Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Хай пришле його сюди для допиту, — запропонував князь Добромир. — Він може знати чимало корисного.

— Хай краще стратить, — заперечив Кайбурн. — Буде півночі наука — побачать, що чекає на зрадників.

— Згодна, — мовила королева. — Я вже наказала князеві Мандерлі якнайскоріше стяти йому голову. Після цього про жодну підтримку Білою Гаванню справи Станіса годі буде й думати.

— Станісові знадобиться новий Правиця, — захихотів Ауран Бурун. — Може, він знайде собі ріп’яного лицаря?

— Ріп’яного лицаря? — насупив чоло пан Гарис Звихт. — Хто це такий? Ніколи про нього не чув.

Замість відповіді Бурун лише закотив очі під лоба.

— Що як Мандерлі відмовить нам у вимозі? — запитав Добромир.

— Не насмілиться. Голова цибульного лицаря — це монета, якою він купує життя синові, — посміхнулася Серсея. — Старий жирний дурень може у свій спосіб зберігати якусь вірність Старкам, але з огляду на винищення усіх вовків Зимосічі…

— Ваша милість забули про пані Сансу, — мовив Пицель.

У відповідь королева визвірилася.

— Авжеж я не забула про те дрібне вовчисько! — Вона відмовлялася називати її ім’я вголос. — Я мала б кинути її до кам’яного мішка як дочку зрадника, та натомість узяла до власної чаді! Вона поділяла мій стіл та вогонь, вона гралася з моїми дітьми! Я вдягала її, годувала, намагалася розвіяти її невігластво щодо навколишнього світу! І як вона відплатила мені за добрість? Змовою на вбивство мого сина! Коли знайдемо Біса, то знайдемо при ньому і Сансу. Авжеж вона жива… та перш ніж я з нею закінчу, присягаюся вам: вона співатиме Морокові молитви, благаючи його про останній поцілунок.

Впала незграбна тиша. «Вони що — язики поковтали?» — подумала Серсея роздратовано. В неї знову майнула думка, навіщо вона дала собі клопіт збирати хоч якусь раду.

— В кожному разі, — правила вона далі, — молодша донька князя Едарда зараз знаходиться в князя Болтона і побереться з його сином Рамзаєм, щойно буде зламано опір Калин-Копу.

Поки дівчисько ламає з себе те, що їй наказали, і допомогає зміцнити права Болтонів на Зимосіч, тим двом гицлям має бути байдуже, чи вона справжня, а чи вилупок якогось управителя, підсунутий Мізинцем.

— Якщо півночі потрібен хтось зі Старків, ми дамо їм когось зі Старків. — Вона дозволила князеві Добромиру знову налити їй келиха. — Проте на Стіні виник інший клопіт. Братчики Нічної Варти позбавилися решток здорового глузду і обрали новим князем-воєводою байстрюка Неда Старка.

— Хлопця звуть Сніговієм, — бовкнув Пицель, наче від імені була якась користь.

— Я колись бачила його побіжно у Зимосічі, — продовжила королева, — хоча Старки за всяку ціну намагалися його сховати. Він дуже схожий обличчям на свого батька.

Вилупки її чоловіка теж усі, як один, скидалися на нього — хоча Роберт принаймні мав пристойність тримати їх подалі з очей. Одного разу, після отого прикрого випадку з кішкою, він натякнув був, що хоче привезти до двору якусь свою непорядно уроджену доньку. «Роби, як знаєш, — відповіла вона йому тоді, — але повітря цього міста шкодить здоров’ю малих дівчаток.» Синці після тих слів було доволі важко приховати від Хайме, зате про байстрючку більше не згадувалося. «Кетлін Таллі — жалюгідна корова, бо не придушила того Джона Сніговія ще в колисці. А тепер я мушу доробляти її справу.»

— Сніговій поділяє смак князя Едарда до зради, — відповіла королева. — Батько ладен був віддати державу Станісові. Син дає йому землі та замки.

— Нічна Варта присягається не брати участі у війнах Семицарства, — нагадав Пицель. — Чорні братчики не порушують цього звичаю вже кілька тисяч років.

— Не порушували досі, — заперечила Серсея. — Малий байстрюк прислав запевнення, що Нічна Варта не стане на жоден бік, але його дії викривають облуду його слів. Він надав Станісові харч і притулок, а нас має нахабство прохати про зброю та людей.

— Ганьба і неподобство! — обурено вигукнув князь Добромир. — Не можна дозволити, щоб Нічна Варта з’єднала свою потугу з силами князя Станіса!

