Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Це була срібна куля, звичайно ж, — Хелен щільніше притиснула хустку до щоки містера Аксоя й притулила його голову до свого плеча. — Але, як ви й самі бачили, він рухався, бо я не влучила йому в серце. Знаю, це було ризиковано, — вона пильно подивилася на мене, але я не міг прочитати її думок, — але ж ви самі бачили, що я була точна у своїх розрахунках. Смертна людина була б серйозно поранена після таких пострілів. — Вона зітхнула й пересунула хустку.

Я здивовано дивився то на одного, то на другого.

— Ти весь цей час ходила із цим пістолетом? — запитав я Хелен.

— Так, — вона закинула руку Аксоя через своє плече, — допоможіть мені його підвести. — Ми з Тургутом підвели його — він був легкий, як дитина, — і допомогли йому твердо стати на ноги. Він посміхнувся й кивнув, відмовляючись від нашої допомоги. — Так, я завжди ношу з собою пістолет, коли почуваюся в небезпеці. А срібну кулю придбати не так уже й складно.

— Це правда, — кивнув Тургут.

— Але де ж ти навчилася так стріляти? — я усе ще був шокований тим, як Хелен витягла пістолет і так швидко прицілилася.

Хелен розсміялася.

— У моїй країні освіта не тільки глибока, але й вузька, — сказала вона. — Я здобула нагороду за стрільбу, коли мені було шістнадцять. Я рада, що не забула, як це робити.

Раптом Тургут скрикнув і вдарив себе в чоло.

— Мій друг! — Ми всі вп’ялися очима в нього. — Мій друг Ерозан, я забув про нього!

Не минуло й секунди, як ми зрозуміли, що він хотів сказати. Селім Аксой, який, здавалося, уже почувався краще, побіг у сховище, де дістав поранення, а всі ми стали швидко шукати по кімнаті, зазираючи під столи й за стільці. Кілька хвилин наші пошуки були марні. Потім ми почули, як Селім кличе нас, — ми всі кинулися до нього. Він стояв у сховищі, опустившись на коліна біля полиць, заповнених усілякими коробками, пакунками і згортками. Коробка з документами Ордену Дракона лежала відкрита, на підлозі валялися деякі папери.

Посеред цих пергаментів на спині лежав містер Ерозан, білий і нерухомий. Голова його схилилася на один бік. Тургут нахилився й притулив вухо до грудей свого друга.

— Слава Богу, — сказав він за мить. — Він дихає.

Потім, оглянувши друга, він показав на його шию. Трохи вище комірця була рвана рана. Хелен стала навколішки поруч із Тургутом. Ми мовчали. Навіть після того, як Россі описав свою зустріч із тим чиновником, навіть після того, як Хелен поранили вдома в бібліотеці, мені було важко повірити своїм очам. Обличчя людини було неймовірно бліде, майже сіре, подих виходив короткими видихами, які неможливо було розрізнити, якщо тільки не прислухатися.

— Його отруїли, — тихо сказала Хелен. — Я думаю, він втратив багато крові.

— Проклятий день! — Тургут лютував, стискуючи руку друга.

Хелен заговорила першою.

— Давайте поміркуємо. Це перший напад…

Вона обернулася до Тургута.

— Коли ми були тут учора, ви не помітили в ньому ніяких ознак?

Він похитав головою.

— Він був зовсім нормальним.

— Тоді, — вона потягнулася в кишеню жакета, я здригнувся, думаючи, що вона знову витягне пістолет. Замість цього він витягла голівку часнику й поклала її на груди бібліотекаря. Тургут посміхнувся, незважаючи на всю серйозність ситуації, він теж витяг зі своєї кишені голівку часнику й поклав її поруч. Я не міг уявити, де вона взяла часник (можливо, по дорозі через базар, коли я задивився на щось). — Тепер я бачу, що великі уми мислять однаково, — сказала йому Хелен.

Потім вона дістала паперовий пакет, розгорнула його й витягла звідти срібний хрестик. Я впізнав його — це був той хрестик, що вона купила в церкві біля нашого університету, саме цей хрестик вона використала в боротьбі проти злодія-бібліотекаря, коли він атакував її у книгосховищі історичного відділу.

Цього разу Тургут зупинив її.

— Ні, ні, — сказав він. — У нас тут свої методи.

