— А ти не міряй Гаренголом. Чорний Гарен намурував забагато.

Пія слухала поважно, мов дівчинка п’яти років — напуття своєї септи. «А хіба вона не дівчинка? Маленька дівчинка у жіночому тілі, скалічена і налякана.» Однак Пекові вона припала до смаку. Хайме підозрював, що малий ще не знав жінки, а Пія зберегла досить дівочої принадливості, якщо не розтуляла рота. «Нехай бавляться. Якщо з доброї волі, без примусу — то чом би й ні?»

Один із людей Гори спробував зґвалтувати дівчину в Гаренголі й щиро здивувався, коли Хайме наказав Ілинові Пейну стяти йому голову.

— Та я її грав уже разів сто, — проказував він розгублено, поки його ставили на коліна. — Сто разів, м’сьпане! Та ми всі з нею бавилися!

Коли пан Ілин показав Пії відрубану голову, вона втішено посміхнулася крізь потрощені зуби.

За час війни дідицтво Даррі кілька разів змінило господарів; замок у ньому спалили і принаймні двічі пограбували. Та скидалося, що Лансель за відновленням свого господарства часу не гаяв. На браму навісили нові ворота з грубих дубових дощок, зміцнених залізними нютами. Нова стайня швидко виростала там, де стару віддали вогню. Сходи до головного кам’янця замінили — так само, як віконниці на багатьох вікнах. На каменях іще чорніли сліди від полум’я пожеж, але їх з плином часу приберуть дощі та сніги.

Усередині замку бойовими ходами ходили арбалетники — деякі у кармазинових киреях та шоломах із левами на маківках, інші — у синьо-сірих строях дому Фрей. Хайме рушив ристю через двір; з-під копит Гонора порснули навсібіч курки, забекали вівці, похмурими очима витріщилися селяни. «Озброєні селяни» — зауважив він собі. Дехто мав при собі коси, хтось — замашні кийки, інші — сапи чи дзьобаки, добряче нагострені. Виднілися тут і там сокири; Хайме помітив їх у руках кількох бороданів, що понашивали собі на брудні поношені сорочки червоні семикутні зірки. «Ще горобці, хай їм грець. Де їх стільки узялося?»

Дядька Кевана не було ані сліду. Як і Ланселя. Привітати його з’явився лише маестер у сірій рясі, що плескала навколо кощавих ніг.

— Пане Регіментарю! Замок Даррі має велику… і несподівану… честь вітати вас. Даруйте, але ми не підготувалися. Нам казали, ви йдете на Водоплин…

— Даррі якраз на дорозі стоїть, от і зазирнули, — збрехав Хайме.

«Водоплин почекає, нікуди не дінеться.» Якщо раптом облога скінчиться раніше, ніж військо Хайме досягне річкової твердині, він не муситиме на порушення клятви здіймати зброю проти дому Таллі.

Хайме спішився і віддав Гонора стайняреві.

— Чи знайду я тут свого дядька?

Імені він не назвав. Пан Кеван лишився його єдиним дядьком — останнім живим сином князя Титоса Ланістера.

— Ні, ласкавий пане. Пан Кеван залишили нас після весілля. — Маестер смикнув за ланцюговий комір, наче той став йому тісний. — Знаю, князь Лансель зрадіють побачити вас… і ваше зацне лицарство теж… проте, боляче казати… мушу зізнатися, замкові Даррі нема чим годувати стількох людей.

— Ми маємо власні запаси. А ви є?…

— Маестер Отомор, з ласки вашої вельможності. Пані Амерея бажали привітати вас особисто, але саме наглядають за готуванням учти на вашу честь. Наша ясна володарка мають надію, що ви з лицарями та старшиною приєднаєтеся до нашого столу за вечерею.

— Чого ж ні. Гарячу вечерю з’їмо охоче. Минулі дні були вогкі та холодні. — Хайме роззирнувся двором, побачив бородаті обличчя горобців. «Забагато їх тут. І фреївського люду теж.» — Де мені шукати Твердокаменя?

— Нам доповіли про розбійників за Тризубом. Пан Гарвин узяв п’ятьох лицарів, два десятки лучників і поїхав дати їм ради.

— А князь Лансель?

— Наш ясний пан моляться. Їхня вельможність наказали ніколи не турбувати їх за молитвою.

«Отакої! Вони з паном Боніфером чудово порозуміються.»

— Ну гаразд. — Може, згодом у брата в перших знайдеться час побалакати. — Проведіть мене до покоїв та наготуйте купіль.

