У «Хроніці» Стефан стверджує, що Влад відвідав монастир 1476 року, в останній рік свого життя, можливо, навіть за кілька місяців до смерті. 1476 року тронові Влада III загрожував оттоманський султан Мехмед II, з яким Влад безперервно воював, починаючи приблизно з 1460 року. Водночас на його трон у Валахії замірялися бояри, які вирішили стати на бік Мехмеда, якщо той знову нападе на Валахію.
Якщо «Хроніка Захарія» точна, то Влад III відвідував Снагов, про що не згадують інші джерела, оскільки це, мабуть, було дуже небезпечним для Влада особисто. У «Хроніці» йдеться про те, що він привіз скарб у монастир: він робив це, наражаючись на великий ризик, а це доводить, що Снагов був дуже важливим для Влада. Він достеменно знав, що його життю загрожують як оттомани, так і його головний конкурент у Валахії того періоду Басараб Лаота, який невдовзі після смерті Влада посів трон Валахії. Оскільки відвідування Снагова не мало для нього великого політичного значення, доцільно припустити, що Снагов був важливий для Влада III з особистих і релігійних причин — можливо, тому, що він обрав його для своєї могили. У будь-якому разі «Хроніка Захарія» підтверджує, що Влад наприкінці свого життя приділяв Снагову особливу увагу.
Обставини смерті Влада III дуже темні, а згодом були ще більше заплутані суперечливими народними легендами та некомпетентними істориками. Наприкінці грудня 1476 року або на початку січня 1477-го він був оточений, можливо, частиною турецької армії у Валахії і вбитий у сутичці. Існує й інша версія, згідно з якою його вбили свої люди, які прийняли його за турка, коли він зійшов на пагорб, аби стежити за перебігом бою. За однією з версій легенди, деякі з його людей шукали нагоди вбити його, щоб покарати за жахливу жорстокість. Більшість джерел свідчать, що його військо було розбите, а голову самого Влада відвезли до султана Мехмеда в Константинополь як доказ загибелі його запеклого ворога.
У кожному разі, за оповіддю Стефана, дехто з людей Влада III усе ще був відданий йому, оскільки ризикнули привезти його тіло на Снагов. Тіло з відтятою головою, як довго вважалося, поховано в церкві на Снагові перед вівтарем.
Якщо розповіді Стефана Мандрівника можна довіряти, тіло Влада було таємно перевезене зі Снагова в Константинополь, а звідти — у болгарський монастир Светі Георгі. Мета таких транспортувань і той факт, що «скарб» ченці спочатку шукали в Константинополі, а потім у Болгарії, залишається незрозумілою. Стефан стверджує, що у скарбі «був порятунок душі князя», тобто настоятель уважав його теологічно необхідним. Можливо, вони шукали святу реліквію Константинополя, збережену як латинськими, так й оттоманськими завойовниками. Можливо, настоятель не хотів брати на себе відповідальність за знищення тіла у Снагові або нівечити його, згідно з повір’ями, щоб запобігти перетворенню померлого на вампіра, чи боявся, що це зроблять місцеві жителі. З огляду на статус Влада Дракули і заборону православною церквою на участь у каліченні трупів, сумніви настоятеля є цілком природними.
На жаль, у Болгарії не знайшли жодного передбачуваного місця поховання Влада III, навіть місцезнаходження церкви Светі Георгі, як і болгарського монастиря «Парорія». Можливо, їх покинули або зруйнували в оттоманську добу. «Хроніка» — єдиний документ, який підказує, де їх можна шукати. У «Хроніці» написано, що пройдено коротку відстань (трохи далі) від монастиря до Бачково, а монастир цей знаходиться приблизно за тридцять п’ять кілометрів на південь від Азеновграда на річці Чепеларська. Мабуть, Светі Георгі знаходилась десь у південно-центральній частині Болгарії. Ця місцевість, до якої належать гори Родопі, останньою була завойована оттоманами: деякі особливо важкодоступні землі так ніколи й не контролювалися оттоманами повністю. Якщо церква Светі Георгі перебувала у цих горах, це місце могли вважати надійним притулком Влада III.
