— Я мушу її знайти, — скінчила вона розповідь. — Є інші мисливці, які хочуть схопити її та продати королеві. Тому я мушу знайти її першою. Я пообіцяла Хайме. А він назвав мого меча «Вірноприсяжцем». І тепер я мушу спробувати її врятувати… хоч би й за ціну власного життя.

— Тисяча кораблів! — Брунатне волосся малої королеви було розкошлане і неприбране, щоки пашіли у світлі смолоскипів, наче вона щойно вибралася з чиїхось палких обіймів. — Ваша милосте, ви мусите відповісти швидко й люто!

Останнє її слово забриніло на кроквах і загуляло склепінчастою престольною палатою.

Сидячи на високому кармазиново-золотому кріслі попід Залізним Престолом, Серсея відчула, як напружилася шия. «Мусите, — подумала вона. — Дівчисько сміє казати мені, що я мушу!» Їй закортіло загилити тирелівській дівці ляпаса. «Вона має повзати на колінах і благати мене про допомогу. Натомість їй стає нахабства роззявляти рота на законну королеву!»

— Тисяча кораблів? — гучно засопів пан Гарис Звихт. — Та ні, облиште! Жоден можновладець не має на морі тисячі кораблів.

— То якийсь телепень перепудився і порахував двічі, — погодився Ортон Добромир. — Або ж значкові князя Тирела нам брешуть — роздмухують переляк, перебільшують число ворогів, щоб ми забули про їхню недбалість.

Смолоскипи на задній стіні відкидали довгі визубрені тіні Залізного Престолу аж до середини палати. Дальший її кінець губився у темряві; Серсея мимоволі відчула, як навколо неї стискаються тіні. «Ворогів навкруги безліч, а всі мої друзі — недолугі та безпорадні.» Щоб це зрозуміти, їй знадобився лише один погляд на радників. Не поснулими здавалися тільки Кайбурн і Ауран Бурун; інших підняли з ліжка, гатячи у двері, гінці Маргерії, і тепер рада стояла навколо скуйовджена і збентежена. Ззовні панувала тиха темна ніч; замок та місто міцно спали. Борос Блаунт і Мерин Трант теж, здавалося, спали, хоча й трималися на ногах. Позіхав навіть Озмунд Кіптюг. «Але не Лорас. Не наш Лицар Квітів.» Юнак стояв коло своєї меншої сестри блідою тінню з мечем на стегні.

— Навіть якщо рахунок перебільшено вдвічі, це п’ять сотень кораблів, пане, — зауважив Бурун Добромирові. — Лише Вертоград має на морі достатню потугу, щоб протистати такому велетенському флотові.

— Що з вашими новими дромонами? — запитав пан Гарис. — Лодії залізняків не в змозі встояти проти наших дромонів, адже так? «Келеп короля Роберта» — наймогутніший бойовий корабель усього Вестеросу!

— Був колись, — відповів Бурун. — «Прекрасна Серсея» буде йому рівною, коли ми скінчимо, а «Князь Тайвин» — удвічі більший від обох. Але споряджено лише половину кораблів, і на жодному немає вдосталь жеглярів. Та якби й були, ми однак поступаємося ворогові числом. Пересічна лодія менша за наші галери, це так, але залізняки мають і більші кораблі. «Великий кракен» князя Балона і кораблі Залізного Флоту будувалися для битв, не для наскоків. Вони рівні нашим меншим бойовим галерам у швидкості та міцності. А жеглярі та капітани на них кращі, майже на всіх. Адже залізняки цілісіньке життя не вилазять з моря.

«Роберт мав би винищити ті острови до ноги після повстання Балона Грейджоя, — подумала Серсея. — Він розтрощив їхній флот, спалив села й містечка, зруйнував замки… та коли побачив їх на колінах, то дозволив підвестися. А мав би скласти ще один острів з їхніх черепів.» Саме так учинив би батько. Але Робертові завжди була кишка слабка діяти, як личить королю, що сподівається втримати мир у державі.

— Залізняки не сміли набігати на Обшир, відколи на Морекамінному Престолі сидів Дагон Грейджой, — мовила Серсея. — Чому зараз вони знахабніли? Що їх змусило?

— Їхній новий король, — підвівся з місця Кайбурн, ховаючи руки в рукави. — Брат князя Балона. Має прізвисько Вороняче Око.

— Гайвороння лаштує собі учту на тілах мертвих і напівмертвих, — мовив великий маестер Пицель. — Воно не нападає на здорових міцних тварин. Так, князь Еурон ухопить собі трохи золота і здобичі, але щойно ми рушимо проти нього, він утече і заховається на Пайку. Так само робив князь Дагон за часів давніших.

