Як люта сніговиця

Нам маєм розцвіла?

Кахикав ти під тином,

А я крізь гострий сніг

Летіла до багаття

Гарячих рук твоїх.

– Було, було, старенька! –

Заворушився дід.

– А чом не повернутись

В меди далеких літ? –

У чоботи влізає,

Прикрився кожухом...

– Ти... теє... не барися,

Як шкрябну під вікном. –

У віхолу виходить,

Що відьмою луна,

Шкребе здубілим пальцем

Жовтавий лик вікна.

Вже насправжки кахика,

Ногами дріботить...

Не поспіша старенька

Згадать солодку мить.

Вже поперека ломить

Підступний сніговій...

– Ото наженихався! –

Бурчить під ніс старий.

Бурчить і повертає

У теплий хатній рай,

А на печі куняє

Розчулена стара.

– Чого ж ти не виходиш? –

Дід мовив, сопучи.

– А мати не пускають, –

Почулося з печі.

У пошуках життєвого сюжету

Один Байкар заглибився в газету.

Він повсякчас сповідував «живинку»

І стиль гострив у гущі мас. На ринку.

Хвала! Усіх, включаючи Езопа,

Переспівав. Бо голова! Не знаю,

Як з байкою упоралась Європа,

А в нас дорога байці, як до раю.

Ну, закидали, правда, щодо тем.

– Всі теми вічні, тут нема проблем, –

Відповідав Байкар. – Я дух часу

Донести маю. Маю й донесу!

Знайдіть в Гребінки слово «автокар»,

Чи візьмемо для сміху Лафонтена,

У Лафонтена термін є «антена»? –

Як не крути, кругом правий Байкар.

Коротше, жанр від нього багатів,

Байкар, само собою, й поготів.

Тверділа в образах новітня мідь:

Осел – заочник, футболіст – Ведмідь,

Лев – бюрократ при чині, Вовк – «хіпак»,

Косий – трамвайний заєць і пияк.

У Рака – рак, Кіт наплодив сиріт,

Свиня – свиня, цабе вусате – Кит,

Бо зобижать Планктон – то моветон,

В Дельфінів міг розвинутись Планктон.

Шпиг Алігатор... ГенаКрокодил його накрив і вибиває пил.

Лисиця – вертихвістка не проста,

Кріль – то студент без жодного «хвоста».

Ну, Мавпа... Та співає про красу...

Стоп! Наш Байкар намацав дух часу:

«А Качечка випливає

З Качуром за ними,

Про Хімію розмовляє

З Дітками своїми:

– Ой, не пийте цюю воду

Діти – наші квіти,

Злив Шакал із хімзаводу

Хлорвінілгідриди.

За «художества» такі

Вже догани мало!

Діткам непереливки –

Річечка пропала... –

Нарконтроль гряде! Мораль:

Нам губителів не жаль!»

Мораль? Мені подібну байку жаль,

Бо епігонство відкида мораль.

Чекали на нового шефа – людину збоку.

Задзеленчав телефон. Трубку взяв Сидоров.

– Так! Ні! Здирський кудись вийшов. Так – непоганий спеціаліст. Але є й інші достойні кандидатури. Передаю трубку Маляренку.

– Хто? – пошепки спитав Маляренко.

– Згори...

– Радий слухати і слухати! Тут Маляренко. Зрозумів! Безумовно, справу знає, безумовно, товариський. Вибачте, йдеться про висування? Зрозумів! Радий мовчати і мовчати! Передаю трубку Саунському.

– Слухаю! У принципі, може бути. Спеціаліст не дуже поганий. Я нічого проти не маю, але у нас багато таких. Взагалі, більше знає Дримба. Передаю йому трубку.

– З відповідною повагою, Дримба! Зрозумів! У мене дещо на нього є. Дозвольте передзвонити з іншого телефону. Ай! Усе вирішено? Тоді доповідаю: прекрасний спеціаліст, чуйний колега, любить жінку і взагалі жінок... Так, так – нащо нам людина збоку? Моє шануваннячко з відповідним привітом!

Трубка вклалася на важелі.

– Отже, на шефа тягнуть Здирського, – сказав Сидоров– А чим, скажімо, гірший я?

– Я теж не з дуба впав, – насупився Саунський.

