Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

– Але ж краватки напевне імпортні! – вискочив відомий артистскандаліст Пилип Конопельський. – Не бачу рідної гами кольорів – жовтомалинової чи зеленорудої!

– І ви не вгадали, – торжествував розпорядник балу. – Це краватки «Гордіїв вузол» нашого виробництва.

– Невже... Невже всі речі наші?

– Так! – урочисто мовив розпорядник. – Наші. На виставку.

ПРОНЕСИ, ГОСПОДИ...

– Наша секція вийшла в лідери по завалу роботи

Лектори принишкли, мов потерчата.

– Лише один ганебний факт! – гримів, як Саваоф, завідувач секцією. – У клубі села Соколівка наш лектор не зміг відповісти попові, що таке антисвіт і гравітація!

«З тим попом зв’яжись, – зіщулився лектор Фантомасенко. – Усі атеїстичні журнали виписує, антихрист».

– І це в селі, де функціонує церква, – розвінчував зав.

«А до церкви ходять півтори старушенції – резерв геронтології, – подумки поправив Фантомасенко. – Піп молодий, ні в чорта, ні в бога не вірить, гаспид...»

– І є сигнал, що тамтешній піп п’яничка і паливода, – розлягався трубний бас зава.

«Справді, – згадав Фантомасенко, – той стиляжний попик якось відпустив у чайній гріхи механізаторам і студенткам. Ще й проповідував, що голова колгоспу ні біса в гульні не смислить. От чортяка!»

– Цю ситуацію треба виправити!

«Мадонна міа! Що він надумав?»

– Треба дати гідну відсіч!

«От сам і дай. Розспівався, ангел...»

– Треба, нарешті, провчити отцяхаламидника...

«Як мені відхреститися?»

– І добряче провчити...

«Забожусь, що на бюлетені».

– Від нас поїде...

«Свят, свят, свят...»

– Досвідчений лектор...

«Пронеси, господи...»

– Товариш Фантомасенко!

У мозочку Фантомасенка розпросторився хор: «Радуйся, ой радуйся, ниивоо, син божий народився...»

Він відчув, що його кроплять.

Розплющив очі – і побачив блідий лик зава. Той лив на Фантомасенка воду просто з графина.

– Боже милосердний, – смикався зав, – що з вами?

– Хіба ж діло, отак, з кондачка, відповідальне завдання давати, – гомоніли навкруг лектори. – Запросто богові душу віддати можна...

ШЕДЕВР

Я переступив поріг кабінету Цезаря Амвросійовича.

– Шедевр готовий? – спитав він.

– Гм... Текст є.

– Художній домисел має місце?

– Не без цього...

– Шедеврально! Велика штука цей художній домисел, га?

– Якщо взяти образні узагальнення...

– Я й кажу: вам, перодряпам, легше – крути, як хочеш. А нас, господарників, за цей самий домисел добряче луплять. Тим паче, за художній... Читай!

Я начепив окуляри і почав:

«Жилибули двоє друзів. І купили вони водночас машини. Перший по шию заліз у борги. Другий фінансово не постраждав. Перший дні і ночі копирсався у моторі. Другий лише підкачував шини. Перший наморочився з гаражем. Другий і тут не мав клопоту. Перший не вилазив зі штрафів. Другого автоінспекція не чіпала. Перший обважнів від поїздок і почав скаржитися на серце. Другий їздив і молодшав, наливався силою.

Бо:

Перший купив автомашину «Москвич».

А другий купив веломашину «Метеор».

Поспішайте! Купуйте велосипеди «Метеор»!»

– Шедеврально! – вигукнув Цезар Амвросійович. –

Музика, кантата, ораторія! «Лісова пісня»! «Шампаніана»! «Крейцерова соната»! Люблю я вас, літераторів, чортів собачих, за художній домисел, їйправо, люблю!

– Я той... не літератор. Я літпрацівник.

– Для мене ти Марко Вовчок плюс Жорж Санд! Таку рекламу утнув! Затоварились наші «Метеори», гори вони синім полум’ям!

І мене преміювали новеньким велосипедом «Метеор».

– За доблесні художні зусилля! – урочисто сказав Цезар Амвросійович. – І хай тебе супроводжує еротика дальніх доріг!

– Романтика...

