— Вип'єте кави? — спитав він мене.

— Якщо з вами за компанію.

— Ви дуже люб'язні,— сказав містер Сінг. — Чи ми тут зовсім самі?

— Так, якщо не зважати на весь цей народ у кафе, — відповів я йому.

— Чудово, — сказав містер Сінг. — У вас є човен?

— Тридцять вісім футів, — сказав я. — Двигун «кермат», стосильний.

— Гм, — сказав містер Сінг, — я гадав, щось більше.

— Він бере двісті шістдесят п'ять ящиків вантажу.

— Я міг би його найняти?

— На яких умовах?

— Вам їхати не треба. Я сам подбаю і про капітана, і про команду.

— Ні,— сказав я. — Куди човен, туди і я.

— Он як, — сказав містер Сінг. — Залиште нас, будь ласка, — звернувся він до Френкі. Той зобразив на обличчі увагу й усміхнувся йому.

— Він глухий, — сказав я. — І погано розуміє по-англійському.

— Он як, — сказав містер Сінг. — Ви говорите по-іспанському. Скажіть йому, щоб залишив нас на хвилину самих.

Я зробив Френкі знак великим пальцем. Він підвівся й перейшов до стойки.

— Ви не говорите по-іспанському? — спитав я.

— Чого ж, говорю, — сказав містер Сінг. — Я хотів би знати, що примусило… що спонукало вас звернутись?..

— Я прогорів.

— Он як, — сказав містер Сінг. — Чи є за човном якісь борги? Чи можуть на нього накласти арешт?

— Ні.

— Чудово, — сказав містер Сінг. — Скількох моїх нещасних співвітчизників ви могли б узяти на борт?

— Цебто перевезти?

— Так.

— Далеко?

— День дороги.

— Не знаю, — сказав я. — Душ дванадцять, якщо без багажу.

— Вони не матимуть багажу.

— Пункт призначення?

— На ваш розсуд, — сказав містер Сінг.

— А все-таки, де їх треба висадити?

— Ви берете їх на борт з тим, щоб перевезти на Тортугас, де вони пересядуть на шхуну.

— Слухайте, — сказав я, — на Тортугас, на Логгерхед-Кі, є маяк і патрульна радіостанція.

— Правильно, — сказав містер Сінг. — І везти їх туди було б вкрай нерозважливо.

— Отже?..

— Я сказав: ви берете їх з тим, щоб перевезти туди. Так з ними домовлено.

— Так, — сказав я.

— А висадите ви їх там, де вам буде найзручніше.

— Але шхуна прийде по них на Тортугас?

— Та що ви, справді,— сказав містер Сінг. — Звичайно, ні.

— Скільки ви даєте з носа?

— П'ятдесят доларів, — сказав містер Сінг.

— Не піде.

— А сімдесят п'ять?

— Скільки вам припадає з носа?

— О, не будемо про це. Розумієте, продаж квитків — лише одна з численних функцій, чи, сказати б, ролей, які я виконую в даній справі. Цим вони не обмежуються.

— А я, по-вашому, маю робити все за так, га? — сказав я.

— Я вас чудово розумію, — сказав містер Сінг. — А якщо я запропоную по сто доларів?

— Слухайте, — сказав я, — а ви знаєте, скільки років мені дадуть, якщо впіймають?

— Десять, — сказав містер Сінг. — Щонайменше десять. Але навіщо думати про ув'язнення, капітане? Весь ваш ризик зводиться до одного — посадки пасажирів. Решта залежить від вашої обачності.

— А якщо вони повернуться?

— Все буде дуже просто. Я їм скажу, що ви мене ошукали. Поверну їм частину коштів, а тоді відправлю їх знову. Ясна річ, вони розуміють, що ця подорож пов'язана з труднощами.

— Ну, а зі мною як?

— Гадаю, мені доведеться заявити в консульство.

— Ясно.

— Тисяча двісті доларів, капітане, в наш час на дорозі не валяються.

— Коли я одержу гроші?

— Двісті — як дасте згоду, а тисячу — при посадці.

— А як я візьму ці дві сотні й утечу?

— Я, звісно, нічого не вдію, — всміхнувся він. — Але я знаю, що ви на таке не здатні, капітане.

— Ці дві сотні у вас при собі?

— Так.

— Покладіть їх під тарілку.

Він поклав.

— Гаразд, — сказав я. — Вранці я оформлю дозвіл і, як звечоріє, вийду з порту. А де ж ми проведемо посадку?

— Може, на Бакуранао? Як ви гадаєте?

— Згода. У вас усе готово?

— Готово.

