Колись Петир зауважив, що ріг достатку — прикраса щита дому Добромир — якнайкраще пасує князеві Ортону, бо той має волосся кольору моркви, носа, наче буряк, і горохову кашу замість мізків.

Таена засміялася.

— Мій пан чоловік радше щедрий, ніж небезпечний, це правда. І все ж… сподіваюся, ваша милість не подумають про мене погано, коли дізнаються, що до ліжка Ортона я лягла вже не цнотливою дівою.

«У ваших Вільних Містах що жінка — то хвойда, хіба не так?» Це теж було добре знати; будь-яким знанням одного дня можна скористатися.

— Ану ж відповідайте, хто був той ваш коханець… такий хвацький та небезпечний!

Темно-оливкова шкіра Таени ще потемніла, коли вона зашарілася.

— Ой, не треба було мені казати. Але ж ваша милість збережуть мою таємницю?

— Чоловіки звабливіші, коли мають рубці, жінки — коли мають таємниці.

Серсея поцілувала її в щоку. «Май певність — скоро ти розкажеш усе.»

Коли Доркас повернулася з паном Ознеєм Кіптюгом, королева відпустила свій почет.

— Ходімо до вікна, пане Ознею, посидьмо разом. Вип’єте вина? — Вона налила обом сама. — Ваша кирея вже так зносилася. Я маю намір вдягти вас у нову, зовсім інакшу.

— Невже білу? Хтось помер?

— Ніхто поки що, — відповіла королева. — Але невже це ваше бажання — приєднатися до вашого брата Озмунда у нашій Королегвардії?

— Я б радше охороняв вашу милість у вашій власній Королевогвардії, якби була ваша ласка.

Коли Озней вишкірявся, рубці на його щоці ставали яскраво-червоні. Серсея легенько простежила їх пальцями.

— Ви маєте зухвалого язика, пане. Ще змусите мене забутися…

— То й добре! — Пан Озней схопив її руку і вкрив грубими поцілунками. — Моя солодка королево…

— Ви лукавий чоловік, — прошепотіла королева, — і гадаю, зовсім не правдивий лицар…

Вона дозволила йому торкнутися своїх грудей під шовком сукні.

— Годі вже, зупиніться!

— Нізащо! Я хочу вас.

— Ви вже мали мене.

— Лише один раз!

Він ухопив її за ліву цицьку і незграбно стиснув, нагадавши Роберта.

— Одна палка ніч — одному палкому лицареві. Ви прислужилися мені доброю службою і отримали добру нагороду. — Серсея пробігла пальцями по шворках його штанів і відчула крізь них, як він твердішає. — Чи не нового коня ви об’їжджали у дворищі учора вранці?

— Чорного огиря? Авжеж. То подарунок від брата Озфрида. Я назвав його Змороком.

«На диво вигадливе ім’я.»

— Для битви то, напевно, пречудовий кінь. Але ж у часи миру нема кращої розваги, ніж опанувати норовливу молоду кобилку. — Королева посміхнулася і легенько його стиснула. — Скажіть мені правду: ви вважаєте нашу малу королеву вродливою?

Пан Озней сторожко відсахнувся назад.

— Та мабуть… як на дівчину, вона нічогенька. Проте мені до смаку вродливі дорослі жінки.

— Чому б не мати разом одних та інших? — прошепотіла Серсея. — Зірвіть для мене маленьку трояндочку, і не матимете приводу жалітися на мою невдячність.

— Маленьку… Маргерійку? — Запал пана Ознея у штанях почав спадати. — Але ж вона — дружина короля. Хіба не втратив голову один лицар Королегвардії за те, що був у ліжку з дружиною короля?

— Те сталося вічність тому. — «То була не дружина короля, а коханка. І голову він якраз не втратив. Аегон наказав його спершу четвертувати, а жінку примусив дивитися.» Утім, Серсея не хотіла, щоб Озней надто заглиблювався у моторошні старожитності. — І король Томен — зовсім не король Аегон Негідний. Не бійтеся — король учинить так, як я йому скажу. Я ж хочу забрати життя Маргерії, а вам зла не бажаю.

Лицар здригнувся і на мить запнувся.

— Тобто… її цноту?

— Її теж. Припускаючи, що вона досі її має. — Королева знову пробігла пальцями по рубцях. — Але якщо ви гадаєте, що Маргерія не піддасться на ваші… чари…

Озней кинув на неї ображений погляд.

— Та ні, вона до мене доволі прихильна. Оті її сестрички завжди дражнять мене за носа — який він довгий і таке інше. Але востаннє, коли Мегга знову почала кпинити, Маргерія наказала їм припинити і назвала моє обличчя вродливим.

