… Чуєш? Бором реве борвій! Сполошились сови вирлаті. В вічнозеленій палаті Вітер колони рушить, Гілля трощить і крушить, Стовбур'я стогне в одчаї, Коріння вивертом зяє. І страшно грьопає враз додолу Мішма, шкереберть все те посполу, І, розгулявшись по вітровалі, Буря регоче в проваллі. Чуєш крики — дальше й ближче? Чуєш гуки — вище й нижче? З усіх верхів, з усіх низів Рине скажений чаклунський спів. Хор відьом Весь Брокен од відьом зацвів, — Жовта стерня, зелений сів. Зібрався там увесь кагал, — Сів Уріан на трон із скал. [48]Усяк навзаводи летить, Відьма п…ть, а цап смердить. Голос Старенька Баубо в стороні Одна трюхика на свині. Хор Хвала тому, кому хвала! Нехай би Баубо нас вела! Вперед, стара! Щодуху дми! А за тобою — ми, відьми! Голос Мимо Ільзенштайна. До сови у гніздо зазирнула стайна, Аж та витріщилась. Голос Взяв би тебе дідько! Чого ти так швидко? Голос Я півбока драна, Дивись, яка рана! Хор відьом Далекий шлях, широкий шлях, А всі стовпились — просто жах, Всіх вила колють, мітли рвуть, І мати дохне, й діти мруть. Відьмаки (півхором) Ми тут повзем, як слимаки, Попереду усе жінки. До зла баби йдуть, як на мед — На тисячу ступнів вперед. вернуться Сів Уріан на трон із скал. — Уріан — одне з німецьких імен диявола. |
