– Робота!
– Чим?
– Перегаром!
– То що?
– І наробить той робот!»Око – рука»: око косе, а в руці чекушка. Ми подзвонили...
– Куди?
– В інститутську канцелярію.
– Ну?
– Вислухали і послали.
– Може, робот? У них є говорящі.
– Навряд... Щоб робот у такого бога гнув? Далеко науці до цього!
– Нелегко вам!
– І не кажіть! Діти стрибають, роялі бренькають, телевізори голосять, гості регочуть... Зажиріли!
– А комісія здорова?
– Аякже! Сміттєвоз якось у дворі на ніч лишили, то ми його перекинули. ЗІЛ!
– Я в моральному плані..,
– Глибоко між нами?
– Ще глибше!
– Двоє зірвалися... Пенсіонерипочатківці.
– Міні підвели?
– Іменини. Ми їх на сектор іменин кинули. Щоб без галасу гуляли. А їх за стіл запрошували...
– Амба! Хто ж об одинадцятій у нас не за столом? Хіба ті, хто вже під столом...
– На інструктаж з піснею приходили...
– З якою?
Член знову роззирнувся і тенорком повідав:
Писали хлопці, писали хлопці
До Риму,
Чи можна сватать, чи можна сватать
Марину.
А Рим одвітив, а Рим одвітнв,
Чом би й нє?
Марина гарна, Марина файна
До спаннє...
– Крім Риму все морально, – зазначив я. – Профорієнтація.
– Все одно вичистили! – сказав член.
– А дальша доля штрейкбрехерів?
– Живуть поза комісією. Як усі.
Тут рожевощокий зіщулився. До нас наближався легконогий старий у кітелі без погонів.
– Найзловредніший фуліган на пенсії, – шепнув член. – Льотчиквипробувач...
– Фізкультпривіт, комісія! – привітався на ходу крилатий пенсіонер. – В будинку стіни сипляться, а ти винюхуєш, де борщ варять? Штангою займися або ядром...
– Завжди так! – поскаржився рожевощокий. – І листи пише, щоб пенсію чоловікам з шістдесяти п’яти років давали...
– Нікак і нікогда! – скрикнув я.
– І нізащо! – підтримав член.
– Нізащо не дав би пенсію вашій комісії в шістдесят п’ять років, у сімдесят –як мінімум! –закінчив я і подався геть.
– Фуліган! – бабахнуло вслід. – От взнаємо, взнаємо, з якого дому, і повідомимо, що вештаєшся в робочий час чужими подвір’ями! Дармоїд!
ВУЛЬГАРНА СОЦІОЛОГІЯ
Пал Палич вдавив клавіш селектора й видав команду в приймальню:
– Гнати всіх поганою мітлою! Апчхи!
Чхалося... Дужі вітри останньої чверті електроннокосмічного віку таки надибали шпари у дерматиновій герметизації кабінету Пал Палича – вузького керівника широкого профілю.
– Апчхи!
Знову чхнув – на правду! – Пал Палич. Чхати він хотів! Та вже далеко не на все. Ще вдавалося залізною рукою у замшевій рукавичці приборкувати локальні смерчі типу «компетентність», «мікроклімат», «прогнозування» й тому подібні інтелігентські витребеньки. Номенклатура виробів, якість, договірні поставки? Вмів, вмів Пал Палич тихою сапою провести дредноут валу й крізь ці рифи прогресу. Ах, вал! На його гребені не раз підіймався до вершин Пал Палич. Але відкочувався і дев’ятий вал на хвилерізах комп’ютерних підрахунків, полишаючи на мілині непродуктивні скелети гладких китівзвітів.
– Апчхи!
Ех, які рапорти складав колись Пал Палич! Поеми екстазу! В світлі, дусі, русі й на часі! І плив німбфлюгер над мідною лисиною Пал Палича – невмирущого кадрового бронтозавтра. Звичайно, ляскало, звичайно, блискало... Заклубочувався перистий ореол в кучові, а кучові – в грозові хмари. Вибухав очисний розряд. Та Пал Палич, мов неопалима купина, відводив блискавки на потрійний живопліт власноручно зрощених кадрів«йєсменів». Приймали удар віддані дуби з розгалуженим кореневищем старих зв’язків, перекидали ватру на ліанове нетрище спеців з еластичними спинами, а останні іскри згасали в дрижаках середньої осикової ланки. І виходив у грозових відсвітах монументальний Пал Палич, сіяв навсебіч догани, брав зі стелі підвищені зобов’язання, вишукував приховані від держави резерви, розкидав умовні проценти... Дайош останні декади й штурмові години!
