– А я з вами не пас свиней у сузір’ї Козерога, – з гідністю відповів Стас Кібертюк.
– I все ж дозволю собі...
– Не дозволите! Ліміт мого часу вичерпаний. Надумаете – дзвоніть. I не на службу, а матері. Ще – не прохопіться десь про цю зустріч. Бо коли дізнаються там, – і він штрикнув пальцем кудись у напрямку Полярної зірки, –вас будуть клізмувати...
Минув якийсь час. Ось тоді і Космос, і Антисвіт гірко пожалкували, що не довели розпочату справу до кінця, їхня надія і гордість – футбольні клуби КСК (Космічний спортивний клуб) та «Фізика» зазнали нищівних поразок від команди «Чорномор» – 0 : 3 та 0 : 4!
Три голи забив у цих зустрічах Стас Кібертюк– «другий Пеле», «геній півзахисту», «корифей сучасного футбола», як охрестила його світова преса.
Дорогою ціною заплатив Дельфін за екстразірку – довелося призначити Стаса своїм заступником по науковій частині. Але жертва не була марною – «Чорномор» вийшов у лідери і невдовзі став чемпіоном!
А що ж знаменитий «Славутич», еталон футбола, чемпіон чемпіонів? Команда психологічно зламалася після втечі Кібертюка і була змушена залишити вищу лігу...
А ви кажете, що час геніальних одинаків минув!
КОНТЕКСТИ
У природі нічого не зникає, крім самої природи.
-
Якщо вас назвали дурнем, не гарячкуйте – подумайте. Якщо вгадали – тоді ображайтеся.
-
Людина відрізняється од мавпи ще й тим, що легко може нею стати, а мавпа людиною – ніколи!
-
Його Пегаса вигнали з Парнасу.
-
Акселерація: нетверезий молокосос.
-
Під мухою і заєць – лев.
-
Поетеса пустила сльозу десятитисячним тиражем.
-
Сміється той, хто сміє...
РЯТІВНИЙ РЕЙС
Нас підняли глупої ночі. Розхристані, змерзлі на кізяк, ми пробилися крізь заметіль до шефа.
Вільям Анатолійович ледь підвівся нам назустріч, і по його очах ми зрозуміли все.
Макінтошенко, Панібаба, Стограмович і я виструнчилися, як на панахиді.
Вільям Анатолійович тихо проказав:
– Щойно телеграфував Гідравлічек: «Надій нема». Він не повернеться. Отже, нам теж – амба! Сьогодні двадцять дев’яте, на порятунок лишається одна доба. Нас врятує тільки диво. Диво або...
– Шарпанський! – видихнули ми.
– Так, Шарпанський... Нащо ми відмовились від послуг старого?.. – Шеф схлипнув. – А він... він подався нині на лід!
– Яке горе! В таку ніч... В хугу й туман... Самогубство... –застогнали ми.
Вільям Анатолійович змахнув невидиму сльозу і випростався.
– Його треба знайти. Це наш останній шанс... Отже, – в голосі шефа задзвенів легований метал, – наказую вам вийти на лід і відшукати Шарпанського живого чи... обов’язково живого!
– Але ж ополонки... Сніг... Замети... Мряка... – заголосили ми.
– Щоо?! Сподіваюсь, боягузів і панікерів серед вас нема?
– Не... мама!
– Отожбо! Дозволяю взяти спирт... ее... гідролізний. Курс – норднордвіст...
– Пас! – машинально шепнув Панібаба.
– Всюдихід чекатиме вас біля затоки! Літак забезпечую я! – гримів шеф. – 3 богом, бісові діти!
... Першою жертвою льодового походу став Стограмович. Він шубовснув в ополонку, як білий ведмідь, на льоту згадав чиюсь неньку в невигідному для неї контексті і лише потім ревнув:
– На поміч, люди!
Ми витягли Стограмовича досить легко – черево послугувало йому за понтон, і з болем лишили невдаху і дещицю спирту серед холодних просторів.
Про подальші наші мандри у білій німотності зміг би оповісти хіба що майстер критичного реалізму Джек Лондон.
... – Я сліпну, все двоїться в очах, – скиглив бідний Панібаба.
– Ковтни спирту! – крикнув я, пробиваючись крізь заметіль.
– Все! Нема... В баклазі пусто... – плакав Панібаба, закладаючи віражі дикої амплітуди.