– Згори видніше, – зауважив Маляренко.

– Нащо патякати, коли усе вирішено! – додав Дримба.

Тут прибіг Здирський.

– Я піду в далекі гоори! – заспівав він. – Завтра викликають нагору. Де б його взнати нащо?

– Медом помажуть, – сказав Сидоров.

– Кинь містику! – махнув рукою Здирський. – Тут від своїх навіть на каву запрошення не діждешся, а який вже мед там..

– Запрошую і запрошую! – скрикнув Маляренко.

– З твоїми копійками? – перехопив ініціативу Саунський. – Каву беру на себе!

– Я теж радий здійснити акцію з кавою на честь колеги Здирського! – відрапортував Дримба.

– Кінчай роботу! – підсумував Саунський.

Кава трансформувалася у досить теплий бенкет. Здирський насолоджувався загальною увагою.

– Демократичність для шефа – перше діло! – казав Саунський.

– Ми всі мостили тобі крісельце! – нагадував Маляренко.

– Я завжди підкидатиму тобі відповідну інформацію, – ліз цілуватися Дримба.

– Не забувай друзів! – повторював Сидоров.

Шелеснули «на стремено» останні купюри, і товариство, обіймаючи Здирського, вивалилося з неонового кубельця у сутінки провулку.

– Братця! – веселився Здирський – Що маємо на календарі?

– Перший день першої декади першого місяця другого кварталу, – доповів Дримба.

– А полюдському?

– Перше квітня! – напружив пам’ять квартет.

– З чим вас і поздоровляю! – зайшовся Здирський. – То я дзвонив по телефону з приводу мого висування – ха! ха! – дурники мої дорогесенькі! З днем сміху, невтями!

Запанувала драматична пауза. А потім брудний, зате вагомий портфель Сидорова стер посмішку з єдиного щасливого обличчя – обличчя містифікатора. Інші портфелі виявилися теж досить натоптаними...

Здирський на власній шкірі відчув усі нюанси переходу від комічного до трагічного, а його колеги, навпаки, з кожним помахом портфелів веселішали...

Однак наступного дня на пожмаканому обличчі містифікатора знову засвітився усміх, а веселий настрій його колег розтанув у трагічній задумі: надійшов наказ про призначення Здирського шефом.

Сміх, як бачите, штука тонка і серйозна. А головне – двосічна.

Таксі підібрало ще одного клієнта. Він гепнувся на заднє сидіння, притис до дверцят тихого пасажира і почав виступати.

– Видаю анекдот. Підставляй лопухи: він голий, а тут дзвінок, ніби чоловік припхався, то вона зумисне будильник завела, а того голого параліч ударив, а ця йому кашу варить, а той паралітик – сіп, сіп! – що, мовляв, настрахала, спокуснице? Наказую реготати!

– Капуста таки овоч. Візьмеш двійко тугеньких качанів і шаткуєш, – відповів тихий пасажир.

– Ага, прокинувся, літаргик! – зрадів багатоградусний клієнт. – Слухай сюди. Я бог. Усі на колінах: дай! І дам, кажу. Дам! Хоч кому! Так дам, що рамочка чорненька буде. І група товаришів. Хаваєш?

– Овочтаки капуста. Двійко тугеньких качанів візьмеш і шаткуєш, – відповів тихий пасажир.

– Кажу тобі, я бог. Пиломатеріалів. Дай більше, просять. На більше, кажу. Номенклатуру виробів, кажуть, дай. ГОСТи, кажуть, дай. Звиняйтепосуньтеся, кажу. Хаваєш?

– Таки капуста овоч. Тугеньких двійко візьмеш качанів і шаткуєш, – відповів тихий пасажир.

– Бо голова у мене. Не качан. Пиломатеріали! План як спускають? У кубометрах. Хаваєш?

– Капуста овочтаки. Візьмеш тугеньких качанів двійко і шаткуєш, – відповів тихий пасажир.

– Кажу тобі – у кубометрах. Капуста – в тоннах. Прокат – в тоннах. Як капуста. Консерви в умовних банках. Гроші – в державних. І в секретері. Тсс! А пиломатеріали – в кубометрах. Я їм – нате дошки. В кубометрах. Нарізайте самі, хай з вас тирса сиплеться. Хаваєш?