Незважаючи на ствердження «Хроніки» про те, що після оселення там ченців зі Снагова це місце стало центром паломництва, Светі Георгі не згадується в ранніх джерелах того періоду, як і в пізніх. Це може свідчити про те, що монастир було покинуто або зруйновано незабаром після того, як Стефан пішов із нього. Ми дещо знаємо про заснування Светі Георгі, але з одного лише примірника документа («типікон»), збереженого в бібліотеці Бачковського монастиря. Згідно із цим документом монастир Светі Георгі був заснований Георгієм Камненом 1101 року. У «Хроніці» Захарія йдеться про те, що ченці в ньому «були старі і їх було мало», коли там з’явилися чужинці зі Снагова. Імовірно, що деякі ченці залишалися там від часів, описаних у «типіконі», і прийняли ченців із Валахії.
Слід зазначити, що «Хроніка» описує два різні шляхи валахів через Болгарію: знущання з двох ченців оттоманськими солдатами, а також ту увагу, яку приділяло населення Болгарії ченцям у їх пересуванні по країні. Немає способу довідатися, що спровокувало оттоманів у Болгарії ставитися до ченців Валахії як до загрози, коли турки були доволі лояльними до християнської церкви. Стефан через Захарія повідомляє, що його друзів у місті Хасково «допитували», перш ніж замордувати й убити, тобто оттоманська влада думала, що в ченців є політично важлива інформація. Хасково знаходиться на південному сході Болгарії — ця територія у п’ятнадцятому сторіччі знаходилася під владою оттоманів. Дивно, але ченців-мучеників карали за традиційним звичаєм оттоманів як за злодійство (ампутували руки) і за втечу (ампутували ноги). Більшість мучеників у період оттоманського правління були страчені або замордовані іншими способами. Така форма покарання, як і обшукування візка ченців, за оповіддю Стефана, свідчить про те, що офіційна влада Хасково звинуватила їх у злодійстві, хоча, очевидно, не зуміла цього довести.
Стефан докладно розповідає про увагу, яку звертав болгарський народ на подорож ченців, що й викликало інтерес влади. Проте за вісім років до того, 1469 року, мощі святого Івана Рільського, пустельника й засновника монастиря у Рілі, перевозилися з Велико Тирново в каплицю у Рілі. Цю процесію бачив, а пізніше описав Владислав Грамматик у своїй праці «Повість про перевезення останків святого Івана». До цього перевезення оттоманська влада спокійно поставилася, як і до уваги до цієї події місцевих жителів. Це перевезення стало важливою символічною подією у справі об’єднання болгарських християн. І Захарій, і Стефан, можливо, знали про це перевезення, до того ж деякі відповідні писемні документи мали опинитись у Захарія із Зографу 1479 року.
Цей зовсім недавній прояв толерантності до релігійної процесії через Болгарію свідчить про те, що занепокоєння оттоманами через подорож ченців із Валахії має особливе значення. Обшук візка, проведений, здається, офіцерами варти місцевого паші, вказує на те, що офіційні чи оттоманські чиновники у Болгарії отримали деякі дані про мету цієї подорожі. Звичайно, оттоманська влада не бажала залишати в Болгарії останки свого найлютішого політичного ворога, як і не збиралася схвалювати шанування його останків. Але більш незрозумілим залишається той факт, що, обшукавши візок, вони нічого не знайшли, хоча Стефан пізніше згадує про поховання тіла у Светі Георгі. Можна лише гадати, як заховали цілий (нехай навіть без голови) труп, якщо його насправді везли.
І, нарешті, увагу як істориків, так і етнографів можуть привернути посилання в «Хроніці» на суперечливі спогади ченців зі Снагова щодо видіння, баченого ними у церкві. Вони не могли визначити, що трапилося з тілом Влада III під час вартування, але назвали кілька моментів, традиційно визнаних як основні ознаки трансформації мерця в живого мерця — вампіра. Вони дійшли висновку, що була реальна загроза того, що Влад може стати таким. Дехто бачив, як звір стрибав через труп, інші відчули неприродну силу у формі туману або вітру, що ввірвався в церкву і змусив тіло сісти. Випадок із тваринами широко описано у балканському фольклорі про походження вампірів, як і повір’я, що вампір може перетворитися на туман або дим. Кровожерливість Влада III та його навернення до католицької віри в Угорщині при дворі короля Матьяша Корвінуса, мабуть, були відомі ченцям. Перше було відоме всій Валахії, а друге найбільше турбувало православну церкву (особливо улюблений монастир Влада, настоятель якого, можливо, приймав його сповіді).
