— Точно як описували.
— Отже… здається, воно? — запитала Тереза.
Кивнувши, Арис переклав ножа у другу руку.
— От і все. Томас, будь чемним хлопчиком, заходь у кімнату. Хто знає, раптом це знову тест, і щойно ти ввійдеш, як тебе відпустять. І ми знову будемо щасливі разом.
— Стули пельку, Арисе, — вперше за останній час Тереза промовила фразу, за яку не хотілося її вдарити. Дівчина обернулася до Томаса, намагаючись не дивитися в очі.— Пора, годі вже тягнути час.
Арис ножем вказав Томасові на кімнату.
— Пішов. Не змушуй тягти тебе.
Намагаючись надати обличчю байдужого виразу, Томас поглянув на хлопця, а розум тим часом гарячково прораховував мільйон варіантів. Його накрила хвиля паніки. Зараз або ніколи. Битися або вмерти.
Томас, глянувши на двері, пішов у тому напрямку. Три кроки — і він уже подолав половину відстані. Підійшла Тереза, стиснула кулаки — на той раз, якщо Томас наостанок викине якогось коника. Арис цілився ножем йому в шию.
Ще крок. Другий. Ось Арис стоїть ліворуч, усього за декілька футів; Тереза за спиною, кімната зі сріблястими стінами й отворами в них — попереду.
Зупинившись, Томас подивився на Ариса.
— Пам’ятаєш, як спливала кров’ю Рейчел? — Томас зробив свою ставку.
Приголомшений, Арис на мить розгубився. Томас тільки на те і чекав: кинувся на хлопця і лівою рукою вибив ножа, а правою врізав під дихало, аж Арис гепнувся на підлогу, відчайдушно хапаючи ротом повітря.
Скреготнув метал об камінь, і Томас не встиг буцнути Ариса ногами, як збирався. Озирнувшись, Томас побачив, що Тереза вхопила спис. Якусь мить вони дивилися одне одному в очі, й тут дівчина кинулася в атаку. Томас не встиг затулитися, як ратище списа врізалося йому в скроню, аж з очей іскри посипалися. Томас гримнувся на землю і, сподіваючись не знепритомніти, відповз навкарачках.
Тереза з криком вдарила його списом по тімені. Хлопець знову впав; по волоссю на скроню потекло щось тепле. Голова лускала від болю, наче в мозок увігнали лезо сокири. Біль розлився по всьому тілу, викликаючи нудоту. Томас перекинувся горілиць і побачив, що Тереза знову замахнулася списом.
— Іди в кімнату, Томасе, — засапано звеліла вона. — Іди, або я битиму тебе, поки ти не вирубаєшся чи не спливеш кров’ю.
Доти Арис уже оговтався і, зіп’явшися на ноги, підійшов до Терези.
Зненацька Томас хвицнув їх по колінах, і вони з криками попадали одне на одного. Від натуги по всьому тілу прокотилася хвиля страшного болю, в очах спалахнули білі іскри, світ закрутився. Перекинувшись на живіт, Томас підсунув під себе руки, але не встиг підвестися і на кілька дюймів, як на нього впав Арис і почав душити.
— Ти ввійдеш у цю кімнату, Томасе, — прохрипів новачок йому у вухо. — Терезо, допоможи!
Сили опиратися більше не було. Його стільки разів били по голові, що м’язи у всьому тілі ніби обм’якли — у мозку не залишилося енергії контролювати їх. Тереза підхопила хлопця під пахви і потягла до відчинених дверей, а Арис підштовхував, не даючи можливості брикатися. У шкіру впивалося гостре каміння.
— Не треба, — прошепотів Томас, впадаючи у відчай. Від кожного слова нервові закінчення сіпалися від болю. — Прошу…
Він бачив лише спалахи білого на чорному тлі. Струс. У Томаса тяжкий струс мозку.
Він майже не відчував, як його перенесли через поріг. Як Тереза склала йому руки, переступила через нього і допомогла Арисові підтягнути його ноги так, щоб Томас лежав обличчям до стіни. У нього не було сили навіть глянути на них.
— Ні,— вичавив він ледве чутно. Перед очима постала картина Вигнання — коли збожеволілого Вена виштовхнули в Лабіринт. Здавалося б, не час згадувати про страту, зате нині Томас на власній шкурі відчув, як воно було Вену в ті останні миті перед зачиненням Брами.
— Ні,— повторив Томас так тихо, що його ніхто не почув. Боліло все тіло — від маківки до кінчиків пальців на ногах.
