Катря заперечно похитала головою.
— О! — зрадів майор. — Фрейлейн розуміє німецьку мову. Капіталь!
Катря почервоніла й закусила губу. Вона ж вирішила не говорити ні слова! А от цей чортів пронира вже дізнався, що вона розуміє німецьку мову.
— Фрейлейн у контррозвідці, — люб'язно сказав майор. Катря змовчала. В грудях скиміло тоскно і журно. Порятунку, отже, вже не було.
— Ваше прізвище, ім'я і національність? — поцікавився майор ввічливо й ґречно.
Катря дивилася через його голову на портрети трьох царів.
— Прізвище, ім'я, по батькові і національність! — гукнув Будогос. — Ну?
— О, найн, найн! — замирливо спинив його майор. — Нехай пан полковник не хвилюється. Фрейлейн розуміє німецьку мову, вона зараз відповість.
Катря мовчала.
— Катерина Крос, дочка машиніста Кроса, українка, — відповів сам собі, перечекавши, майор. — Капіталь!.. Фрейлейн Катерина Крос знає, що в зоні розташування австро-угорської східної армії зараз діє військовий стан?.. — Майор знов перечекав якийсь час і, перехопивши Катрин погляд на електрофорній машині Гольца, відповів сам, немов це в нього питався полковник Будогос. — Так!.. Чи не буде пан полковник такий ласкавий зачитати фрейлейн Катерина Крос закон військового часу її, фрейлейн Катерина Крос, рідною українською мовою?..
Полковник взяв з столу аркушик блакитного паперу — Катря впізнала: то було оголошення, розліплене скрізь по парканах у місті от уже скільки часу, — і, відставивши далеко від очей, як це роблять далекозорі люди, почав читати — патетично і трохи в ніс. Праву руку він заклав у кишеню брюк. З-під відкоченої поли піджака визирнула елегантна кобура малесенького браунінга, пристебнута до бокової пряжки на брюках. В оголошенні тому перераховувалися різні можливі провини та злочини — від кишенькової крадіжки аж до замаху на їх величності цісаря Габсбурга та імператора Гогенцоллерна — і кари, встановлені за ці провини командуванням східної окупаційної армії. Злочинів було безліч, розподілених на пакти під римськими цифрами, параграфи під цифрами арабськими та пункти під абеткою. Кар було тільки три. За злочини чисто морального сенсу — повішення, за злочини, в яких завбачено політичний сенс, — розстріл. В окремих випадках, при наявності зм'якшувальних обставин, практикувалася й третя кара — вислання за межі української, йогомосці ясновельможного пана гетьмана всея держави — на примусові праці, в концтабори Німеччини та Австро-Угорщини.
— Фрейлейн Катерина Крос відоме це оголошення? — ласкаво поцікавився майор, коли полковник Будогос закінчив.
Катря не відповіла. Вона дивилася на крайню шафу. Там, за склом ажурних дверцят, в стосі учнівських зошитів вона раптом вгледіла один — акуратно загорнутий в блакитний глянцевий папір, і зсередини, від промокашки, звисала з нього синя стрічечка з картонною картинкою на кінці: букетик павиних вічок. То був її, Катрі Крос, зошит із словесності. В ньому, в цьому зошиті, — вона це відразу ж згадала, — вона написала твір на тему: «Образ жінки у творах російських класиків». Вона в основу брала Анну Кареніну, Лізу, Марфіньку, Віру і Татьяну…
— Ну? — гукнув Будогос. Катря мовчала.
Тоді майор поклав собі в рот цукерку, яку вийняв з горішньої кишеньки свого кітеля, і посміхнувся ще ласкавіше.
— Фрейлейн Катерина Крос, українка, дочка машиніста Кроса, — проказав він привітно, — піймана на тому, як вона вела приятельські розмови з нижніми чинами шостого полку кірасирської дивізії цісаря Франца-Йосифа, яка розташована військовим постоєм у місті з прилеглими до нього околицями. Фрейлейн Катерина Крос, українка, дочка машиніста Кроса, роздавала в руки солдатам, а також підкидала в приміщення казарм шостого полку кірасирської цісаря Франца-Йосифа дивізії прокламації, писані українською, німецькою та угорською мовами, відповідно до національного складу солдатів дивізії. Капіталь!.. Рівночасно в розмовах з окремими солдатами та унтер-офіцерами шостого полку фрейлейн Катерина Крос розпитувала про місця розташування частин всієї східної армії, кількість солдатів у частинах, кількість озброєння, ба навіть кількість патронів, які видаються кожному солдату дивізії при відрядженні в карні експедиції по повіту та губернії для втихомирення селянських бунтів та інших заколотів, як-от: на цукроварнях, залізничних вузлах, лісових розробітках і таке інше… Вас?
