Хайме викинув брата з голови і повернувся до дядька.

— То ви після весілля лишитеся в замку Даррі?

— На певний час, мабуть. Сандор Клеган нишпорить уздовж Тризубу — так кажуть люди. Твоя сестра хоче його голову. Можливо, він злигався з Дондаріоном.

Хайме чув про Солепанву. Втім, про тамтешні події чула вже половина королівства. Напад розбійників був незвичайно лютим та диким навіть для цих безчесних часів. Свавільники ґвалтували і калічили жінок, мордували дітей на материних руках, випалили дощенту половину містечка.

— У Дівоставі сидить Рандил Тарлі. Хай він дасть ради розбійникам. Я б волів бачити вас при Водоплині.

— Там за очільника пан Давен. Оборонець Заходу. Я йому не потрібен. А Ланселеві — потрібен.

— Як скажете, дядечку. — В голові Хайме гупав той самий тулумбас: «смерть, смерть, смерть». — Послухайте поради: не відпускайте від себе лицарів.

Дядько кинув на нього холодний погляд.

— Це погроза, пане Регіментарю?

«Погроза?!» Почувши дядькові слова, Хайме знітився.

— Що ви таке кажете?! Це пересторога. Я ж лише хотів… Сандор — людина дуже небезпечна.

— Я вішав розбійників та лицарів-свавільників ще тоді, коли ти пудив у пелюшки. Я не піду на Клегана і Дондаріона сам, якщо ти цього боїшся. Не кожен Ланістер труситься за порожньою славою.

«О, це ви, дядьку, мабуть, про мене.»

— Аддам Марбранд може дати ради тим розбійникам незгірш вас. Так само і Бракс, Відшиб, Бросквин… будь-хто з них. Але Правиці Короля з жодного не вийде.

— Твоя сестра знає мої умови. Вони не змінилися. Скажи їй наступного разу, як опинишся у її опочивальні.

Пан Кеван ударив п’ятами коня і ринув уперед, поклавши раптовий кінець їхній розмові.

Хайме його не затримував. У відрубаній руці засмикало. Він сподівався без надії, що Серсея неправильно зрозуміла дядькові слова. Та вочевидь, помилився. «Він знає про нас двох. Про Томена і Мирцелу. А Серсея знає, що він знає.» Але пан Кеван був із Ланістерів — їхнього роду з Кастерлі-на-Скелі. Хайме не хотілося вірити, що сестра може завдати шкоди дядькові, але… «Я помилявся щодо Тиріона. Хіба Серсея краща?» Коли вже сини вбивають батьків, що стримає небогу від наказу про вбивство дядька? «Незручного дядька, який надто багато знає.» Втім, Серсея могла сподіватися, що Хорт зробить справу за неї. Якщо Сандор Клеган зарубає пана Кевана, їй не доведеться бруднити руки самій. «А він так і зробить, якщо їм випаде стрітися.» Колись Кеван Ланістер нівроку тримав меча у руці, але ж його молоді роки давно минули, а Хорт…

Валка потроху доганяла і переганяла його. Коли повз проїхав брат у перших, оточений з боків двома септонами, Хайме гукнув до нього:

— Ланселю! Братику! Хотів привітати тебе з майбутнім весіллям. Шкода, обов’язок не дозволяє мені його відвідати.

— Я розумію. Безпека його милості понад усе.

— Так, понад усе. І все ж таки шкода пропускати вкладання тебе на постіль. Це ж твій перший шлюб, а в нареченої, скільки знаю, вже другий. Певен, молода пані радітиме нагоді навчити тебе, що і куди.

Сороміцький жарт примусив кількоро найближчих панів зареготати, а Ланселевих септонів — витріщитися несхвальними очима. Брат у перших збентежено посовався у сідлі.

— Я достатньо знаю про свій чоловічий обов’язок, пане брате.

— Чого ще бажати нареченій у свою шлюбну ніч, — відказав Хайме, — як не чоловіка, що так добре знається на обов’язку?

Щоками Ланселя поповзла фарба.

— Я молитимуся за вас, пане брате. І за їхню милість королеву. Хай Стариця приведе їх до мудрості, а Воїн — захистить од напасті.

— Навіщо Серсеї Воїн Небесний? Вона має мене.

Хайме рвучко розвернув коня, плескаючи корзном на вітрі. «Та ні, Біс брехав. Серсея радше пустила б до себе між ніг труп Роберта, ніж цього побожного йолопа. Тиріоне, лукавий вилупку, краще б ти клепав на когось вірогіднішого.» І Хайме помчав учвал повз поховальний поїзд свого батька до міста, що виднілося неподалік.

