Як люта сніговиця
Нам маєм розцвіла?
Кахикав ти під тином,
А я крізь гострий сніг
Летіла до багаття
Гарячих рук твоїх.
– Було, було, старенька! –
Заворушився дід.
– А чом не повернутись
В меди далеких літ? –
У чоботи влізає,
Прикрився кожухом...
– Ти... теє... не барися,
Як шкрябну під вікном. –
У віхолу виходить,
Що відьмою луна,
Шкребе здубілим пальцем
Жовтавий лик вікна.
Вже насправжки кахика,
Ногами дріботить...
Не поспіша старенька
Згадать солодку мить.
Вже поперека ломить
Підступний сніговій...
– Ото наженихався! –
Бурчить під ніс старий.
Бурчить і повертає
У теплий хатній рай,
А на печі куняє
Розчулена стара.
– Чого ж ти не виходиш? –
Дід мовив, сопучи.
– А мати не пускають, –
Почулося з печі.
БАЙКА ПРО БАЙКУ
У пошуках життєвого сюжету
Один Байкар заглибився в газету.
Він повсякчас сповідував «живинку»
І стиль гострив у гущі мас. На ринку.
Хвала! Усіх, включаючи Езопа,
Переспівав. Бо голова! Не знаю,
Як з байкою упоралась Європа,
А в нас дорога байці, як до раю.
Ну, закидали, правда, щодо тем.
– Всі теми вічні, тут нема проблем, –
Відповідав Байкар. – Я дух часу
Донести маю. Маю й донесу!
Знайдіть в Гребінки слово «автокар»,
Чи візьмемо для сміху Лафонтена,
У Лафонтена термін є «антена»? –
Як не крути, кругом правий Байкар.
Коротше, жанр від нього багатів,
Байкар, само собою, й поготів.
Тверділа в образах новітня мідь:
Осел – заочник, футболіст – Ведмідь,
Лев – бюрократ при чині, Вовк – «хіпак»,
Косий – трамвайний заєць і пияк.
У Рака – рак, Кіт наплодив сиріт,
Свиня – свиня, цабе вусате – Кит,
Бо зобижать Планктон – то моветон,
В Дельфінів міг розвинутись Планктон.
Шпиг Алігатор... ГенаКрокодил його накрив і вибиває пил.
Лисиця – вертихвістка не проста,
Кріль – то студент без жодного «хвоста».
Ну, Мавпа... Та співає про красу...
Стоп! Наш Байкар намацав дух часу:
«А Качечка випливає
З Качуром за ними,
Про Хімію розмовляє
З Дітками своїми:
– Ой, не пийте цюю воду
Діти – наші квіти,
Злив Шакал із хімзаводу
Хлорвінілгідриди.
За «художества» такі
Вже догани мало!
Діткам непереливки –
Річечка пропала... –
Нарконтроль гряде! Мораль:
Нам губителів не жаль!»
Мораль? Мені подібну байку жаль,
Бо епігонство відкида мораль.
МАНДРІВНІ СЮЖЕТИ
ПОСМІЯЛИСЯ
Чекали на нового шефа – людину збоку.
Задзеленчав телефон. Трубку взяв Сидоров.
– Так! Ні! Здирський кудись вийшов. Так – непоганий спеціаліст. Але є й інші достойні кандидатури. Передаю трубку Маляренку.
– Хто? – пошепки спитав Маляренко.
– Згори...
– Радий слухати і слухати! Тут Маляренко. Зрозумів! Безумовно, справу знає, безумовно, товариський. Вибачте, йдеться про висування? Зрозумів! Радий мовчати і мовчати! Передаю трубку Саунському.
– Слухаю! У принципі, може бути. Спеціаліст не дуже поганий. Я нічого проти не маю, але у нас багато таких. Взагалі, більше знає Дримба. Передаю йому трубку.
– З відповідною повагою, Дримба! Зрозумів! У мене дещо на нього є. Дозвольте передзвонити з іншого телефону. Ай! Усе вирішено? Тоді доповідаю: прекрасний спеціаліст, чуйний колега, любить жінку і взагалі жінок... Так, так – нащо нам людина збоку? Моє шануваннячко з відповідним привітом!
Трубка вклалася на важелі.
– Отже, на шефа тягнуть Здирського, – сказав Сидоров– А чим, скажімо, гірший я?