— Помиляєтеся! — заперечила Маргерія Тирел. — Наскочники не приходять у такому числі. Тисяча кораблів! Убито князя Клепача і князя Кострума, а ще сина і спадкоємця князя Серрі. Сам Серрі утік до Вирію на кількох кораблях, які зумів зберегти, а князь Хмур сидить бранцем у власному замку. Вілас пише, що залізний король поставив замість них чотирьох власних князів.

«Вілас, — подумала Серсея. — Кульгавий каліка. Вина лежить на ньому! Жирний телепень Мейс Тирел кинув оборону Обширу на безпорадного слабака.»

— Від Залізних до Щитових островів шлях неблизький, — зауважила королева. — Як тисяча кораблів подолала його непоміченою?

— Вілас вважає, що вони не рухалися уздовж берегів, як зазвичай, — відповіла Маргерія, — але помандрували далеко за виднокрай у Західне море. А тоді насунулися зненацька просто від заходу сонця.

«Вірогідніше, каліка не посадив у свої вежі достатньо вартових і тепер боїться, щоб ми не дізналися. А мала королева вигадує братику відмовки.» Серсеї пересохло горло. «Треба випити вертоградського золотого.» Якщо залізняки далі вирішать напасти на Вертоград, уся держава скоро потерпатиме від спраги.

— До цього може бути причетний Станіс. Балон Грейджой пропонував моєму панотцеві союз. Можливо, його брат прийшов з тим самим до Станіса.

Пицель набурмосив чоло.

— Але що князеві Станісові буде з цього…

— Ще одна зачіпка на суходолі! І здобич теж. Станісові треба чимось платити своїм найманцям. Грабуючи захід, він сподівається відвернути нашу увагу від Дракон-Каменя і Штормоламу.

Князь Добромир закивав головою.

— Так-так, він замилює нам очі. Станіс хитріший, ніж ми гадали. Ваша милість вчасно викрили його лукавий задум.

— Князь Станіс змагається за прихильність північан до своєї справи, — заперечив Пицель. — Якщо він укладе союз із залізняками, то втратить надію…

— Північани його не приймуть! — мовила Серсея, дивуючись, як це така освічена людина верзе такі дурниці. — Князь Мандерлі відрубав голову та руки цибульному лицареві, ми це знаємо від Фреїв. Півдесятка інших північних панів уже перебігли до князя Болтона. Як то кажуть, «ворог мого ворога — мій друг». На кого ще сподіватися Станісові, як не на залізняків і дичаків, ворогів Півночі? Але якщо він гадає, що я полізу в його пастку, то він ще дурніший за вас.

Королева обернулася до малої королеви.

— Щитові острови належать Обширові. Хмур, Серрі та решта тамтешнього панства присягають Вирієві. То хай Вирій і відповідає на навалу.

— Вирій відповість! — мовила Маргерія Тирел. — Вілас надіслав листа Лейтонові Вишестражу до Старограду, щоб той подбав зміцнити свою оборону. Гарлан збирає військо — відібрати острови в нападників. Але найбільша частина нашої потуги стоїть під Штормоламом з моїм панотцем. Треба негайно написати туди. Не можна баритися!

— І зняти облогу? — Серсеї не сподобалося, як владно з нею розмовляє Маргерія. «Закликає мене поквапитися? Хто я їй — покоївка?» — О, без сумніву, князеві Станісу це сподобається. Ви мене добре слухали, ласкава пані? Якщо він зуміє відвернути наші очі від Дракон-Каменя та Штормоламу до тих жалюгідних скель…

— Жалюгідних скель?! — зойкнула Маргерія. — Ваша милість кличуть наш заслін у гирлі Мандера жалюгідними скелями?

Лицар Квітів поклав руку сестрі на плече.

— З ласки вашої милості… сидячи на тих, як ви зволили висловитися, жалюгідних скелях, залізняки погрожують Староградові та Вертоградові. З твердинь на Щитах наскочники пропливуть Мандером у саме серце Обширу — так само, як робили за старих часів. Маючи досить людей, вони можуть загрожувати навіть Вирію.

— Та невже? — запитала королева, сама невинність. — Ну тоді вашим хоробрим братам доведеться скинути їх з тих скель, і то щонайшвидше.

— Як пані королева пропонують це зробити, не маючи достатньо кораблів? — запитав пан Лорас. — Вілас і Гарлан можуть зібрати десять тисяч вояків протягом двох тижнів, а за поворот місяця — вдвічі стільки ж. Але водою вони ходити не вміють, до відома вашої милості.