Вулиці Король-Берега здавалися геть покинутими, поки Хайме Ланістер їхав назад до Червоного Дитинця нагорі Аегонового пагорба. Вояки, що донедавна юрмилися у кожному гральному кишлі та шинку міста, майже зникли. Гарлан Гартований забрав половину тирелівської потуги назад до Вирію, а з ним поїхали його вельможні матінка та бабуся. Інша половина пішла на південь під проводом Мейса Тирела і Матіса Рябина воювати Штормолам.

Що ж до ланістерівського війська, то ззовні міських мурів стояло дві тисячі загартованих у битвах вояків, чекаючи на прибуття кораблів Пакстера Рожвина — ті мали везти їх Чорноводою затокою до Дракон-Каменя. Казали, що князь Станіс залишив там лише невеличку залогу, коли тікав на північ, і Серсея розсудила, що двох тисяч війська буде досить.

Решта західняків повернулася до дружин та дітей: відбудовувати домівки, засівати лани, збирати останній врожай. Перед їхнім відбуттям Серсея провела Томена таборами, щоб вояки мали змогу привітати свого юного короля. Того дня вона виглядала напрочуд гарно, на вустах її грала посмішка, а світло осіннього сонця виблискувало на золотому волоссі. Хай що там казали про його сестру — вона таки вміла викликати в чоловіках любов і захват. Звісно, коли давала собі такий клопіт.

Поки Хайме їхав ристю до замкових воріт, то проминув два тузні лицарів, що нападали на щитове опудало у зовнішньому дворищі. «Ось іще одна справа, до якої я вже не вдатний» — подумав він. Спис був навіть важчий та незграбніший за меч — а він і з мечами досить намучився. Спершу Хайме гадав перебрати списа до лівиці, але ж тоді щита довелося б повісити на правицю. В кінному герці супротивник завжди знаходився ліворуч, і від щита на правиці було стільки ж зиску, як від пипки на панцирі. «Ні, мої дні на герцях скінчено» — подумав він, злізаючи з коня… і все ж зупинився подивитися.

Пан Таллад Високий злетів з сідла, отримавши по голові ззаду торбою з піском, що крутилася на перечці опудала. Дужий Вепр вгатив по щиті так, що той тріснув навпіл. Кенос із Кайсу докінчив руйнування. Для пана Дермота з Мокрохащів повісили нового щита. Ламберт Червонокрут завдав лише побіжного удару, але Безбородий Джон Бумбак, Гамфрей Звихт і Алин Стикспис влучили нівроку, а Рудий Ронет Конінгтон чисто зламав списа на цілі. А тоді на коня сів Лицар Квітів і присоромив решту інших.

Майстерність у кінному герці на три чверті складалася з вершницького вміння — так завжди вважав Хайме. Пан Лорас володів конем блискуче, а списа тримав так, наче з ним у руці народився… мабуть, тому його матінка завжди так кисло копилила губи. «Він кладе вістря точно туди, куди хоче. А рівновагу тримає, наче кіт. Може, то не була така вже примха долі, коли він вибив мене з сідла.» Шкода і сором, що він не матиме змоги виїхати проти малого знову. «Та нехай… облишмо цю забавку людям, у яких не бракує рук і ніг.»

Серсея знайшлася у своїй світлиці в Маегоровому Острозі — у товаристві Томена і темнавої мирійської дружини князя Добромира. Усі троє сміялися у бік великого маестра Пицеля.

— Чи не проґавив я влучного жарту? — спитав Хайме, заходячи до дверей.

— Ой, дивіться! — промуркотіла пані Добромир. — Повернувся відважний брат вашої милості.

— Так, майже увесь.

Хайме одразу ж зрозумів, що сестра вже добряче напідпитку. Останнім часом Серсея завжди тримала при собі глек вина — це та, що колись зневажала Роберта Баратеона за пристрасть до чарки. Хайме її нова звичка не подобалася. Утім, віднедавна йому мало подобалося все, що робила сестра.

— Великий маестре, — мовила королева, — майте ласку поділитися звісткою з паном Регіментарем.

Хайме здалося, що Пицель не знав, куди подіти збентежені очі.

— Прилетів птах, — відповів той винувато. — Зі Стокварту. Пані Танда шле новину, що її донька Лолиса народила міцного та здорового хлопчика.

— І ти ніколи не вгадаєш, братику, як вони назвали малого вилупка.

— Пригадую, вони хотіли назвати його Тайвином.

— Хотіли, але я заборонила. Сказала Фалисі, що не дозволю поганити шляхетне ім’я нашого батька, ліплячи його до байстрюка, народженого від невідомого свинаря і потворної безтямної корови.