— От упертюх! — вигукнула Тереза. — Сам собі життя ускладнюєш і заодно всім нам!
— Терезо, — прошепотів Томас і, переборовши біль, спробував зв’язатися з нею телепатично, хоча давно вже йому це не вдавалося.
«Терезо».
«Пробач, Томе, — відповіла вона йому подумки. — І дякую за цю жертву».
Томас не усвідомлював, що двері зачиняються, аж тут, коли в згасаючій свідомості пропливло останнє жахливе Терезине слово, вони з тріском захряснулися.
Розділ 52
Внутрішній бік дверей так само світився зеленим, перетворюючи маленьку кімнату на моторошну, похмуру в’язницю. Томасу хотілося кричати, плакати, пускаючи шмарклі й скиглячи, ’ але занадто вже боліла голова. Біль свердлив череп, а очі ніби плавали в киплячій лаві.
Але крізь цей біль пробивався ще гірший — біль у серці від остаточної втрати Терези. Томас просто не міг дозволити собі плакати.
Лежачи на підлозі, він геть утратив лік часу. Здавалося, люди, які за всім оцим стояли, так і хотіли, щоб Томас опинився тут і в очікуванні кінця про все встиг подумати. Про те, як прохання Терези будь-що довіряти їй обернулося черговим брудним трюком дволикої зрадниці.
Минула година. Чи дві, чи три. Чи всього тридцять хвилин. Томас гадки не мав.
А тоді зачулося сичання.
У слабкому світлі було видно, як з отворів у стіні навпроти просочуються тонкі цівки диму. Попри страшний біль у голові, Томас огледів інші стіни. З усіх отворів струменів незрозумілий туман.
Сичання стояло, як у розворушеному зміїному кублі.
«То це кінець?» Після всіх пройдених тестів, після розгадки коду і страшних битв, Томас загине від якогось отруйного газу? Як безглуздо! Безглуздо. Він бився з гріверами й психами, пережив вогнепальне поранення й інфекцію… «БЕЗУМ»! Це ж вони врятували його, а тепер вони ж його й отруять до смерті?
Томас сів, скрикнувши від болю, й озирнувся в пошуках бодай чогось, що могло б…
Втома. Яка втома!
Дивне відчуття в грудях. Млоїть.
Газ.
Втома. Біль. Тіло виснажене.
Томас вдихав газ.
Нічого не міг вдіяти.
Яка… втома…
У грудях… млоїть…
Тереза… Чому все мало закінчитися так?
Втома…
Згасаючою свідомістю Томас відчув, як голова буцнулася об підлогу.
Зрада.
Яка…
Втома…
Розділ 53
Томас не зрозумів, живий він чи мертвий, але почувався як у дрімоті. Ніби й при тямі, а все затягує серпанок. І знову Томас ковзнув у черговий сон-спогад.
Томасу шістнадцять. Перед ним Тереза і якась незнайома дівчина. І Арис.
Арис?
Усі троє понуро дивляться на Томаса. Тереза плаче.
— Треба йти, — каже Томас.
Арис киває.
— Спершу Стир, а потім Лабіринт.
Тереза тільки й витирає сльози.
Томас тисне руку Арисові, а потім — невідомій дівчині.
А тоді Тереза, схлипуючи, міцно обіймає його. Вона схлипує, і Томас усвідомлює, що теж плаче. Від його сліз Терезині коси мокріють, а він міцніше притискає її до себе.
— Нам час іти, — квапить Арис.
Томас дивиться на нього. Зволікає. Хоче насолодитися останньою миттю обіймів з Терезою. Останньою миттю при повній пам’яті. Колишніми вони ой як нескоро стануть.
Тереза поглядає на Томаса знизу вгору.
— У нас все вийде. Обов’язково вийде.
— Знаю, — каже Томас. Від туги болить усе єство.
Арис відчиняє двері й жестом запрошує Томаса йти за ним. Томас рушає, але обертається, щоб востаннє поглянути на Терезу. Старається дивитися обнайділиво.
— Побачимося завтра, — каже він.
Це таки правда, і це болить найбільше.
Сон розтанув, і Томас провалився в найтемніше забуття в своєму житті.
Розділ 54
Перешіптування в темряві.
Ось що почув Томас, коли отямився. Тихий, але різкий шепіт, немов наждаком по барабанних перетинках. Жодного слова Томас не зрозумів. Було дуже темно, і він не відразу помітив, що лежить з розплющеними очима.