– Час іде. Наші бігають. Ще можна відігратися. А як відіграються – напевне заб’ють переможний гол...

– Увага! Вітьок Кажан залишив за спиною всіх захисників. Удар! Гоол!

Розплющую очі. Дивлюся повтор радісного моменту. Вітьок справді прогулювався за спинами захисників. Явне положення поза грою. Суддя напнувся, як дирижабль, – свистить. Боковий арбітр відчайдушно вимахує білим прапорцем, ніби збирається негайно здатися у полон. Але Вітьок Кажан нічого не бачить і не чує. Він мчить просто на воротаря і лупить у нього зі страшною силою. Воротар рятується від смертельного удару, стрибнувши за штангу.

– На жаль, офсайд... – констатує коментатор.

Суддя жестами показує Кажану – положення поза грою. Кажан показує судді на голову. Суддя показує Кажану жовту картку. Кажан показує судді... Суддя показує Кажанові – з поля!

Я заплющую очі. І слухаю, слухаю...

– Аяяй! Кажана усунули з гри. Не стримався великий майстер... Гра триває... Але мало часу... Важко щось вдіяти... Десятий рік не можуть пробитися крізь відбіркові ігри великі майстри нашого футболу... Звучить фінальна сирена... Футболісти знімають футболки... Тренер знімає капелюха... Тренера теж знімають...

Вимикаю телевізор. Сиджу із заплющеними очима. А в плоті й крові моїй бринять безсмертні знахідки: «великий майстер» та «гоол». «Гоола» нема. «Великі майстри» є. На біса майстрам той «гоол», якщо вони і без нього великі?

Сатирик, як і мінер, помиляється раз у житті: коли обирає жанр.

-

Цікаво, на скільки одсунулося відкриття вічного двигуна з винаходом самогонного апарата?

-

Останній наказ: наказав довго жити.

-

Ех, якби ветеринари лікували від свинства!

-

Засвітився німб – набили лоба.

-

А коли відбудеться конкурс на заміщення виконуючих обов’язки людини?

-

Залишив слід в історії? Наслідив!

Іронічна поезія

– Мій лірику сумний!

Скажи мені,

Невже печаль з тобою

День при дні?

– О ні! О ні!

Коли побачу,

Що вірш мій перейшов

В сльозу гарячу

Поміж людських повік

І тихий сум

Наповнює джерела

Майських дум,

Тоді всміхаюсь я,

Тоді не плачу...

А ти, сатирику,

А ти, козаче?

Смієшся повсякчас?

– Авжеж! Одначе,

Бува, сміюсь,

А краєм ока бачу,

Як тихий сум

Всю залу огорта,

В очах страждання,

Зціплені вуста...

Все, як у тебе...

І тоді я плачу!

Як про права –

Двома

Голосував.

Як про обов’язки –

Ревма

Галасував.

Відкину дьоготь чи єлей,

Скажу з позицій правдисили:

Співачка – справжній соловей!

Всі слухачі посоловіли...

Гарне мав обличчя зав,

Нині – синю пику.

Часто лика не в’язав

І змінився з лику.

Послухав,

Як заочники

Белькочуть,

Заплакав

І подався

Світ за очі.

Пародію проглянув на Драча –

Поет і тут нічого не втрача.

А от чимало ліриконікчем

Втрачають все порівняно з Драчем.

Не бійся взяти анекдот

В основу іронічних од.

Та бійся, щоб твоя робота

Не породила анекдота.

Так воно

Буває часом:

Церква – настіж,

Клуб – на засув.

В церкві – хор,

У клубі – кури.

Благодать

Для попкультури!

Люд красну склав йому ціну:

Гріш на базарному кону

Від маківки до підошов...

І от почули новину:

Він іншу виважив ціну –

За тридцять срібників пішов.

Життя коротке, тож палю мости,

Йду за Хайямом – славлю шуримури

Й вино! Все інше шлю під три чорти!

– Безсмертним рубаї Хайям платив

За щасні миті Вакха та Амура...

Отож питання – чим заплатиш ти?

– Пам’ятаю, в хащах брів,

Ледь тягнули ноги...

Аж – шелесь! І з двох стволів

Я ліплю між роги!

Вцілив, господи прости,

Постріл – перша кляса!

– Та кого між роги ти?

– Як кого? Бекасаі

По роботі баба й дід

Посідали за обід.

Ополоник дістає Вуйко із каструлі

Та по лобі вуйну б’є,

Садить вуйні гулю.

– За що, гаспид? – та у крик. –

Валер’яну пив би! –

їй на це старий прорік:

– Знав би за що – вбив би!

Стривожився Аерофлот –

Зазнав аварії пілот.

Відкриєм істину святу:

Його підвів не славний ТУ,

Не флагман ІЛ, не вічний АН,

А власний автошарабан.

Казав пілот: –Містичне діло!

Лишив коток якийсь бурмило

Серед шосе...

Та мав я час –

Дав оберти на повний газ,

Кермо тягну на себе вміло...

А «Волга» так і не злетіла!

Де шумує річка,

Де стримить смерічка,

З відрами Марічка

Гнеться до потічка.

А побіля плаю,

На галяві гаю

Ніжаться Іванко,

Шандор та Степанко.

Приспів:

Марічко ти, Марічко,

Кохана наша чічко,

Ми любим твою вроду!

На хлопців не зважай,

До ферми поспішай,

Бо вівці ждуть на воду!

П’ю за твою труну!

Нехай вона

З столітнього

Видлубується дуба,

Із древапатріарха,