Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Серед цих врозбрід розкиданих написів я побачив квадрат, під яким Россі зробив позначку арабською: «Проклята могила того, хто вбивав турків». Над цим квадратом був намальований маленький дракон, над його головою красувався замок замість корони, а під ним я прочитав напис грецькою мовою і коментар Россі англійською: «У цьому місці він похований у злі. Читачу, словом витягни його». Ці рядки діяли з неймовірною силою, вони були немов закляття, і я вже було відкрив рота, щоб вимовити їх уголос, але різко зупинився й міцно стис губи. Проте вони закарбувались мені в голову, немов вірш, і танцювали в моїх думках кілька секунд.

Я відклав усі три карти. Було моторошно бачити їх саме такими, якими мені описав їх Россі, але ще дивніше було тримати в руках не оригінали, а копії. Хто може мені довести, що він нічого не вигадав і не малював ці карти в нападі божевілля? Щодо цих документів у мене не було початкового джерела, лише листи Россі. Я постукав пальцями по кришці стола. Годинник у моїй кімнаті, здавалося, цокав сьогодні занадто голосно, а міська темрява за вікном здавалася надто спокійною. Я не їв уже кілька годин, у мене боліли ноги, але я не міг зупинитись. Я швидко оглянув карту Балканських гір, але в ній не було нічого незвичайного. Принаймні, на перший погляд, там не було ніяких написів. Брошура про Румунію теж не являла нічого цікавого, хіба що слова були надруковані дуже дивною англійською, наприклад: «… користуватися нашою пишною й болючою країною». Мені залишалося дослідити тільки записи Россі і той маленький запечатаний конверт, що я помітив, коли вперше переглядав уміст пакета. Я хотів залишити конверт наостанок, тому що він був запечатаний, але не міг більше чекати. Серед паперів на столі я знайшов ножик для листів, обережно розкрив печатку й вийняв аркуш із зошита.

Це знову була третя карта у формі дракона: річка, яка звивалась, і гірські вершини, що здіймалися до неба. Вона була скопійована чорним чорнилом, як і говорив Россі, але це робила вже зовсім інша рука. Почерк був гарний, але трохи нерозбірливий, архаїчний, трохи закручений, якщо придивитися ближче. Після листа Россі я мав бути готовим до того, що вона відрізнятиметься від першої карти, але все одно я був уражений — над квадратним зображенням могили і драконом, що охороняв її, дугою вишикувались літери: БАРТОЛОМЕО РОССІ.

Поборовши припущення, страхи, висновки, я змусив себе відкласти цей документ убік і прочитати записи Россі. Перші два він, очевидно, зробив в Оксфорді в бібліотеці Британського музею. У них ішлося про те, що я вже знав зі слів і листів Россі. Там був невеликий опис життя Влада Дракули і його подвигів, також подавався список історичних документів, у яких згадувався Дракула за всі сторіччя. Наступний аркуш вирвали з іншого зошита, цього разу він був позначений і датований часом поїздки в Стамбул. «Відновлено з пам’яті», — повідомляв швидкий, але акуратний почерк мого друга, і я зрозумів, що це були ті записи, які він зробив після дослідження, проведеного в архіві, у той самий час, коли він відновлював карти перед від’їздом до Греції.

Тут було перелічено бібліотеки Стамбула, у яких зберігаються документи з часів Мехмеда II, і все, що, за припущенням Россі, могло хоч якось стосуватись його дослідження: три карти, згортки зі звітами з Карпат під час війни з Оттоманською імперією, списки товарів, якими торгували оттоманські купці на кордоні з тим регіоном. Ніщо із цього не здалося мені важливим, і я замислився про те, на якій стадії роботу Россі перервала поява того жахливого чиновника. Чи могли згортки й рахунки, переліки товарів, згадані тут, стати ключем до розгадки смерті або поховання Влада Тепеса? Чи переглядав Россі їх сам, чи в нього вистачило часу тільки на те, щоб перелічити можливі ключі й документи, перш ніж його злякали?