– Я про це й кажу... Гайда у пробний виїзд!

Я натиснув на педалі. За хвилину мене наздогнав Цезар Амвросійович на своєму «Москвичі».

– Тримайся за мною, буде легше! – крикнув він.

На другому повороті я шугнув у кювет: неприємна то річ – ковтати газ із вихлопної труби!

ДІМ, В ЯКОМУ Я ЖИВУ

Дім цей новий.

Швидкопанельний.

Тут і потоваришував я з сусідою.

Познайомились ми якраз на новосіллях. Не встигли мої гості закусити, як знизу вдарила музика.

Ми, звичайно, скористалися і вшкварили український народний танок циганську молдавеняску. Аж паркет хвилями пішов. Дев’ятим валом. Тільки відсапались, як знизу гука сусіда:

– А тепер ви давайте! Щонебудь наше, змістовне – про любов!

Щощо, а співає моя кумпанія не дуже погано. Затягли ми до болю знайому мелодію, а сусідська кумпанія підхопила. Ото увертюра була! Симфонія!

Отак і заприятелювали.

Бува, сусіда знизу кричить:

– Агов! З яким рахунком наша збірна програє?

– А звідки ти знаєш, що програє?

– Невже виграє?

– Ні, програє.

– То на біса голову морочиш? Підкрути свого приймача голосніше – разом послухаємо, як наші крекчуть. Може, їхні форварди ворота переплутають?

Бува, я йому крізь підлогу гукаю:

– Егей! Прокидайся, бо проспиш царство небесне І земну роботу!

Інтерв'ю з колоритним дідом - rtf__html_d70f2c28.png

Чую: стукгрюк! Це у сусіди меблі сучасні. Комбіновані. Стілліжко. Від поштовху розвалюються. Шезлонг виходить.

– Спасибі, що розбудив, – сусіда кричить, – бо вчора я прийшов втомлений, як чіп.

– Чому?

– Та свято ж було!

– Яке свято?

– День грака.

– Аа...

Отак і живемо – перегукуємось. Він мені магнітофон знизу крутить, я йому приймач згори вмикаю на всі заставки. Дружба! Погано, що інші сусіди нам заважають та ще й гніваються.

Вибачте, я зовсім забув сказати: друг мій живе на першому поверсі, а я – на п’ятому.

P. S. – Ну, це вже ти занадто, – сказав редактор. І виправив мій п’ятий поверх на четвертий.

ВИХОВНИЙ МОМЕНТ

– Івасику... Івасику, вставай!

– Ух... Ще рано... Спатоньки хочу...

– Вставай, бо хлюпну води!

– Ой! Встаю, уже встаю... Дай пиріжок!

– Ось тобі по руках, невмивахо! Марш митися!

– Бррр... Знову гарячої нема...

– Гартуйся! Зубки почистити не забудь!

– Емаль стирається...

– Не знаю, як емаль, а штани ти стер... На тебе не напасешся! Ні, щоб сидіти тихо, либонь, крутишсявертишся...

– А на сорочці... той... чорнила нема?

– Он, лишенько! Звичайно, є! Промокашка нещасна! Вуха шатир – там, мабуть, чорнильні озера.

– Все! Помився! Чистий, аж бридко...

– Не колупайся в носі! Вчиш тебе, вчиш...

– То я думаю... Думаю з пиріжків почати...

– Ага! Циганське весілля обійдеться без марципанів! Поклади пиріжок! Берись за манну кашку. Ну! Ложечку за себе, ложечку за мавпу...

– Бррр... Що я – маленький?

– Дурненький!

– Чого ти, чого! ?

– А того! Цукерки з шафи потяг?

– Взяв...

– Не взяв, а поцупив!

– Чого ти, чого! ?

– А того! Не тягни капусту рукою – виделка є.

– Все! Я пішов!

– А що сказати треба?

– Я більше не буду...

– Більше снідати не будеш?

– А! Дякую за сніданок!

– Стій! Портфеля забув. Забудько!

– Набрид той портфель – зошити, підручники...

– Івасику! Щоб я цього не чула!

– Добре, добре...

– Обережно через вулицю... На зелене світло...

– Та знаю! Побіг, бо сам директор сьогодні на дверях

2
{"b":"635969","o":1}