Макінтошенко героїчно просувався попереду навкарачки і їв сніг, як північний олень.
– Сушить, проклятий! – хрипів він. – Пожалкували чистого, медичного.
На крутому торосі Макінтошенко не втримався і з’їхав униз на тій самій точці, де спина втрачає свою назву.
Панібаба, який теж добряче вивалявся, жіночим голосом заспівав йому вслід:
Хлопчики й дівчата,
Нумо на санчата!
– Галюцинації! – жахнувся я і відчайдушним ривком видряпався нагору. І тут я побачив Шарпанського. Він сидів перед ополонкою у позі роденівського Мислителя.
«Все! Замерз!» – обпекла думка.
Але в цю мить монументальна фігура хитнулася і похилилася до ополонки. Побачили б фахівці королеви спорту мій потрійний стрибок! Я вмент скрутив Шарпанського і, попри його відчайдушний опір, поволік від ополонки.
– Гангстери, рекетири, свині собачі! – пручався Шарпанський. – Ви розтоптали святі хвилини мого життя!
– Калістрате Віссаріоновичу! – і собі горлав я. – Не комизьтеся, бо ми на грані катастрофи! І ваш святий обов’язок...
– Геть! – не здавався Шарпанський.
На щастя, наспіла підмога. З кличем: «Ату його!» – на старого навалилися Макінтошенко та Панібаба. І ми потягли Шарпанського способом «з варягів у греки».
Як знайшли всюдихід, я не пам’ятаю. Шеф власноручно прийняв від нас Шарпанського, рикнув шоферові: «До літака!» – і машина здиміла, мов привід.
... Світанок застав нас у шефа.
– Звістки від Шарпанського нема, чи не розбився літак? – нервував Вільям Анатолійович. – Чого у вас пики такі пожовані? Праскою не розгладиш! Залишки спирту здали?
Ми делікатно промовчали.
Напруження зростало з кожним обертом годинникової стрілки. І коли всі були на грані клінічної смерті, вбігла сяюча секретарка з телеграмою.
Вільям Анатолійович урочисто прочитав:
«Готуйте оркестр. Вибив десять ящиків запобіжників. Гідравлічек не постачальник, а пацан. Вилітаю з вантажем рейсом 43. Спасибі наперед. Шарпанський».
Шеф включив селектор:
– Увага! Аврал! Складальний цех переходить на цілодобову роботу! Запобіжники до приладу «Мікромакро» надійдуть за дві години... Увага! Відділ реалізації! Занарядити літаки до замовників на тридцять перше... Так! Хай викручуються як можуть... Плановий відділ! Готуйте рапорт: план по номенклатурі та реалізації виконано... – тут Вільям Анатолійович глянув на стелю, – виконано на сто один процент...
Ми дружно зааплодували.
– Ну, начальнички, здається, вилізли! – звернувся до нас шеф. – Шарпанського доведеться поновити на роботі. Звичайно, Гідравлічек прекрасний інженер, але як постачальник до цього старого пройдисвіта не доріс. Ах, Шарпанський, не штовхач – ас! Врятував план. До речі! По дорозі в аеропорт старий скаржився, що ви зламали йому вудку, і саме в той момент, коли він тягнув з ополонки судака розміром з крокодила...
– Бреше! – похмуро сказав я. – Біля лунки якісь дві тюльки валялися...
– Як там не було, –підсумував Вільям Анатолійович, – а прогресивку забезпечив саме Шарпанський. От і скинетесь усі четверо на спінінг старому...
ТЕХДОПОМОГА
Двірниківський, автосервісний механік, визнавав тільки гіпнотичний метод самоосвіти.
Одразу по обіді він влігся на підшивках журналу «За кермом» у своєму закапелку.
Та підвищити кваліфікацію не вдалося.
Скреготнув селектор, і почувся стереоогидний голос завгара:
– Поза чергою візьми ракету. Профілактикадва.
Зачудований Двірниківський викотився у гараж. На ямі справді стояла невеличка ракетка. Біля неї юрмилася автослюсарівська братія.
З бічного люку, як із старого «Запорожця», крекчучи, видряпався огрядний космонавт з пласким обличчям.
«Селюк, – подумав Двірниківський. – Облапошимо».
А вголос сказав:,
– Хитра штука!
