Бульдозери згортали до рукотворного урвища залишки блоків, плиток, скла та іншу умовну економію.
– Там буде Парк будівельників, – повідомив приятель.
– Яка краса! – видихнув я.
– Міф! – підтримав приятель.
– Дарницька Венеція!
– Дніпровська Швейцарія!
Втомлене сонце поволі занурювалося у далекі втаємничені плеса.
– Ідилія! – розчулився приятель.
І тут занявкало, заверещало, завило на манір котячого концерту.
Внизу, на містку через канал, джазбанда непризовного віку дерла горлянки під гітару і банджо.
– Вилізли... Себе показати, людей полякати... Стиляжна кумпанія – ганьба мікрорайону, – пояснив приятель.
Через місток чимчикували дві літні жінки з продовольчими сумками типу «рюкзак».
– Зараз почнеться хуліганство, – попередив приятель.
І справді, тількино поважні матрони наблизились до молодиків, кумпанія ревнула:
Не долго мучилась старушка В матросских опытных рукааах!..
Жінки підстрибнули, мов школярки, і пустилися навтьоки.
– Міліція! – чомусь пошепки покликав я.
– Ет... Що там один старшина зробить! – махнув рукою приятель.
У цей час джазбанда вміло змахнула берет з якогось чоловіка і вибила на ньому (на береті, а не чоловікові, його щастя!) чечітку.
– Кого ображають, іроди, – затіпався приятель, – членакореспондента з Інституту педагогіки!
– Паском би їх! – сказав я.
– Для таких і батога не жаль, – підтримав приятель.
Аж ось хулігани кинули збиткуватися над жертвою і всі як один ввічливо вклонилися двометровому парубку.
– Ти ба! –зачудувався я.
– То борець, –прокоментував приятель, – учасник міжнародних спортивних форумів...
Борець посварився на кумпанію пальцем і посунув далі.
Знову вдарили щипкові інструменти, і джазбанда пішла вихилясом навколо якихось нещасних молодиць.
Сутеніло.
– Ну, мені час, – заквапився я.
– Та не бійся! – засміявся приятель. –Проведу, не зачеплять. Вони мене десятою дорогою обходять! Якнеяк – дружинник!
І він з гідністю помахав червоною пов’язкою.
ЛЕГЕНДАРНА ШУБА
– Доповідай НП! – Директор пригладив зачіску напівбокс і нервово струсив прах «Казбеку» на френч.
– Слухаюсь! – Главспец зблід і клацнув підборами. – Спроектована нами труба у процесі зведення виявила тенденції Пізанської вежі.
– Судити мало!
– Становище виправив на місці Непролаза. Є у нас такий тямущий інженер.
– Добро! Додаткові витрати віднести на рахунок замовника. Непролазу підвищити. Компрометуючих плям нема?
– Не перебував, не має, боже борони, ні... Хіба що була якась історія з шубою...
– Цигейковою?
– Не можу знати!
– Дрібнобуржуазний ухил. З підвищенням зачекаємо. Преміюємо половиною окладу за тарифною сіткою...
– Рекламації є? –Директор пригладив зачіску «їжак» і недбало струсив прах сигарети на жилетку.
– Мають місце, –зам’явся главспец. –Розраховані нами перекриття роблять з панелей гармошку.
– Вигнати мало!
– Становище виправив на місці інженер Непролаза за рахунок стандартних блоків.
– Добро! Додаткові витрати віднести на раціоналізаторські пошуки. Непролазу підвищити. Компромете нема?
– Нібито ні. Окрім тієї історії з шубою...
– Нейлоновою?
– Не поцікавився...
– Пережитки минулого. З підвищенням зачекаємо. Підкинемо премію з мого фонду...
– Як з недоробками? – директор пригладив бакенбарди і звично струсив прах «Марлборо» на смокінг.
– Дещо є, – і собі задимів главспец. – Поплив об’єкт «Іксігрек», не врахували місцевих аномалій вічної мерзлоти.
– Відшмагати мало!
– Становище виправив на місці інженер Непролаза за рахунок бурових паль.
– О’кей! Тобто, добро! Додаткові витрати віднести на користь науковотехнічної революції. Непролазу підвищити. Аморалки нема?