— Треба оголосити цього Сніговія бунтівником та зрадником, — погодився пан Гарис Звихт. — Чорні братчики повинні усунути його з посади.

Великий маестер Пицель поважно закивав.

— Пропоную надіслати до замку Чорного повідомлення, що до прибрання Сніговія з воєводства Варті не надсилатимуть жодної людини.

— Наші нові дромони потребуватимуть веслярів, — зауважив Ауран Бурун. — Панству треба розіслати наказ, щоб лісокрадів та злодіїв надалі надсилали до мене, а не на Стіну.

Кайбурн нахилився уперед, таємничо посміхаючись.

— Не забуваймо: Нічна Варта захищає нас усіх від мамунів та чугайстрів. Я пропоную, панове, навпаки — допомогти відважному чорному братству.

Серсея кинула на нього гострий погляд.

— Що ви таке кажете?

— А ось що, — відповів Кайбурн. — Уже багато років Нічна Варта благає про людей. Князь Станіс відповів на їхні благання. Невже король Томен може поступитися щедрістю бунтівному корольку? Його милість має теж надіслати на Стіну сотню людей. Начебто вдягти чорне і стати до лав, але насправді…

— …прибрати Джона Сніговія з посади воєводи! — втішно скінчила Серсея. «Все-таки недарма я посадовила його в мою раду.» — Саме так ми і вчинимо.

Вона засміялася. «Якщо цей байстрюк вдався у свого батька, він навіть нічого не запідозрить. Ще й за добрість мені дякуватиме, доки йому під ребро не пхнуть гострого ножа.»

— Але облаштувати справу, певна річ, треба ретельно та обережно. Решту, панове радники, залиште мені. — Саме так треба давати ради ворогам: не паперами, а кинджалами. — Ми сьогодні добре попрацювали, панове. Чи лишилися ще питання?

— Одне, ваша милосте, — винуватим голосом промовив Ауран Бурун. — Я вагався, чи марнувати час ради такими дурницями, але коло пришибів останнім часом теревенять про дивні речі. Головне — жеглярі зі сходу. Вони згадують про драконів…

— …і мантикор, хто б сумнівався, і бородатих чугайстрів. — Серсея захихотіла. — Приходьте до мене знову, шановний пане, коли почуєте щось про карликів.

І вона підвелася з місця, тим позначаючи кінець засідання.

Коли Серсея виходила з дорадчої палати, дмухав сильний та поривчастий осінній вітер. Дзвони Блаженного Баелора не припиняли співати жалобну пісню, чутну всьому містові. У дворищі десятків зо чотири лицарів гамселили один одного мечами по щитах, додаючи брязкоту до передзвону з храму. Пан Борос Блаунт супроводив королеву до її покоїв, де пані Добромир про щось хихотіла з Джоселин та Доркас.

— Що це тут у вас таке цікаве?

— Близнюки Рожвини, — відповіла Таена. — Обидва закохалися у панну Маргерію. Колись вони билися і сварилися за те, хто стане наступним князем на Вертограді. Тепер обидва хочуть вступити до Королегвардії, аби лише не розлучатися з малою королевою.

— Ті Рожвини завжди мали більше ластовиння на пиках, ніж кебети в головах. — Але знати про таке корисно. «Якщо Карася чи Бобра застукають у ліжку з Маргерією…» Серсеї стало цікаво, чи подобається малій королеві ластовиння. — Доркас, ану приведи мені пана Ознея Кіптюга.

Доркас зашарілася.

— Слухаю вашу волю.

Коли дівчина зникла, Таена Добромир кинула на королеву допитливий погляд.

— Чого це вона аж маком цвіте?

— Бо закохана. — Тепер настала Серсеїна черга сміятися. — Прихилилася серцем до нашого доброго пана Ознея.

То був наймолодший з Кіптюгів — на відміну від інших, чисто голений. Він мав таке саме чорне волосся, гачкуватий ніс та легку приязну посмішку, як і брат Озмунд, але на щоці й доти носив пам’ять про зустріч з однією з Тиріонових повій — три довгі подряпини.

— Гадаю, їй до смаку рубці на його обличчі.

Темні очі пані Добромир аж засяяли лукавством.

— Таки-так. Чоловіки з рубцями виглядають небезпечними, а небезпека так запалює кров…

— Ви мене вражаєте, добра пані! — піддражнила королева. — Якщо небезпека так запалює вам кров, навіщо ж ви одружилися з князем Ортоном? Ми всі його любимо та шануємо, але все ж…

77
{"b":"586000","o":1}