Звідкись із-під піджака він дістав дерев’яні чотки, такі, які я бачив у руках чоловіків на вулицях Стамбула. На цих чотках був медальйон з арабським написом. Він ніжно доторкнувся медальйоном до губ містера Ерозана, і обличчя бібліотекаря спотворилося в гримасі раптової відрази: воно скривилося й зморщилось. Ця була жахлива сцена, але коротка, потім він розплющив очі й насупився.

Тургут нахилився над ним, ніжно промовив щось турецькою, доторкнувся до його чола, потім дав пораненому ковтнути щось із фляги, яку він дістав із кишені.

За хвилину містер Ерозан підвівся й озирнувся, обережно торкаючись шиї. Коли він пальцями намацав маленьку рану й слід засохлої крові, він затулив обличчя руками й схлипнув так, що від цього звуку стискалося серце.

Тургут обійняв його за плечі, а Хелен узяла за руку. Я мимоволі подумав, що бачу, як вдруге за годину вона виявляє ніжність до пораненого. Тургут почав розпитувати друга турецькою, а за кілька хвилин глянув на нас.

— Містер Ерозан говорить, що незнайомець прийшов до нього у квартиру рано-вранці, коли ще було темно, і загрожував, що вб’є, коли той не відкриє йому бібліотеку. Коли я зателефонував, вампір був поруч із ним, але він не наважився попередити мене. Коли незнайомець почув, хто телефонує, він поквапився, сказавши, що в архів треба йти негайно. Містер Ерозан боявся не підкоритися, а коли вони приїхали сюди, незнайомець почекав, поки мій друг відкриє коробку. Щойно вона відкрилася, як цей диявол накинувся на нього, притиснув його до землі — мій друг каже, що це чудовисько було неймовірно сильним, — й уп’явся зубами в шию містера Ерозана. Це все, що він пам’ятає, — Тургут засмучено похитав головою.

Містер Ерозан раптом схопив Тургута за руку й почав щось палко говорити йому турецькою.

Тургут мовчав хвилину, а потім узяв руки друга у свої, вклав у них чотки й тихенько йому відповів:

— Він сказав мені, що розуміє: варто цьому дияволові вкусити його ще два рази, і він стане таким самим. Він благає, щоб у такому разі я вбив його власними руками.

Тургут відвернувся, але я побачив сльози в його очах.

— До цього не дійде. — обличчя Хелен набуло суворого виразу. — Ми знайдемо джерело цієї чуми.

Я не знав, кого вона мала на увазі: злого бібліотекаря чи самого Дракулу, але коли я побачив, як вона стисла зуби, то відразу повірив, що будуть знищені обидва. Одного разу я вже бачив її обличчя таким: тоді ми сиділи в кафе за столом і розмовляли про її батьків. Саме тієї миті вона присяглася знайти свого брехливого батька й викрити його перед усім науковим світом. Може, я помилявся, а може, її місія в якийсь момент перейшла до іншої мети, і Хелен сама цього не помітила?

Селім Аксой ходив за нами, і зараз він щось заговорив турецькою. Тургут кивнув.

— Містер Аксой нагадав мені, що ми прийшли сюди у справі, нам треба братися до роботи, і він має рацію. Незабаром прибудуть інші вчені, і нам доведеться або зачинити архів, або відкрити його публіці Він сказав, що сьогодні попрацює тут бібліотекарем. Але спочатку треба сховати документи й подивитися, що зникло. Передусім треба віднести мого друга в безпечне місце. Містер Аксой також хоче показати нам якісь архіви до приходу відвідувачів.

Я відразу почав збирати розкидані документи, і мої гірші побоювання підтвердилися.

— Оригінали карт зникли, — похмуро повідомив я.

Ми обшукали сховище, але карти того дивного регіону, контури якого нагадували дракона, зникли. Нам залишалося припустити, що вампір сховав ці карти ще до того, як ми прийшли. Це була страшна думка. Звичайно ж, у нас були копії, накреслені рукою Россі й Тургута, але саме оригінали, як мені здавалося, могли розповісти про те, де перебуває Россі, це була найближча до нього ланка з тих, які я будь-коли мав.

На додаток до втрати такого скарбу, мені спало на думку, що злий бібліотекар може розкрити таємницю до того, як це зробимо ми. Якщо Россі знаходився в могилі Дракули, де б вона не була, у лихого бібліотекаря зараз з’явився гарний шанс потрапити туди раніше від нас. Сильніше, ніж будь-коли, я відчув необхідність і неможливість пошуків мого улюбленого куратора. Нарешті (ця думка знову повернулася до мене) Хелен була тепер цілком на моєму боці.

63
{"b":"568689","o":1}