— Куди ми в дідька запливли?

Негр підтягся на руках і сів, щоб подивитися.

— По той бік Майямі нічого такого немає.

— Що ти мелеш! Нас не могло занести аж до Майямі,— сказав він негрові.

— Я кажу тільки, що на Флорідських островах таких будинків немає.

— Ми весь час ішли на Сенд-Кі.

— Тоді нам час уже б побачити його. Або Американську обмілину.

Трохи згодом він збагнув, що це танкер, а не будинок, і менш як за годину побачив і маяк на Сенд-Кі — високий, стрункий і коричневий, він виростав з моря саме там, де й мав бути.

— Коли стернуєш, головне — впевненість, — сказав він негрові.

— Я був упевнений, — сказав негр. — Та після того, що в нас вийшло, я став невпевнений.

— Як твоя нога?

— Весь час болить.

— То нічого, — сказав той, що стернував. — Як буде чиста й перев'язана — сама загоїться.

Він вів тепер човен на захід, на Вуман-Кі, щоб перебути день у мангрових заростях, де їх ніхто не помітить і де в них призначено зустріч.

— Загоїться, от побачиш, — сказав він негрові.

— Не знаю, — сказав негр. — Дуже вже болить.

— Коли заякоримось, я її тобі перев'яжу як слід. В тебе рана не страшна. Не тривожся.

— Я поранений, — сказав негр. — Я ще ніколи не був поранений. Для мене будь-яка рана страшна.

— Ти просто злякався.

— Ні. Я поранений. І болить — жах. Мене цілу ніч трусило.

Негр ще трохи побубонів, а тоді зняв-таки пов'язку й подирався на рану.

— Та не чіпай ти, — сказав той, що стернував. Негр лежав на Настилі кокпіта, заваленому схожими на окости мішками, в яких були бутлі зі спиртним. Він розсунув мішки, зробивши собі місце ріж ними. Щоразу, як він ворушився, розбите скло в мішках Ірускотіло і з кокпіта розходився запах спиртного. Спиртним було залите геть усе. Той, що стернував, тримав тепер курс прямо на Вуман-Кі. Попереду він уже виразно бачив острів.

— Болить, — сказав негр. — І дедалі дужче.

— Мені тебе шкода, Веслі,— сказав той, що стернував. — Але я не можу відійти від штурвала.

— Ти ставишся до людини гірше, ніж до собаки, — сказав негр, рй уже молов казна-що. Але тому, що стернував, усе ще було |окода його.

— Прибудемо на місце, зроблю тобі все, що треба, Веслі,— Сказав він. — А зараз полеж тихо.

— Чоловік страждає, а тобі начхати, — сказав негр. — Та чи ти людина після цього?

— Я все зроблю, Веслі. Ти тільки полеж тихо.

— Нічого ти мені не зробиш, — сказав негр. Той, що стернував, — його звали Гаррі Морган, — промовчав, тому що йому подобався цей негр і тому що за такі слова треба було б дати як слід, а дати як слід він не міг. Негр провадив своєї:—Чому ти не зупинив човна, коли ті почали стріляти?

Той, що стернував, не відповів.

— Невже вантаж спиртного дорожчий за людське життя?

Гаррі зосереджено дивився вперед.

— Чом би нам було не зупинитись? Віддали б їм спиртне, — і край.

— Ні,— сказав Гаррі.— Вони б забрали і спиртне, і човен, а нас запроторили б у тюрму.

— Я тюрми не боюся, — сказав негр. — Я кулі боюся.

Він уже діяв Гаррі на нерви, і терпець йому уривався.

— Та хто з нас тяжче поранений? — спитав він. — Ти чи я?

— Ти поранений тяжче, — сказав негр. — Але я ще ніколи Не був поранений. Я і думати не думав, що мене поранять. Я не наймався, щоб мене поранили. Я не хочу бути пораненим.

— Заспокойся, Веслі,— сказав йому Гаррі.— Від того, що ти отаке верзеш, тобі не полегшає.

Вони наближалися до острова. Коли вони ввійшли на мілководдя й попереду вже мала відкритися протока, сонце почало сліпити очі. Негр чи то марив, чи то втратив розум від болю; в усякому разі, він говорив без угаву.

'’і— Навіщо зараз возити спиртне? — казав він. — Сухий закон скасовано. Кому потрібна вся ця контрабанда? Чому б не возити спиртне пароплавом?

Гаррі уважно придивлявся до входу в протоку.

— Чому люди не можуть жити чесно і пристойно й заробляти чесною й пристойною працею?