Наприкінці списку був один пункт, що мене спантеличив, і я розмірковував над ним якийсь час «Бібліографія. Орден Дракона (часткова форма)». Мене здивувало й спантеличило в цьому написі те, що він був зроблений неформально. Зазвичай Россі робив повні записи, докладно все пояснював, а інакше, як він любив говорити, немає сенсу в нотатках. Чи була ця бібліографія, що він згадав так поспішно, списком, який склала бібліотека і в якому перелічувався весь матеріал, що стосується Ордену Дракона? Якщо так, тоді чому він у «частковій формі»? Можливо, це щось давнє, подумав я, можливо, один із документів із часів Ордену Дракона. Але чому ж Россі не пояснив докладніше цей німий папірець? Може, бібліографія під час дослідження виявилася непридатною для його пошуку?

Ці міркування про далекий архів, який Россі відвідував так давно, не здавалися мені шляхом, яким можна знайти причину зникнення Россі, і я одразу відклав сторінку. Раптом я відчув, що дуже втомився від марних пошуків. Я жагуче бажав відповідей. Россі дуже ретельно розповів мені про свої знахідки, якщо не вважати того, що знаходилося в згортках, списках і у тій старій бібліографії. Це було схоже на нього, точність йому властива, до того ж у нього була нагода, якщо це так можна назвати, спілкуватися зі мною на сторінках своїх листів. Але все одно я мало знав, окрім того, що мені слід робити далі. З пакетом було покінчено. Його порожнеча спричиняла в мене депресію, до того ж з останніх документів я дізнався мало нового у порівнянні з листами. Я також розумів те, що мушу діяти якнайшвидше. Раніше мені вже доводилося не спати ночами, і зараз мені треба було обміркувати слова Россі, коли він розповідав про загрози його життю, як він називав це.

Я підвівся, суглоби заскрипіли, я пішов у свою похмуру маленьку кухню, щоб зробити бульйон для супу. Коли я потягнувся до чистої каструлі, то зрозумів, що мій кіт не прийшов на вечерю, а ми завжди їли разом. Це був приблудний кіт, і я відчував його прихильність до мене. Але під час вечері він завжди був біля вузького вікна моєї кухні, вдивлявся крізь нього з пожежної драбини, щоб дати мені зрозуміти, що він хоче свою банку консервів із тунцем або, якщо я розщедрюсь, тарілку з сардинами. Мені подобалося, коли він заскакував у мою порожню квартиру, потягуючись і нявкаючи, і коли лащився до мене. Він часто залишався після вечері, спав на софі або спостерігав, як я прасую сорочки. Іноді мені здавалося, що я бачу ніжність у його ідеально круглих жовтих очицях, хоча, можливо, це була жалість. Він був великим і тілистим, з ніжною чорно-білою шубкою. Я назвав його Рембрандтом. Думаючи про нього, я відкрив жалюзі й відчинив вікно, покликав його, сподіваючись почути знайомі м’які кроки по підвіконню. Але я чув тільки далекий шум машин із центру міста. Я нахилив голову й визирнув у вікно.

Він лежав на підвіконні, велично, ніби качався по даху, граючись, а потім упав. Обережно, тремтячими руками я втяг його в кухню, водночас усвідомивши, що в нього зламаний хребет і неприродно відкинута голова. Очі Рембрандта були широко розкриті, — такого я ще не бачив, — губи відсунулися назад, ніби він скалився від страху, а з передніх лап стирчали пазурі. Тоді я відразу зрозумів, що він не міг так просто впасти на вузьке підвіконня: щоб убити таку тварину, треба мати велику й міцну хватку. Я доторкнувся до його м’якої шубки, гнів вирував у мені одночасно з жахом. Злочинець, можливо, добре подряпаний, а може, й покусаний. Але мій друг був безповоротно мертвий. Я ніжно поклав його на підлогу кухні, груди наповнилися ненавистю, як раптом я відчув під своїми руками, що тіло його все ще тепле.

Я обернувся, зачинив вікно й опустив жалюзі і потім став обмірковувати свої наступні кроки. Як я можу захистити себе? Усі вікна були зачинені, двері були замкнені на подвійний замок. Або що я можу знати про жахи минулого? Чи проникають вони в кімнату, як туман, під дверима? Чи б’ють шибки й вдираються у будинок? Я обернувся, шукаючи зброю. Я не думав про пістолет. Зброя ніколи не діяла на Бела Лугоші у фільмах про вампірів, поки герой не заряджав її особливою срібною кулею. Що б порадив Россі? «Ні, я не ходив би з часником у кишені». І було щось іще: «Я впевнений, що в тобі досить добра й моралі, як би ти не назвав це, мені приємно думати, що багато хто з нас здатний на такі почуття».

25
{"b":"568689","o":1}