— З ласки вашої вельможності, ми вас помістили у Плугаревих Палатах. Я вам покажу.

— Я знаю дорогу.

Хайме не був зовсім чужим у цьому замку. Вони з Серсеєю гостювали тут двічі: вперше дорогою до Зимосічі разом із Робертом, а потім дорогою назад до Король-Берега. Невеличкий, як для замку, все ж Даррі був більший за корчму, а вздовж річки непогано ловилася дичина. Роберт Баратеон ніколи не нехтував нагодою скористатися гостинністю своїх підданих.

Кам’янець замку, скільки він міг судити, від попереднього разу не змінився.

— Стіни й досі голі, — зауважив Хайме, поки маестер вів його проходом.

— Князь Лансель сподіваються з часом вкрити їх запонами, — відповів Отомор. — Картинами благочестя й побожності.

«Благочестя і побожності.» Хайме ледве опанував себе, щоб не зареготати. В його першу тутешню гостину стіни теж були голі. Тиріон тоді знайшов і показав прямокутники темного каменю, де перед тим висіли гобелени — пан Раймун прибрав запони, але не зумів прибрати сліди від них. Трохи згодом Біс пхнув у долоню одному з замкових слуг кілька срібних оленів за ключ до льоху, де сховали зняті гобелени, і показав їх Хайме при світлі свічки, вдоволено шкірячи зуби. То були виткані зображення усіх королів Таргарієнів од першого Аегона до другого Аериса.

— Якби сказати Робертові… може, він би мене зробив князем Даррі? — кпинив тоді карлик.

Маестер Отомор повів Хайме нагору кам’янця.

— Тут вам має бути зручно, мосьпане. Для природніх потреб є нужник. Ваше вікно виходить у божегай. Опочивальня межує з покоями її вельможності, а посередині є челядницька.

— Це ж були покої самого князя Даррі, хіба ні?

— Саме так, мосьпане.

— Мій братик надто добрий до мене. Я не мав наміру виселяти Ланселя з його власного кутка.

— Князь Лансель останнім часом сплять у септі.

«З Матір’ю та Дівою? Коли в самого просто за дверима лежить тепла дружинонька?» Хайме не знав, плакати йому чи сміятися. «А чи не молиться він часом, щоб пуцька стояла?» У Король-Березі при дворі пащекували, що рани Ланселя зробили його нездатним. «І все ж варто було хоч спробувати.» Влада брата у перших над новим господарством не зміцниться, доки він не вродить сина від своєї дружини — наполовину Даррі. Хайме вже шкодував про раптовий запал, що привів його до замку. Він подякував Отоморові, нагадав про гарячу купіль і послав Пека проводити маестра назовні.

Княжа опочивальня змінилася від попередньої гостини, і то не на краще. Підлогу вкривав старий висохлий очерет замість візерунчастого мирійського килима, що лежав тут раніше. Уся хатня обстава була нова, проте зроблена грубо й незугарно. Колишнє ліжко пана Раймуна Даррі могло вмістити шістьох, мало брунатні оксамитові запони та дубові стовпчики, різьблені лозами та листям; Лансель узяв собі за постіль грудкуватий солом’яник, покладений попід вікном, де його мав будити перший промінь світанку. Так, ліжко попереднього господаря найпевніше спалили, розбили або вкрали, та все ж…

Коли принесли купільницю, Малий Левко стягнув з Хайме чоботи і допоміг відстібнути золоту правицю. Пек із Гаретом натягали води, Пія знайшла чисте вбрання до вечері. Витрушуючи жупана, дівчина зиркала на нього сором’язливим оком. Хайме почувався незатишно, мимоволі помітивши надто вже ясно вимальовані під домотканою сукнею заокруглення стегон і грудей. Пригадалися слова, які Пія шепотіла йому в Гаренголі тієї ночі, коли її прислав Кайбурн. «Інколи, як мене хтось бере до ліжка, — казала вона йому, — я заплющую очі й уявляю себе під вами.» Хайме мовчки подякував, що глибока купіль ховає його збудження. Занурюючись у паруючу воду, він пригадав іншу купіль — ту, яку розділив з Брієнною. Його мучила лихоманка, геть знесилила втрата крові, голова паморочилася від жару… і несамохіть він тоді розказав таке, що краще не згадувати. Нині таких відмовок він не мав. «Пам’ятай обітниці. Пії місце хіба що в Тиріоновому ліжку, не в твоєму.»

— Принеси мила і жорстку щітку, — наказав він Пекові. — Піє, ти можеш іти.

— Так, мосьпане. Красно дякую, мосьпане.