Гаррі помітив брижі там, де вода хлюпотіла об берег протоки, хоч самого берега проти сонця не бачив. Він розвернув човен, крутячи штурвал однією рукою, протока відкрилася перед ним, і він повільно пройшов нею до мангрових заростей. Підійшовши до берега заднім ходом, він заглушив обидва двигуни.

— Я можу кинути якір, — сказав він. — Але підняти його потім не зможу.

— Я не можу навіть ворухнутися, — сказав негр.

— Бачу, ти зовсім розкис, — сказав йому Гаррі.

Йому нелегко було вивільнити, підняти й кинути невеликий якір, але зрештою він упорався з цим і заходився попускати канат, доки він не напнувся, і човен, сіпнувшись, зупинився в густому галуззі, що полізло в кокпіт. Потім перейшов на корму й спустився в кокпіт. «Господи, що тут робиться», — подумав він.

Цілу ніч після того, як він перев'язав рану негрові, а негр забинтував йому руку, він стернував, стежачи за компасом, а коли розвиднілося, побачив, що негр лежить у кокпіті серед мішків; але тоді він вдивлявся у море, й стежив за компасом, і виглядав маяк на Сенд-Кі, й у нього не було часу, щоб подивитися, що робиться в човні. А там робилося страшне.

Негр лежав між розкиданими мішками, задерши вгору ногу. Вісім куль пробили корпус, розщепили планки, вітрове скло розлетілося. Він не знав, скільки бутлів розбито. Там, де не засохла кров негра, засохла його власна кров. Але найстрашнішим— принаймні так йому зараз здавалося — був запах спиртного. Все просякло цим запахом. Човен тепер спокійно стояв у мангрових заростях, але Гаррі не міг позбутися відчуття хитавиці, що цілу ніч метляла їх у затоці.

— Я піду зготую каву, — сказав він негрові.— А потім перев'яжу тебе.

— Я не хочу кави.

— А я хочу, — відказав Гаррі. Але в каюті йому запаморочилося в голові, й він повернувся на палубу.

— Видно, доведеться обійтися без кави, — сказав він.

— Я хочу води.

— Зараз.

Він налив негрові кухоль води з обплетеного бутля.

— Навіщо ти наддав газу, коли вони почали стріляти?

— А навіщо вони почали стріляти?

— Мені потрібен лікар.

— Гадаєш, лікар тобі допоможе більше?

— Лікар мене вилікує.

— Лікаря матимеш ввечері, як прийде човен.

— Я не хочу чекати ніякого човна.

— Гаразд, — сказав Гаррі.— Зараз ми спустимо ці мішки на дно.

Він почав кидати мішки за борт. Однією рукою робити це було нелегко. Мішок з повним бутлем важить лише сорок фун-<уів, але не викинув він і десятка мішків, як йому знову запаморочилось у голові. Він сів на настил кокпіта, потім ліг.

— Ти замордуєш себе, — сказав негр.

Гаррі лежав нерухомо, поклавши голову на мішок. Мангрове галуззя нависало над кокпітом, утворюючи затінок у тому місці, 'де він лежав.

Він чув, як над заростями посвистує вітер, і бачив крізь листя високе холодне небо й тоненькі пасма хмар, які гнав північний вітер.

«Поки вітер не вщухне, човна не буде, — думав він. — Хто повірить, що ми вийшли в море, коли назустріч дме отаке».

— Гадаєш, човен прийде? — спитав негр.

— Аякже, — сказав Гаррі.— Звісно, прийде.

— Вітер надто сильний.

— Вони вже шукають нас.

— За такої негоди? Навіщо ти брешеш? — негр говорив, майже торкаючись губами мішка.

— Заспокойся, Веслі,— сказав йому Гаррі.

— І він ще каже, щоб я заспокоївся, — не вгавав негр. — Заспокоївся. З якої радості? Що здохну, як собака? Ти мене в це втяг. Тепер і витягай мене звідси.

'—Заспокойся, — лагідно сказав Гаррі.

— Човен не прийде, — сказав негр. — Я знаю, що не прийде. А мені холодно, чуєш? Я не можу більше терпіти цього болю і цього холоду, чуєш?

Гаррі сів, відчуваючи слабість і порожнечу всередині. Негр стежив за тим, як він опустився на одне коліно, узяв у ліву Руку зап'ясток правої, що безвладно висіла, й затис його між коліньми, а тоді, вхопившись за дошку, прибиту до планшира, почав підтягуватися й нарешті встав, дивлячись униз, на негра, і все ще затискуючи праву руку між коліньми. Гаррі подумав, Що досі не знав, що таке справжній біль.