— От бачите!

— Та бачу, — відповів лицар, вагаючись, — але що зі мною буде, якщо вона… якщо я… ну, коли ми…?

— …зробите справу? — хижо вишкірилася Серсея. — Злягатися на ложі з королевою є державною зрадою. Томен не матиме іншого вибору, крім вислати вас на Стіну.

— На Стіну?!

В голосі молодика пролунав відчай. Королева ледве стрималася, щоб не зареготати. «Е ні, краще не треба. Чоловіки ненавидять, коли з них глузують.»

— Чорний стрій непогано пасуватиме до ваших очей і чорного волосся.

— Але зі Стіни ніхто не повертається!

— А ви повернетеся. Доведеться лише вбити одного хлопчака.

— Якого хлопчака?

— Байстрюка, що змовився зі Станісом. Він молодий та зелений, а ви матимете сотню бійців у поміч.

Кіптюга лякало доручення — це вона відчувала нюхом — але гонор не дозволяв зізнатися у власному страху. «Всі ці чоловіки однакові.»

— Я стільки хлопчаків убив, що вже й не порахую! — промовив він хвалькувато. — А коли він загине, я отримаю пробачення від короля?

— Не лише пробачення, але й зацний титул. — «Якщо Сніговієві братчики тебе спершу не повісять.» — Адже королева мусить мати при собі безстрашного та мужнього чоловіка.

— Князя Кіптюга?! — Усмішка повільно розпливлася його обличчям, рубці запалали червоним. — Мені така шана до вподоби. Зацний пан князь, його висока вельможність…

— …гідний ліжка хоч би й самої королеви.

Раптом Озней насупився.

— Але на Стіні так холодно…

— А коло мене так тепло. — Серсея закинула йому руки на шию. — Вграйте дівчисько, убийте хлопчисько — і я ваша. Чи стане вам мужності?

Озней трохи подумав і кивнув.

— Я ваш тілом і душею!

— О так. — Вона поцілувала його і дала скуштувати трохи язика, перш ніж відірватися. — Наразі досить. Решта має зачекати. Ви мріятимете про мене цієї ночі?

— Авжеж. — Голос його лунав хрипко.

— А коли опинитеся у ліжку з нашою Дівою Маргерією? — піддражнила вона його. — Коли опинитеся згори на ній… ви й тоді мріятимете про мене?

— Клянуся! — вигукнув Озней Кіптюг.

— От і добре.

Коли він пішов, Серсея викликала Джоселин зачесати собі волосся, а сама скинула черевики і простяглася, наче кішка. «Добре мати природжений хист до влади» — сказала вона собі. Найбільше її тішила бездоганна вишуканість свого задуму. Навіть Мейс Тирел не насмілиться боронити честь дочки, якщо її застукають за справою з таким, як Озней Кіптюг. І тоді ані Станіс Баратеон, ані Джон Сніговій не матимуть приводу дивуватися, чому це Ознея прислали на Стіну.

Вона мусить подбати, щоб саме пан Озмунд викрив походеньки свого брата з малою королевою — тоді вірність інших двох Кіптюгів не буде заплямована. «Якби мене зараз бачив батько, то, мабуть, не поспішав би випхати кудись заміж. Шкода, що він отак узяв і помер, хе-хе. А ще Роберт, Джон Арин, Нед Старк, Ренлі Баратеон — усі вони. Лишився хіба що Тиріон, та й він не заживеться.»

Того ж вечора королева прикликала до своєї опочивальні пані Добромир.

— Вип’єте келих вина? — запитала вона гостю.

— Невеличкий. — Раптом мирійка засміялася. — Та чого там! Великий.

— Назавтра я прошу вас по-дружньому відвідати мою любу невістку, — мовила Серсея, поки Доркас вбирала її до сну.

— Панна Маргерія завжди радіє, коли мене бачить.

— О так, я знаю. — Королева не могла не помітити, як Таена титулює Томенову жіночку, що так полюбляє ламати з себе королеву. — Скажіть їй, що я надіслала сім воскових свічок до Баелорового Септу на знак жалоби за нашим покійним верховним септоном.

Таена засміялася.

— Вона негайно надішле туди сімдесят і сім свічок від себе, щоб її, збавте боги, ніхто не пережалобив!

— Я сердитимуся, якщо станеться інакше, — посміхнулася королева. — Скажіть їй також, що вона має таємного закоханого — лицаря, причарованого її красою, що аж не в змозі спати уночі.