— А тепер щодо самої посадки, — сказав я. — Ви засвічуєте на самому мисі два ліхтарі, один над другим. Тоді я йду до берега. Ви підпливаєте до мене в човні й посадка провадиться з борту на борт. Ви прибуваєте особисто й привозите гроші. Я не візьму жодного пасажира, поки не одержу грошей.

— Ні,— сказав він. — Половину перед посадкою, другу половину після.

— Гаразд, — сказав я. — Згода.

— Отже, ми про все домовилися?

— Начебто, — сказав я. — Ніякого багажу й ніякої зброї. Жодних пістолетів, ножів чи бритов, нічого. Щодо цього я хочу бути цілком певним.

— Капітане, — сказав містер Сінг, — ви не довіряєте мені? Невже ви не розумієте, що наші інтереси збігаються?

— Ви обіцяєте простежити?

— Та що ви, справді,— сказав він. — Невже ви не розумієте, до У нас із вами спільні інтереси?

— Гаразд, — сказав я. — О котрій ви там будете?

— Близько півночі.

— Гаразд, — сказав я. — Тепер начебто все,

— Які купюри для вас приготувати?

— Найкраще — сотенні.

Він підвівся, і я дивився, як він іде до дверей. Коли він проходив повз Френкі, той усміхнувся до нього. Містер Сінг на френкі навіть не глянув. Не китаєць, а чиста тобі цяця. А нехай йому, тому китайцеві.

Френкі підійшов до мого столика.

— Ну? — спитав він.

— Звідки ти знаєш містера Сінга?

— Він переправляє китайців, — сказав Френкі.— Добрий заробіток.

— І давно ти з ним знайомий?

— Він тут з'явився зо два роки тому, — сказав Френкі.— До-т інший китаєць переправляв китайців. Хтось його вбив.

— Містера Сінга теж хтось уб'є.

— Авжеж, — сказав Френкі.— Чом би й ні. Дуже добрий заробіток.

— А нехай йому, такому заробіткові,— сказав я.

— Добрий заробіток, — сказав Френкі.— Переправляє китайців. Ті китайці не повертаються. Інші китайці пишуть листи, пишуть, усе гаразд.

— Чудово, — сказав я.

— Такі китайці не вміють писати. Вміють писати китайці багаті. А такі нічого не їдять. Тільки рис. Тут сто тисяч китайців. І всього три китайські жінки.

— Чому?

— Уряд не впускає.

— Оце-то так, — сказав я.

— Ти з ним підзаробиш?

— Можливо.

— Добрий заробіток, — сказав Френкі.— Кращий, ніж політика. Багато грошей. Дуже добрий заробіток.

— Випий пива, — сказав я йому.

— Ти більше не сумуєш?

— Та ти що, — сказав я. — Дуже добрий заробіток. Красненько дякую.

— От і гаразд, — сказав Френкі й поплескав мене по спині.— Френкі дуже задоволений. Якщо ти задоволений. З китайцями — добрий заробіток, га?

— Чудовий.

— Френкі задоволений, — сказав він. Ще мить, і він заплакав би на радощах, що все так добре владналося, і я поплескав його по спині. А нехай йому, тому Френкі.

Вранці я перш за все впіймав агента й попросив його оформити дозвіл. Він зажадав список команди, і я сказав йому, що команди немає.

— Ви повертаєтесь самотужки, капітане?

— Еге ж.

— А що з вашим помічником?

— Він пиячить.

— Самому йти небезпечно.

— Пусте, всього дев'яносто миль, — сказав я. — Гадаєте, з п'яницею плисти безпечніше?

Я перегнав човен на другий бік порту, до заправного пункту «Стандард-ойл», і наповнив обидва баки. В них уміщується близько двохсот галонів. Мені страх як не хотілося набирати стільки бензину по двадцять вісім центів за галон, але я не знав, де опинюся завтра.

Відколи я познайомився з китайцем і взяв у нього гроші, вся ця справа не давала мені спокою. Вночі я майже не спав. А коли повернувся до причалу Сан-Франціско, мене вже чекав Едді.

— Привіт, Гаррі! — гукнув він мені й помахав рукою.

Я кинув йому з корми кінець, він закріпив його, а тоді перейшов на човен; сам худющий, очі зовсім каламутні, і п'яніший, ніж будь-коли. Я не озвався до нього й словом.

— Як тобі цей гад, цей Джонсон, Гаррі? Узяв і вшився! Ні, ти чув коли таке?

— Забирайся звідси, — сказав я йому. — Мені на тебе дивитися гидко.

— Братухо, та й мені ж болить, як і тобі!

— Геть з човна! — сказав я йому.