Серсеї стало цікаво, як саме він хоче спокутувати їхній спільний гріх. «Висвятити його на лицаря — то була помилка. Брати його до ліжка — ще гірша.» Лансель був слабкий очерет під вітром… і ця його новознайдена ревність у вірі зовсім її не тішила. Лансель був кумедніший, коли намагався клеїти з себе Хайме. «Що цей белькотливий йолоп розповів верховному септонові? А що розповість своїй Фрейці, коли лежатиме з нею в темній опочивальні?» Якби він зізнався у зляганні з Серсеєю, вона б це пережила. Чоловіки часто брешуть про свої перемоги над жінками; вона б пояснила усе хвалькуватістю зеленого хлопчини, що втратив розум від її краси. «Але якщо він заспіває про Роберта і той міх вина…»
— Спокута найкраще досягається через молитву, — відповіла Серсея. — Мовчазну молитву.
На тім вона лишила Ланселя міркувати про сказане, а сама оперезалася для битви з тирелівською ордою. Маргерія обійняла її, наче сестру, що хоч і здалося королеві нахабством, проте не вартим одкоша перед усім двором. Пані Алерія та сестри Маргерії у перших лише поцілували Серсеї пальці. Пані Милобрід, важка дитиною, попрохала королеву про дозвіл назвати майбутнього хлопчика Тайвином, а якщо буде дівчинка — то Ланою. «Ще одного? — мало не застогнала вона. — В державі скоро буде не пропхатися крізь Тайвинів.» Але дала свою згоду так люб’язно, як могла, щосили удаючи захоплення.
Проте насправді її потішила тільки пані Добромир.
— Ваша милосте, — мовила вона своїм хтивим голосом з соковитою мирійською вимовою, — я написала друзям за вузьке море і попрохала їх притьмом схопити Біса, щойно він покаже свою бридку пику в котромусь із Вільних Міст.
— То ви маєте багато друзів за морем?
— У Мирі багато. Декого в Лисі та в Тироші. Могутніх друзів, при владі та впливі.
Серсея охоче їй повірила. Мирійка була така вродлива, що аж занадто: довгонога, повногруда, з гладкою оливковою шкірою, пухкими червоними вустами, величезними темними очима та рясним чорним волоссям, яке завжди виглядало так, наче жінка щойно підвелася з постелі. «Вона аж пахкотить розпустою, наче якась нетутешня квітка.»
— Князь Добромир, і я разом з ним, нічого не бажаємо більше, ніж служити вашій милості та юному королю, — промуркотіла жінка з поглядом, вагітним обіцянками, наче живіт пані Милобрід.
«Бачу, ця заміряється високо. А пан чоловік її — гоноровитий, але зубожілий.»
— Нам неодмінно треба побалакати згодом, ласкава пані. Таена, так вас звуть? Ви дуже добрі до нас. Певна, ми станемо щирими друзями.
А тоді на неї напав ясновельможний князь вирійський.
Мейс Тирел був старший за Серсею хіба що років на десять, але їй завжди здавався однолітком батька. Зростом він поступався покійному князеві Тайвину, зате переважав ушир — чималим обсягом грудей та ще більшим черевом. Волосся Мейс Тирел мав брунатне, але в бороді вже проглядали білі та сірі цятки. Обличчям його часто гуляла червона барва.
— Князь Тайвин був людиною видатною, надзвичайною! — бундючно проголосив він, розцілувавши Серсею в обидві щоки. — Боюся, такої людини ми вже не побачимо на світі.
«Ти дивишся на таку людину просто зараз, телепню, — подумала Серсея. — Перед тобою стоїть його дочка.» Та вона потребувала Тирелової дружби, бо через неї Томенів престол підтримувала потуга і багатство Вирію. Тому королева сказала тільки:
— Пана батька нам усім дуже бракуватиме.
Тирел поклав їй на плече руку.
— Кожен знає, що серед живих людей немає гідного вдягти обладунок князя Тайвина. І все ж держава живе далі, і нею треба правити. Якщо я чимось можу прислужитися вашій милості у цю чорну годину, варто лише сказати слово.
«Якщо вам, пане князю, кортить зробитися новим Правицею Короля, то хоч майте мужність не ходити манівцями.» Королева посміхнулася. «А поки що хай читає у моїй посмішці все, що йому заманеться.»
— Певно ж, ясновельможний пан князь зараз потрібніші у Обширі?