Полковник Будогос відвернувся до вікна, нетерпляче постукуючи підбором по паркету. За вікном схилилися віти яблунь гімназичного саду. Яблука були ще маленькі, завбільшки з горіх, але їх було так рясно, що вже й зараз віти пружно похилилися під тягарем.
— Фрейлейн Катерина Крос визнає себе винною в цьому? Катря мовчала.
Майор поклав палець на кнопку дзвінка і потис. На порозі негайно виріс кірасир і цокнув закаблуками.
— Фрейлейн Антоніну Полубатченко! — кивнув йому майор.
Катря гидливо скривилася, і короткий, дошкульний дрож перебіг усім її тілом, цілим єством.
Двері рипнули, і до кімнати ввійшла Антоніна Полубатченко. Вона була без берета, зато в кітелі січовика з унтер-офіцерськими личками на комірі. Пенсне було на короткому ланцюжку з золотим гачком за вухо. Вона спинилася і зробила по-військовому «струнко».
— Добридень, фрейлейн! — привітно закивав їй майор. — Фрейлейн дбайливо зробила обшук?
— Так, пане майоре! — рапортувала по-військовому Антоніна Полубатченко. — Сім прокламацій, клаптик паперу з трьома літерами ВРК і довкола цифри з літерами і записка інтимного змісту…
— Інтимна записка? Капіталь!
— ВРК, — встряв Будогос, — це, інакше кажучи, «військово-революційні комітети». Тобто ті самі банди, про які я вже доповідав вам, пане майоре, що утворюються підпільно по селах з різного зброду й «товарищей»…
— Йя, йя! — закивав майор. — Що було в інтимній записці, фрейлейн?
— Вона при справі, пане майоре! «Катре! Я вас люблю, але ніколи не наважуся сказати це вам просто в вічі. Може, ви скажете мені, чи любите ви мене?»
— Капіталь! Автор? Без підпису? Зер гут! Передайте в шифрувальну частину пану полковнику. Але — обшук? Фрейлейн дбайливо зробила обшук? Фрейлейн розуміє, що я мав на увазі? Фрейлейн з фаху медичка, і їй повинно бути зрозумілим? Ніхт вар?
— Йяволь, пане майоре! — злегка почервоніла Антоніна Полубатченко. — Обшук зроблено дбайливо.
— Фрейлейн може йти!
Антоніна Полубатченко зробила кругом і вийшла.
Катря стояла, похиливши голову на груди. Їй було тоскно і гірко. Серце мліло й стискалося в передчуттях. Холод обіймав його, холод пронизував наскрізь, холод — нестерпний і терпкий, як задуха. Чоло і руки змокріли. Але враз перед млосними очима, там, десь всередині, виник раптовий образ… Один, другий, третій. Вона побачила — там, десь усередині, побачила — рідні обличчя: Зілов, Козубенко, Шумейко, чудний Шая Піркес і цей кумедний Стах… Вона відчула — зовсім реально, фізично відчула — шорсткий доторк неголеної Шумейкової щоки. Там, на темному кладовищі, на могилі під пам'ятником «Я уже дома, а вы в гостях», і той цуцик-пищик та пряник і перебивні картинки… Вона звела очі і подивилася просто на майора.
— Від кого фрейлейн одержала прокламації? — запитав майор, вже без ласкавих викрутасів і витівок.
Катря мовчала і дивилася майору в лице.
— Хто поширює аналогічні прокламації по селах і цукроварнях? Хто підкидає їх у вагони частинам, що повертаються на західний фронт?
Катря мовчала. Вона дивилася майору просто в лице.
— Що фрейлейн знає про повстання, готоване на перші дні серпня місяця?
— Ти будеш говорити, стерво? — заревів полковник Будогос, загиливши кулаком по столу. Очі його налилися кров'ю.
— Найн, найн! Не треба! — спинив його майор. — Фрейлейн треба віддати на ніч солдатам — чи, може, вона буде говорити сама?
Катря ледве встояла на ногах, страшно затремтівши душею.
— Ні, — відповіла вона, і жодний м'яз не затремтів на обличчі. — Фрейлейн не буде говорити…
Мовчання тривало ціле життя…
Полковник Будогос швидко писав олівцем у своєму блокноті. Майор перегортав папку з справами, що лежала весь час перед ним на столі. Муха билася об скло вікна, і так хотілося вікно розчинити і припинити її дзижчання.