Мефістофель Е, ні, із ними говорить, То це мені з відрад відрада! (До звірів). Скажіть же, кляті потерчата, Що вам тут дідько заварив? Звірі Нізчимну юшку для старців. Мефістофель Тоді в вас публіки багато! Мавпій (підліз і лащиться до Мефістофеля) Зіграймо у кість Мені на користь — Дай виграти грошей! Я дурень в біді, А стану тоді Розумний, хороший. Мефістофель Була б щаслива мавпа, як ніхто, Коли б уміла грати у лото. Тим часом мавпенята грають великою кулею і викочують її вперед.
Мавпій Оце земля: Летить, кружля, Не знає впину; Бряжчить, як скло, Бо в ній дупло На всю нутрину; Блищить, мигтить, Кругом ряхтить, — Гляди, мій сину, За рухом стеж, Бо розіб'єш її до решти І сам за те ж Тоді помреш ти. Мефістофель Це що, решето? Мавпій (здіймає решето) Як злодій хто — Воно ураз покаже. (Біжить до мавпи, щоб та подивилась крізь решето). На, глянь в решето! Ну, злодій хто? Хоч знає, не каже! Мефістофель (підходить до вогню) Це що за збан? Мавпій Який ти дурбан! Та це ж казан. Чудні в тебе мислі! Мефістофель Яке ж ти мурло! Мавпій Ось на помело Та й сядь тут у кріслі. (Садовить Мефістофеля на крісло). Фауст (дивиться у дзеркало, то підходячи, то одступаючи од нього) Який чудовий вид одкрили Свічада чари тут очам! Ой осіни мене, Амуре легкокрилий, Щоб я до неї враз домчав! Ах, тут стоять доводиться мені; Коли наблизитись я хочу — Вже бачу я в тумані, мов у сні, Ту постать чарівну жіночу. [34]Невже ж така у жінці є краса? Невже в цьому простягненому тілі Вмістилися всі неба чудеса? Невже таке і на землі б ми стріли? Мефістофель Та ясно, коли Бог шість день попрацював І потім «браво» сам сказав, То, певне, він не схибив цілі. Ну, поки що дивись на видиво бліде, А там найду й живу красу для тебе; Блаженний, хто її до себе Як наречений поведе! Фауст усе дивиться в дзеркало. Мефістофель, розлігшися в кріслі і граючись помелом, веде річ далі. Я тут сиджу, неначе цар на троні! І скіпетр у руці, от тільки не в короні! Звірі (що досі розмовляли між собою на мигах, з кумедними вихилясами і великим галасом приносять Мефістофелю корону) Вінчаній главі Дай поту й крові — Корону скріпити. (Сіпнули якось необережно корону і розбили її надвоє, скачуть довкола з половинками). А ми глядимо, За всім слідимо, Щоб вірші ліпити. Фауст (перед дзеркалом) Я збожеволію! Це сказ! Мефістофель (вказуючи на звірів) Та і мені ось ці вже голову прогризли. Звірі А в слушний час Бувають у нас У віршах навіть мислі. Фауст (як перше) У мене в грудях аж клекоче! Ходімо далі од біди! Мефістофель (в тій же поставі) Я визнаю, проте, охоче, Що з них поети хоч куди! Мавпа якось одвихнулася од казана, і він починає бігти; спалахує велике полум'я і жбухає в комин. Відьма через полум'я влітає в кухню з оглушливим репетом.
Відьма Ух! Ух! Ух! Ух! Проклята твар! Паскудна гидь! Казан проспать? Мене спалить? Триклята бридь! (Побачивши Фауста і Мефістофеля). А ви чого? А вам кого? А ви куди? І як сюди? Ось я вогню На вас хлюпну! (Набирає ополоником у казані і оббризкує огнем Фауста, Мефістофеля і мавп. Звірі скавулять). вернуться Вже бачу я (…) / Ту постать чарівну жіночу. — Фауст бачить у дзеркалі, очевидно, легендарну давньогрецьку красуню Гелену. |