– Чистий янгол! Хіба що ота історія з шубою...
– Котиковою?
– Не маю зеленої уяви...
– Рецидиви добробуту. З підвищенням зачекаємо. Відвалимо подвійну прогресивку...
– Товаришу директор!
– Якісь огріхи?
– Не вгадали! йде на пенсію інженер Непролаза. Запрошує на бенкет.
– А! Надійний кадр. Прибуду. У нього щось було з дублянкою?
– З шубою, Пал Палич.
– Норковою?
– Біличою!
– То що за історія?
– Анекдот, Пал Палич! У незапам’ятні часи відзначили Непролазу путівкою до санаторію. І там у його дружини шубу потягли...
ФІЛОСОФСЬКА ЛІНГВІСТИКА
Двоє бородатих діток реактивної епохи чалапали бульваром.
Сунули в ногу з віком: мінічоботи плюс дідівські кожушки, кастровані до панєвропейського рівня; техаські джинси одеського пошиву плюс максіокуляри «очі, як ночі...».
Коротше – суперклас. Квазімода. Еліта!
А еліта не плює на моду. Еліта плює на умовності. В даному разі акуратно обпльовувався «отих тополь приречений кортеж» і тлінний гудрон.
Міжплювальні паузи заповнював інтелект:
– Як сабантуй?
– Залізобетон!
– Набралися у дрободан?
– До потері сознатєльності.
– Предки не засікли?
– Відвалили на тачці в Одесу.
– Везуха!
– Не кажи!
– Як твоя чува?
– Цвіте і пахне.
– Нові кадришки були?
– Про що ти шепчеш? Такі лушпайки – закачаєшся!
– Похиляли на похмеляж?
– Пас. Треба вкалувати.
– Був шухер?
– Ідейні накапали. Викликають на килим.
– Вставлять клістир?
– З товченим склом і мідним наконечником!
– Кошмар!
– Кіно і німці!
– Трухаєш?
– В гробу я їх бачив...
– У білих тапочках...
– Сорок п’ятого розміру...
– На вечір є варіант?
– Сінема в писклубі. Імпорт.
– Стріляють?
– Самі бомби і сексбомби!
– Потрясно!
– Кльово!
– А потім – на мою хату.
– Годиться! Маг скрипить?
– Лабає на всі сто. Записи – ляжеш! Біти і блатна класика...
– Шик!
– Ну! Сармак є?
– П’ять монет – розкурочив діда.
– Забашляєш на банку бренді?
– Ну! А закусон?
– Харч – шик! Сало, шинка, кров’янка!
– Сільські аборигени підкинули?
– Папахен предка розколовся на сувенір.
– А що з них більше візьмеш?
– Хутір!
– Прерії!
– Чао!
– Салют!
І вони зайшли у храм науки.
Перший повернув на філологічний факультет. Другий – на філософський.
ГООЛ!
Вмикаю телевізор – і одразу заплющую очі. Хай футболісти мляво бавляться м’ячиком, мені що? Бринить у душі пристрасний голос:
– Удар! Бив Тигран Кріль. Великий майстер нашого футболу! Але промахнувся...
– Набрав швидкість Лев Ссавець. Великий майстер! Аяяй! Упав! Зачепився за суддю...
– Дріблінгує Миша Амфібія. Великий майстер нашого футболу! Але упав. Наступив на м’яч...
– Азарій Хек красиво пробив з ходу! Пробив би, але м’яч проскочив повз Хека. Хек за ним поповз, але пізно... Всетаки великий майстер ударів з ходу...
– Молодий Андрон Муха стрибає, як Блохін! Великий майстер росте!
– Ось Альберт Барановський веде головоломну дуель. Всетаки великий майстер боротьби на другому поверсі! М’яч відскакує. Ні, то голова. А м’яч уже на землі.
Барановський знову просить м’яч на голову. Великий майстер, головатий!
– Наші бігають. Бо розуміють усю відповідальність. А їхні не розуміють. Ліниво відбирають м’яч...
– Їхні возяться з м’ячем... Я вже нарахував сім передач... Таке враження, ніби їхні буквально хочуть завести м’яч у сітку... Ніхто не б’є... Догралися! Буквально завели м’яч у сітку! Гм... Всетаки великі майстри не нашого футболу...
