Сонце пробилося вже крізь пелену, світило тепер у спину. Тінь кожного лежала на дорозі, просто перед ним. І тіні ритмічно похитувалися й перехилялися зліва направо. Шлях лунко порипував під чобітьми. Сніг гостро іскрився попереду на полях. Ліс стояв, вишикувавшися, збоку — тихий, урочистий і пишний. Він немов приймав парад.

Комсомольський батальйон ішов через ліси, степи і доли — і після кожного селища він мав бути більшим ще на одного. Батальйон прямував на північ, на з'єднання з Червоною Армією. На шляхи світитимуть йому і сонце, і місяць, і зорі. Батальйон мав пройти крізь засади, погоні й бої. І він мав прийти в повному складі: чотири роти, шістнадцять взводів, чотириста багнетів — комсомольський батальйон.

1937 р.

До тому ввійшла автобіографічна повість видатного українського письменника, Героя Соціалістичної Праці Юрія Корнійовича Смолича «Дитинство», романи «Наші тайни» і «Вісімнадцятилітні», в яких автор талановито і правдиво розповів про своє покоління. Він підкреслював, що «автобіографічні книжки пишуться не про себе, вони пишуться про свого сучасника. Вони розкривають епоху, описують широке коло цієї епохи, сучасників автора» (Смолич Юрій. Перша книга. К., 1951, с. 84).

Окремі епізоди романів, місця, де розгортається дія, дають змогу виявити певну подібність до фактів, обставин життя письменника. І все ж трилогія — це насамперед історія сучасника, який шукає і знаходить своє місце в революції. Художник ніби навмисно заплутує читача (особливо в романах «Наші тайни» і «Вісімнадцятилітні»), наділяючи автобіографічними рисами то одного, то іншого героя.

Спочатку письменник створив роман «Наші тайни» про юність свого покоління (книга написана 1934 р., надрукована в 1936 р.), потім, ніби повертаючись назад, він написав повість про дитинство героя, що доповнює панораму життя його сучасників. «Дитинство» (написано 1936 р., надруковано в 1937 р.) відокремлено від наступних книг значним життєвим матеріалом і часом дії: невелика за обсягом повість охоплює десять років — 1902–1912. Це найбільш автобіографічний твір письменника з описами численних фактів, осіб, подій, які мали місце в реальному житті Ю. Смолича. Роман «Наші тайни» розповідає про тривожні роки в житті країни — 1914-1917-ті, а найбільше епічне полотно — роман «Вісімнадцятилітні»-про буремний 1918-й.

Загалом герої не переходять з роману в роман, хоча деяких з них зустрічаємо в «Наших тайнах» і «Вісімнадцятилітніх». І все ж три книги об'єднані письменницькими роздумами про долю покоління, про шляхи першої генерації української інтелігенції (див.: Піскунов В. Творчість Юрія Смолича. К., 1982, с. 110–183).

Особливо пов'язані між собою романи «Наші тайни» і «Вісімнадцятилітні». Відносно самостійні твори створюють широку історико-епічну картину завдяки хронологічній послідовності глибоко зображуваних подій, одним і тим же героям, спільній композиційній побудові.

Художник поступово переходить від широкого змалювання подій до глибинного проникнення в їхню суть, «Трилогія «Дитинство», «Наші тайни», «Вісімнадцятилітні», — писав Ю. Смолич, — найдорожчі мені мої книжки — я задумував у розмовах з угорським пролетарським письменником Мате Залка, а писав під складною «комбінацією» впливів, цілком усвідомлюваних ще тоді, коли тільки вимріювалось написання цих книжок. Ось ці впливи — Короленко — «История моего современника», Гарін — «Детство Темы», «Гимназисты», «Студенты», «Инженеры», Толстой — «Детство», «Отрочество» і «Юность» (Смолич Юрій. Розмова з читачем. К., 1953, с. 236). Не випадково ці твори згадуються у трилогії. 1 все ж найсильнішим був вплив автобіографічної трилогії Максима Горького.

Трилогія «Дитинство», «Наші тайни», «Вісімнадцятилітні» не є завершеним циклом. Письменник мріяв створити епопею про своє покоління, про що й писав у книзі «Розмова з читачем» (с. 154–155): «Це тільки перші три книги з вимріюваної епопеї про моє покоління… Я хотів би описати — і тільки тоді вважатиму, що виконав мій письменницький обов'язок, — становлення мого покоління на грані нової епохи і його боротьбу за нову епоху, нові форми життя. В дні Жовтневої революції моєму поколінню було сімнадцять-вісімнадцять років. В дні початку Великої Вітчизняної війни — стільки ж, ба й більше років було дітям людей мого покоління. Сьогодні внуки мого покоління — в одному віці з героями трилогії, коли вони з'явились на її перших сторінках. Саме цим — показом початку життя наших внуків — я б хотів закінчити цикл романів про моє покоління. Цикл людського життя». Проте цим намірам уже не судилося здійснитися.

