Фауст Е, ні, то витівка пуста! Годуй народ, учи, виховуй, Держи його в теплі, в добрі, На дяку все ж не розраховуй; Ледь що — бунтар на бунтарі. Мефістофель А потім би, препишний і розкішний, Побудував собі дворець потішний; Серед полів, лугів, горбів Я б сад небачений розбив, А в ньому бархатні альтани, Прехитро вряджені фонтани, Алеї тіняві прямі І гроти в лагідній півтьмі. Між скель криштальні водоспади, Перлисто-піняві каскади… У затишку там не один домок Ховав би найпрекрасніших жінок; Я б насолоджувався грою То із одною, то з другою, Не знаю, як кому — мені Жінки любіш у множині. Фауст Модерна гидь, Сарданапале! Мефістофель Та хто ж їх може осягти, Твої величні ідеали? Чи не на місяць часом ти Тепер скеруєш літ зухвалий? Фауст Ізнов не те! І на землі Для діл великих місця стане, Звершиться диво несказанне; Чи в мене сили замалі? Мефістофель То слави ти бажаєш нині… Недарма був при героїні! Фауст Я влади прагну, володінь. Діла — це суть, а слава — тінь. Мефістофель І все ж — де візьмуться піїти Твої діла вікам явити І дуром в інших дур живити. Фауст Де знать тобі, ницак лихий, Чого бажає дух людський? Не зрозуміть тобі ні в вік, До чого прагне чоловік. Мефістофель Гаразд, як хочеш, так і буде! Одкрий мені свої причуди! Фауст Дивився я на море неозоре, Що ненастанним виром вирувало, Розгойдувало круто хвилі-гори І плоский берег рвійно штурмувало. Тоді мене досада узяла, Бо вільний дух, що цінить всі права, Обурюється щиро проти зла, Не терплячи сваволі торжества. Гадав я перш — то просто гра випадку; Дивлюсь — вода назуспіт геть пішла, Покинувши все те, що здобула; А прийде час, то почина з початку. Мефістофель (до глядачів) Подумаєш — велика новина! Наш брат це сотні тисяч років зна. Фауст (провадить запально далі) Отак вода, безплідна, як безвіддя, На береги поширює непліддя, Здіймає хвилю раз у раз страшну Й затоплює пустельну мілину; Пограються вали ті шаленисті І йдуть назад без жодної користі. До розпачу доводить розум мій Безцільна сила яросних стихій… І рветься вже туди мій дух крилатий: От з чим боротись, от що подолати! І це можливо! Хай хоч як буя Свавільна й дика водна течія, А є й на неї греблі та загати: Найменший горбик мусить оббігати, В найменшу ямку мусить уступать… Отож і став я думать і гадать, Як осягти рідкої насолоди, Як одвести від узбережжя води, Як побороти непокірний вир І звузити вологи тої шир. Обміркував я зріло це завдання, Ти ж поможи здійснить моє жадання. Праворуч, позаду глядачів, здалека чути звуки барабанів і військової музики.
Мефістофель Це річ легка! Ти чуєш, що за гам? Фауст Ізнов війна! Це прикро мудрецям. Мефістофель Війна чи мир — розумним треба бути І все собі на вжиток повернути. Хто скористав нагоду — той і прав; Сприяє доля — Фаусте, не проґав! Фауст Ти загадки мудровані облиш, Висловлюйся простіше і ясніш. Мефістофель Дізнався я, як був іще в дорозі, Що добрий цісар нині у тривозі… Його колись удвох ми веселили, Йому скарбів облудних уділили, І він гадав — його ввесь світ. Він трон обняв за юних літ І з того виснував фальшиво, Що нібито цілком можливо Великим царством правувать І водночас розкошувать. Фауст Яка помилка! Хто тримає владу, її саму хай має за відраду, Хай у собі високий дух плека, Що не збагне ані душа людська; Наближчим тільки задум свій з'ясує, — Звершилося, і цілий світ дивує. Так буде він найвищий над всіма, Розкошування ж гідність одніма. |