— Мій син Вілас — здібний юнак, — відповів можновладець, відмовляючись читати прозорий натяк. — Хай нога в нього спотворена, зате розум ясний. Гарлан скоро займе Ясні Води, і між ними двома Обшир буде у міцних руках, якщо мені знадобиться кудись від’їхати у справах. Князь Тайвин часто казав, що правління державою — обов’язок понад усі інші. Отже, я маю для вашої милості чудову новину. Мій дядечко Гарт погодився служити коронним підскарбієм на запрошення вашого пана батька. Він якраз їде до Старограду, щоб там сісти на корабель. Його супроводжуватимуть сини; князь Тайвин згадував про намір знайти посади і для них двох — можливо, у міській варті.
Королева мимоволі так стиснула зуби в усмішці, що аж злякалася, чи не зламає. «Гарт Гидкий у малій раді, двоє його байстрюків — у старшині золотих кирей… чи не гадають Тирели, що я їм піднесу королівство на золотій тарелі?» Від такого нахабства королеві аж подих перехопило.
— Гарт добре служив мені за підстолія Вирію, а переді мною — моєму батькові, — правив далі Тирел. — Так, Мізинець має хист до справ грошових, ніхто не заперечить, але ж і Гарт…
— Пане князю, — перервала його Серсея, — на жаль, тут сталося якесь непорозуміння. Я вже запросила князя Гиліса Росбі на посаду коронного підскарбія, і він зробив престолові честь, погодившись її обійняти.
Мейс роззявив рота і кавкнув.
— Росбі? Оте бухикало? Але ж… справу було вже погоджено, ваша милосте. Гарт зараз їде до Старограду…
— То надішліть крука князеві Вишестражу, попрохайте його зробити так, щоб ваш дядечко не сів на корабель. Ми б не хотіли, щоб пан Гарт піддавав своє життя небезпеці у буремних осінніх морях, і то дарма.
Королева приязно всміхнулася. Товстою Тиреловою шиєю поповзла вгору червона фарба.
— Але ж… ваш панотець мене запевняв…
Він почав був бризкати слиною і щось белькотіти, але тут з’явилася його мамця і підхопила сина попід руку.
— Схоже, князь Тайвин не поділився своїми задумами з нашою намісницею. Не уявляю, з якого б це дива. І все-таки що зроблено, те зроблено. Не набридаймо її милості. Королева має рацію: напишеш князеві Лейтону, попрохаєш не пускати Гарта на корабель. Бо ще захворіє в морі й пердітиме гірше, ніж зазвичай. — Пані Олена подарувала Серсеї беззубу посмішку. — Палата ради пахкотітиме солодше, коли там сидітиме князь Гиліс. Хоча мушу зізнатися, його кахикання мене дратує. Втім, не можна заперечувати: наш старий милий дядечко Гарт, хай як сильно ми його любимо, має в животі забагато вітру. А мені не до смаку, коли щось погано тхне.
Її зморшкуватий ніс зморщився ще більше.
— Зізнаюся, я унюхала щось неприємне навіть у святому септі. Можливо, і ви теж?
— Ні, — холодно відповіла Серсея. — Ви кажете про якісь пахощі?
— Радше сморід.
— Мабуть, ви скучили за вашими осінніми трояндами. Ми вас надто затримали у столиці.
Що скоріше вона випхне з двору пані Олену, то краще. Князь Тирел, поза сумнівом, надішле зі своєю матусею чималий загін лицарів, щоб доправити її безпечно додому. А що менше тирелівських мечів лишиться у місті, то міцніше спатиме королева.
— Справді, я сумую за пахощами Вирію, — зізналася стара, — та не можу поїхати, поки не побачу, як мою любу Маргерійку видають за ваше мале золотко — короля Томена.
— Я теж нетерпляче чекаю того дня, — втрутився Тирел. — Ми з князем Тайвином якраз міркували, коли ж його призначити. Можливо, це обговорення варто продовжити з вашою милістю.
— Скоро продовжимо.
— Скоро! Аби ж то, — пирхнула пані Олена. — Гаразд… ходімо, Мейсе, лишимо її милість наодинці з її… горем.
«Я ще побачу твій труп, відьмо» — пообіцяла собі Серсея, дивлячись, як Колюча Королева дріботить геть між двійком своїх здоровезних, у сажінь зросту, охоронців, яких вона мала примху кликати Лівиком та Правиком. «І понюхаю, чи не смердітиме він солодше.» Сумніву в неї не було жодного — ця стара удвічі розумніша за свого сина.
Королева врятувала сина від Маргерії з дівчатами і рушила до дверей. Надворі нарешті припинився дощ, осіннє повітря пахкотіло солодко та чисто. Томен зняв з голови корону.