– Я теж не з дуба впав, – насупився Саунський.
– Згори видніше, – зауважив Маляренко.
– Нащо патякати, коли усе вирішено! – додав Дримба.
Тут прибіг Здирський.
– Я піду в далекі гоори! – заспівав він. – Завтра викликають нагору. Де б його взнати нащо?
– Медом помажуть, – сказав Сидоров.
– Кинь містику! – махнув рукою Здирський. – Тут від своїх навіть на каву запрошення не діждешся, а який вже мед там..
– Запрошую і запрошую! – скрикнув Маляренко.
– З твоїми копійками? – перехопив ініціативу Саунський. – Каву беру на себе!
– Я теж радий здійснити акцію з кавою на честь колеги Здирського! – відрапортував Дримба.
– Кінчай роботу! – підсумував Саунський.
Кава трансформувалася у досить теплий бенкет. Здирський насолоджувався загальною увагою.
– Демократичність для шефа – перше діло! – казав Саунський.
– Ми всі мостили тобі крісельце! – нагадував Маляренко.
– Я завжди підкидатиму тобі відповідну інформацію, – ліз цілуватися Дримба.
– Не забувай друзів! – повторював Сидоров.
Шелеснули «на стремено» останні купюри, і товариство, обіймаючи Здирського, вивалилося з неонового кубельця у сутінки провулку.
– Братця! – веселився Здирський – Що маємо на календарі?
– Перший день першої декади першого місяця другого кварталу, – доповів Дримба.
– А полюдському?
– Перше квітня! – напружив пам’ять квартет.
– З чим вас і поздоровляю! – зайшовся Здирський. – То я дзвонив по телефону з приводу мого висування – ха! ха! – дурники мої дорогесенькі! З днем сміху, невтями!
Запанувала драматична пауза. А потім брудний, зате вагомий портфель Сидорова стер посмішку з єдиного щасливого обличчя – обличчя містифікатора. Інші портфелі виявилися теж досить натоптаними...
Здирський на власній шкірі відчув усі нюанси переходу від комічного до трагічного, а його колеги, навпаки, з кожним помахом портфелів веселішали...
Однак наступного дня на пожмаканому обличчі містифікатора знову засвітився усміх, а веселий настрій його колег розтанув у трагічній задумі: надійшов наказ про призначення Здирського шефом.
Сміх, як бачите, штука тонка і серйозна. А головне – двосічна.
КАПУСТА
Таксі підібрало ще одного клієнта. Він гепнувся на заднє сидіння, притис до дверцят тихого пасажира і почав виступати.
– Видаю анекдот. Підставляй лопухи: він голий, а тут дзвінок, ніби чоловік припхався, то вона зумисне будильник завела, а того голого параліч ударив, а ця йому кашу варить, а той паралітик – сіп, сіп! – що, мовляв, настрахала, спокуснице? Наказую реготати!
– Капуста таки овоч. Візьмеш двійко тугеньких качанів і шаткуєш, – відповів тихий пасажир.
– Ага, прокинувся, літаргик! – зрадів багатоградусний клієнт. – Слухай сюди. Я бог. Усі на колінах: дай! І дам, кажу. Дам! Хоч кому! Так дам, що рамочка чорненька буде. І група товаришів. Хаваєш?
– Овочтаки капуста. Двійко тугеньких качанів візьмеш і шаткуєш, – відповів тихий пасажир.
– Кажу тобі, я бог. Пиломатеріалів. Дай більше, просять. На більше, кажу. Номенклатуру виробів, кажуть, дай. ГОСТи, кажуть, дай. Звиняйтепосуньтеся, кажу. Хаваєш?
– Таки капуста овоч. Тугеньких двійко візьмеш качанів і шаткуєш, – відповів тихий пасажир.
– Бо голова у мене. Не качан. Пиломатеріали! План як спускають? У кубометрах. Хаваєш?
– Капуста овочтаки. Візьмеш тугеньких качанів двійко і шаткуєш, – відповів тихий пасажир.
– Кажу тобі – у кубометрах. Капуста – в тоннах. Прокат – в тоннах. Як капуста. Консерви в умовних банках. Гроші – в державних. І в секретері. Тсс! А пиломатеріали – в кубометрах. Я їм – нате дошки. В кубометрах. Нарізайте самі, хай з вас тирса сиплеться. Хаваєш?