Горобці пробралися навіть сюди — перед Воїном стояло навколішки з десяток нечупарних заплотних лицарів, просячи благословити мечі, навалені купою коло його ніг. Перед вівтарем Матері якийсь септон очолював молитву сотні голодранців; голоси лунали віддалено, наче хвилі на березі. Верховний септон повів Серсею туди, де Стариця здіймала свою лампаду. Коли він став на коліна перед вівтарем, королеві нічого не лишилося, як стати поруч. На щастя, цей верховний септон не був такий велемовний, як його жирний попередник. «Напевне, треба дякувати хоча б за це.»

Скінчивши молитву, його пресвятість не зробив ані руху підвестися. Скидалося, що перемовлятися доведеться на колінах. «Помста коротуна тим, хто вищий за нього» — подумки всміхнулася королева.

— Пресвятосте, — мовила вона, — ці горобці наганяють страху на місто. Я хочу, щоб вони пішли.

— Куди ж їм піти, ваша милосте?

«Є сім пеклів — згодиться будь-яке.»

— Гадаю, туди, звідки вони з’явилися.

— Вони з’явилися звідусіль. Як горобець — найменший та найпростіший з птахів, так ці бідолахи — найнижчі та найпростіші з людей.

«Якби ж іще розігнати їх було простіше за горобців.»

— Ви бачили, що вони заподіяли подобі Блаженного Баелора? Як опоганили майдан свинями, козами та власним послідом?

— Послід легше змити, ніж кров. Якщо майдан був опоганений — то не ними, а тією стратою, яка тут сталася.

«Він насмілюється докоряти мені Недом Старком? Просто в обличчя?!»

— Ми всі шкодуємо про ту прикрість. Джофрі був юний, йому бракувало розважливої мудрості. Князя Старка слід було скарати деінде, з поваги до Блаженного Баелора… та не забуваймо, що він був зрадник.

— Король Баелор пробачав тих, хто змовлявся проти нього.

«Король Баелор ув’язнив власних сестер, чий злочин полягав лише у тілесній красі.» Коли Серсея вперше почула оповідку про нього, то пішла в дитячу Тиріона і щипала мале чудовисько, поки воно не заревло з болю. «А мала б защипнути йому носа і запхати в рота панчоху.»

Королева примусила себе посміхнутися.

— Король Томен теж пробачить горобців, щойно вони розійдуться по домівках.

— Більшість втратила свої домівки. Навкруги панує страждання і відчай, горе і смерть. Перш ніж прибути до Король-Берега, я був пастирем у півсотні малих селець — таких крихітних, що й власного септона не мали. Я ходив з одного до іншого, укладав шлюби, пробачав грішникам гріхи, давав імена немовлятам. Тих сіл, ваша милосте, більше немає. Де колись квітли сади і буяли ниви, тепер усе поросло бур’янами і тереном. А узбіччя доріг всипані кістками загиблих.

— Війна — то скорбота. Скільки жахіть скоїли ті звірі-північани! А князь Станіс зі своїми гемонськими прибічниками!

— Дехто з моїх горобців розповідає також про жахіття, учинені зграями левів… і Хортом, який був вашим присяжним слугою. У Солепанві він зарізав немолодого септона і вчинив наругу над дівчинкою дванадцяти років — невинним дитям, обіцяним Вірі. Хорт навіть не зняв обладунку; її ніжну плоть розірвало і розчавило вагою його сталевої броні. Коли він скінчив, то віддав нещасну своїм посіпакам, які відрізали їй носа і соски.

— Його милість не може приймати на себе вини кожної людини, що колись служила домові Ланістер. Сандор Клеган — зрадник і харцизяка. Чому, гадаєте, я вигнала його зі служби? Тепер він б’ється за розбійника Беріка Дондаріона, не за короля Томена.

— Воля ваша. І все ж треба запитати: де перебувало королівське лицарство, коли чинилися всі ті свавілля? Чи не Джаяхаерис Миротворець колись присягнувся на Залізному Престолі, що корона завжди захищатиме і берегтиме Святу Віру?

Серсея не мала найменшої гадки, про що присягався Миротворець.

— Так, це було, — погодилася вона, — і верховний септон помазав його і благословив як короля. Бо є такий звичай — кожен новий верховний септон дарує королю своє благословення… в якому ви відмовили королю Томену.

— Ваша милість помиляються. Ми не відмовили.