– Апчхи!
Якраз на світанні сон дурний привидівся Пал Паличу. Тестом його мордували.
– Ваш фах?
– Керівник.
– Це покликання. А фах?
– Безпорочно забезпечую...
– Пригадайте фах. Може, ви були вчителем, може, конструктором...
– Бебе... Був... Ее... Заочником був!
– Заочником чого?
– Бебе... Забув...
– Не хвилюйтеся. Бачите, вийшла диспропорція. На одного виконавця припадає півтора розпорядника. От і розбираємося, хто що може...
– Можу довідку нагору й вказівку вниз!
– І все?
– Доповідь можу!
– Полишмо балаканину західним парламентам... Урок геометрії школярам дасте?
– Нє...
– Гайку виточити можете?
– Нє...
– А відштампувати?
– Нє...
– Доменний жолоб вирихтуєте?
– Боже збав!
– Шибку вставите?
– Нікак нєт!
– Автоматичну лінію сконструюєте?
– Сію секунду дам команду СКБ!
– А самі?
– Проконтролюю, розжену, доповім!
– Ясно! Марш на курси!
– Підвищення кваліфікації?!
– Контролерів для палаців перших шлюбів...
Зрозуміло, після такої чортівні Пал Палич встав з лівої ноги і не міг взяти себе в руки. А ще родинні неприємності. Влаштував недавно сімейновиробничий банкет з нагоди перевиконання недовиконання.
Пал Палич наш Наполеон,
Він наробив би і в ООН! –
виголосив віршований тост магштовхач Аугустопсовченко. Звичайно, про ООН він трохи... того... загнув, бо Пал Палич володів лише материною та матірною мовами, але було приємно.
– Цей твій неліквідний штовхач має хоч якусь освіту? – поцікавилася дружина, прибираючи стіл. То була третя половина Пал Палича – дві попередні згоріли від ентузіазму, активно впрягаючись до командного воза.
Третя в його парафію не лізла, служила в якійсь легковажній установі – чи Пресфото чи Телефільм – і пускала шпильки.
– Має чи не має, а чорта зпід землі дістане, – буркнув Пал Палич.
– То міг би знати, як Наполеон закінчив.
– Це символічно, мовляв, за Пал Паличем у вогонь і воду...
– І загуркочеш ти зі своїми блюдолизами під мідні труби! – каркнула дружина прокурорським голосом.
– Слухаюсь! – вихопилося у Пал Палича. й одразу гарикнулося: – Мовчать!
– Два слова – і словесний портрет готовий! –не злякалася дружина. – Нагорі – вуж, внизу – крук.
– Гнати тебе поганою мітлою!
– Свою мітлу не прогав, Пашо! Загородився дурнями, ще дурнішими за себе. На такому тлі, звичайно, і корова керівником виглядає. Колись це був хід конем, а нині – примітив. Дилетанти твого рівня давно оточили себе талантами. Господи! Запросив би до себе аналітиків, та дав би їм простір, та навчився б посміхатися, та лишив би собі прогнозування та зв’язки з суміжниками, і вимер би на банкетах, не заважаючи справі, зі славою народного менеджера. Для початку хоча б соціолога запросив, щоб знати, звідки перший камінь тебе торохне...
Клята баба! Сварка сваркою, але втримав таки Пал Палич у черепушці варіант з соціологом. Другий тиждень лазить по об’єктах джинсовий шмендриккандидатик, анкетує, диктофонує, винюхує соціологію для Пал Палича.
– Апчхи!
Дрр... дрр... хря... хря... – озвався селектор.
Тицьнув клавіш:
– Гнати всіх поганою мітлою!
– Соціолог хуліганить, – рюмсала секретарка, – рветься до вас...
– А! Запускай!
– З привітом, Пал Палич! – сказав соціолог.
– Всі ви з привітом! Доповідай, соціологія...
– Ось картки з попередніми тезами...
– Давай! У тебе все?
– Раджу підключити комплексну групу: економістів, техекспертів, психологів.
– Обійдемося без нахлібників. Шарлатанів розплодилося – футурологи, ергономіки, екологи, АСУстенти, етики, естетики, паразитики... Тьху! Хіромантія якась.