Появу трилогії схвально зустріла критика, письменник одержував велику кількість листів. Тому навіть після виходу трилогії у світ Юрій Смолич продовжував працювати над нею, чуйно прислухаючись до зауважень професійної критики та читачів і враховуючи їх. Оскільки великий архів письменника і, зокрема, всі підготовчі матеріали для написання трилогії, автографи, чернетки загинули під час тимчасової окупації фашистами Києва, текстологічну історію трилогії можна простежити в межах першодруків і наступних видань, а також завдяки свідченням, які залишив письменник у різних книгах (Я вибираю літературу. 1970; Розмова з читачем; Разговор с читателем и писателем. M., 1960).

Твори подаються за останніми прижиттєвими публікаціями. У примітках дається історико-літературний та реальний коментар. Авторські примітки, що наводяться беззастережно в посторінкових виносках, переклади іноземних слів і виразів (з ремаркою Ред.) позначені зірочками. Історичні події, імена та назви, що коментуються, нумеруються в межах розділу. Том завершує пояснення малозрозумілих сучасному читачеві слів та виразів.

Вперше надруковано під заголовком «Вершник без голови» у журн. «Радянська література», 1937, № 4, с. 69–119; № 5, с. 60–116.

Окремим виданням вийшло у видавництві Держлітвидав: Смолич Юрій. Дитинство. К., 1937, російською мовою у вид.: Смолич Юрий. Детство. Повесть. Перевод с украинского В. Тарсиса. М., Гослитиздат, 1937.

У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 148, од. зб. 125) зберігаються машинопис повісті з правками Ю. Смолича, а також російський переклад роману, зроблений П. Б. Зенкевичем у 1936 р.

Повість за змістом передує роману «Наші тайни», написаному в 1934 р. І виданому в 1936 р. Ю. Смолич згадує, як створювалася книга. Влітку 1936 р. він жив у с. Білики на Полтавщині, де й познайомився з Мате Залкою (1896–1937) — угорським письменником, який під ім'ям генерал Лукач брав участь у національно-революційній війні іспанського народу 1936–1939 рр. І загинув у бою. Саме в цей час Мате Залка закінчив роман «Добердо», а Ю. Смолич — «Дитинство». Письменники читали один одному свої твори, висловлювали зауваження. Як свідчить Ю. Смолич, перші правки рукопису були зроблені після критики Мате Залки. «Дитинство» сподобалось угорському письменнику, «… він побачив у повісті злам у моїй творчій роботі. Він зразу відзначив, що після всіх попередніх шукань в цій повісті міцнішає стиль реалізму… Мате вимагав від мене, щоб повість була продовжена, щоб я написав хронологічний цикл повістей, який би висвітлював життя мого покоління і початком якого і мала стати повість «Дитинство» (Смолич. Юрій. Розмова з читачем, с. 60).

Повість викликала схвальну оцінку преси і багато захоплених читацьких відгуків. Однак рецензенти робили автору й закид у тому, що він невиправдано вкладав в уста трирічного Юри роздуми про філософські проблеми буття, що в його героєві дивує «поєднання крайньої тямучості з дивовижною наївністю» (Скульський Г. Доля героїв. К., 1941, с. 76) тощо. Письменник уже в наступному виданні врахував ці зауваження. «З виходом у світ книги, — зазначав Ю. Смолич у листі до читача Чумаченка, — не закінчується робота над нею автора. Тільки письменник працює над нею не сам, а спільно з читачем… Письменник удосконалює свою майстерність, поглиблює свій світогляд, бачить в житті нове або й усвідомлює, що він невірно вирішив у книзі якесь питання, отже, — виправляє свою помилку. Читач також вносить свій присуд книзі, вимагає іншої інтерпретації фактів та явищ життя. Критик звертає увагу письменника на те, якою мірою художнє перетворення ідей відповідає самим ідеям. А головне — час, сам невблаганний час виступає найсуворішим і безкомпромісним критиком книги» (Смолич Юрій. Розмова з читачем, с. 140).