— Але ви не з’явилися.

— Бо ще не визрів час.

«Не визрів?! Ти священник у храмі чи садівник серед гною?»

— І що ж я в змозі зробити, щоб наблизити… визрівання?

«Якщо він насмілиться згадати про золото, я вчиню з ним так, як з попереднім. І вдягну кришталевого вінця на благочестивого восьмирічного хлопчика.»

— Держава повниться королями. Свята Віра не може своїм благословенням піднести одного над іншим, не маючи доконечної певности. Три століття тому, коли Аегон Дракон висадився на берег просто попід оцим пагорбом, верховний септон замкнувся у Зоряному Септі Старограду і молився сім днів та сім ночей, за поживу маючи лише хліб та воду. Коли ж нарешті виступив з септу, то оголосив, що Віра не протистоятиме Аегонові та його сестрам, бо Стариця освітила йому лампадою шлях попереду. Якби Староград став до збройних змагань проти Дракона, то Староград би згорів, а Вишестраж, Цитадель і сам Зоряний Септ впали у порох та руїну. Князь Вишестраж був побожний правитель, і коли почув пророцтво, то стримав свою потугу і відчинив міську браму Аегонові. А його пресвятість помазав Завойовника сімома єлеями. Я маю вчинити, як учинив він — триста років тому. Молитися і постувати.

— Сім днів і сім ночей?!

— Скільки знадобиться.

Серсеї закортіло загилити ляпаса цьому врочистому, святому та божому обличчю. «Я допоможу тобі попостувати, — подумала вона. — Замкну в башті й накажу не давати ані крихти хліба, доки до тебе не заговорять боги.»

— Але ті облудні королі вклоняються облудним богам, — нагадала вона. — Святу Віру захищає лише король Томен.

— І все ж по всіх усюдах септи спалено і розграбовано. Ґвалтують навіть сестер-мовчальниць, не слухаючи їхнього скорботного лементу до небес. Ваша милість бачили кістки і черепи наших святих мучеників?

— Бачила, — вимушено буркнула Серсея. — Дайте Томенові благословення, і він припинить ці жахіття.

— Як саме, ваша милосте? Надішле лицаря крокувати шляхами поруч із кожним жебрущим братом? Чи дасть нам вояків охороняти святих септ від зазіхань вовків та левів?

«Прикинуся, наче не чула твоєї згадки про левів.»

— Держава веде війну. Його милість має потребу в кожній озброєній людині.

Серсея не мала наміру розкидатися Томеновим військом на те, щоб панькатися з горобцями чи боронити зморшкуваті піхви тисяч прокислих септ. «Половина з них, напевне, молиться про гарненьке зґвалтування хвацькими хлопцями з війська.»

— Ваші горобці мають кийки та сокири. Хай захищають самі себе.

— Закони короля Маегора забороняють нам захищатися оружно. Ваша милість мають знати. З його волі Свята Віра склала власні мечі.

— Зараз королем є Томен, не Маегор. — «Чи не байдуже, що там наказав Маегор Лютий триста років тому? Замість забирати мечі з рук вірних, краще б застосував їх на свої потреби.» Королева вказала туди, де над вівтарем червоного мармуру стояв Воїн. — Що там таке у нього в руках?

— Меч.

— А чи не забув він, як ним битися?

— Але Маегорові закони…

— …може скасувати інший король, — скінчила королева і замовкла, чекаючи, коли верховний горобець ухопить принаду.

І він її не розчарував.

— Відродження Войовників Віри… то була б відповідь на три століття молитов, ваша милосте. Рукою сили Воїн знову здійняв би осяйного меча свого і вичистив зло з королівств, що скніють у гріху та мерзоті. Якби його милість дозволив нам відновити стародавні благословенні братства Меча та Зірки, то кожна побожна людина Семицарства визнала б його за єдиного правдивого і законного володаря.

Слова септона пролунали солодкою музикою, але Серсея подбала не виказати забагато захоплення.

— Ваша пресвятість раніше згадували пробачення. У ці тяжкі й непевні часи король Томен мав би безмежну подяку, якби ви знайшли спосіб пробачити короні її борги. Скільки пам’ятаю, ми винні Святій Вірі десь із дев’ятсот тисяч драконів.

— Дев’ятсот тисяч шістсот сімдесят чотири дракони золотом. Тим золотом, яке могло б нагодувати голодних і відбудувати тисячі септів.