Напевно, цієї миті на Томаса витріщалися геть усі глейдери, але він не хотів ні з ким зустрічатися очима. Натомість натягнув на голову сорочку і, не стримуючи легкої посмішки, рушив уперед. За ним решта глейдерів вийшли з потрощеної будівлі й попрямували назустріч палючому сонцю, яке плавило потрісканий асфальт тротуарів.

Бренда вела гурт, а Хорхе замикав стрій. Ішли під стіною, у вузесенькій тіні, й Томас усякчас мружився — очі ніяк не звикали до сліпучого світла. Здавалося, тут усі будівлі випромінюють неземне сяйво, так наче збудовані з магічного каменю.

Вздовж стіни рухали довгенько, поки Бренда вивела глейдерів на задвірки будівлі, як подумалося Томасу. Тут у тротуарі починалися сходи, що вели під землю, — йому це нагадало щось із його минулого життя. Мабуть, це якесь підземне залізничне сполучення.

Й на мить не затримуючись і не чекаючи на решту, Бренда спустилася сходами. Вийнявши ніж із кишені, міцно стиснула його в руці, біля стегна, аби щомиті бути готовою до атаки чи оборони.

Томас рушив за Брендою, поспішаючи забратися з сонця і, що важливіше, дістатися їжі. Шлунок просив їсти, відгукуючись болем на кожен крок. Цікаво, як це хлопцю ще вдається переставляти ноги? Слабкість розросталася в тілі, як пухлина, замінюючи органи отруйними раковими клітинами.

В непроглядній пітьмі Томас орієнтувався на тупіт кроків. Нарешті досягли дверного отвору, з якого линуло жовтогаряче сяйво. Бренда спокійно ступила крок у тому напрямку, а Томас затримався на порозі невеликої кімнати: вогке повітря, ящики, консервні бляшанки, зі стелі звисає одна-єдина лампочка. І замало простору, щоб уміститися всім.

Бренда немов прочитала Томасові думки.

— Ви з приятелями зачекайте за дверима. Знайдіть де присісти, а я за мить винесу смачненького.

Томас кивнув, хоча Бренда і стояла до нього спиною, і повернувся в коридор. Тут він гепнувся на долівку подалі від товаришів, у глибині тунелю, розуміючи, що підвестися вже не зможе, поки не поїсть.

«Смачненьким» виявилися консервовані боби і якісь сосиски — це так Бренда сказала, а етикетки були іспанською. Ці холодні консерви видалися Томасу найвишуканішим делікатесом, і хлопець змегелив усе до крихти. Хоч і навчений досвідом не переїдати після голодування, Томас не зміг зупинитися. Якщо виблює, знову з’їсть. Бажано свіжу порцію.

Роздавши їжу зголоднілим глейдерам, Бренда підійшла до Томаса і присіла поруч; на тонких довгих пасмах відбивалося помаранчеве сяйво лампочки. Біля себе дівчина поставила на підлогу двійко рюкзаків, повних таких самих бляшанок.

— Один для тебе.

— Дякую, — наминаючи ложку по ложці, Томас уже бачив дно бляшанки. Ніхто в тунелі не розмовляв; чулося тільки плямкання і ковтання.

— Смачно? — поцікавилася Бренда, беручись до своєї порції.

— Я тебе прошу! Та я за це рідненьку матусю зіштовхнув би зі сходів. Звісно, якщо у мене є матуся.

Томас намагався не згадувати сон, у якому мигцем бачив маму. Думки про неї завдавали болю, викликали тугу.

— Швидко приїдається, — сказала Бренда, і її зауваження урвало Томасові роздуми. Правим коліном дівчина торкалася його гомілки. І, вочевидь, невипадково. — В нас на вибір лише чотири-п’ять страв.

Томас постарався відкинути все, повертаючись у сьогодні.

— Звідки харчі? І скільки ще залишилося?

— Перш ніж місто спопелило сонце, тут працювало кілька харчових заводів, а готова продукція зберігалася на великих складах. Часом здається, що саме через них «БЕЗУМ» і скидає сюди психів. І поки уряд твердить собі, мовляв, хворі бодай не помруть з голоду, ми повільно божеволіємо й ріжемо одне одного.

Зачерпнувши залишки соусу з дна бляшанки, Томас облизав ложку.

— Якщо харчів повно, то чому на вибір лише п’ять страв?

Він раптом злякався, що поквапився довіритися Бренді й що вона легко могла нагодувати глейдерів отрутою. Втім, вона їсть ті самі консерви, тож підозри, здається, безпідставні.

Бренда великим пальцем тицьнула в стелю тунелю.

— Ми обчистили найближчі склади якоїсь харчової компанії. Запаси були не надто розмаїті. Я б сама твою матусю вбила за свіжі овочі з грядки. За гарний салатик.

— Мабуть, у моєї матусі й справді б не було шансів захистити гастроном від тебе.

— Атож.

Бренда посміхнулася, і навіть у темряві Томас зумів розрізнити її посмішку. Дівчина подобалася йому, хоча й пустила кров його другові. А можливо, саме тому Бренда йому і сподобалася.

— А в світі ще збереглися гастрономи? — запитав він. — Я маю на увазі, на що схожий світ тепер, коли лютує Спалах? Скрізь така спека і вештаються психи?

— Ні. Тобто я не знаю. Деякі зуміли вчасно втекти на північ або на південь. Багато людей загинуло від спалахів на сонці. Я з півночі Канади, і мої батьки одними з перших дісталися поселень, організованих коаліцією урядів — людьми, які зрештою і сформували «БЕЗУМ».

У Томаса відвисла щелепа. Кількома фразами Бренда описала світ значно зрозуміліше за всіх, кого досі зустрічав Томас відтоді, як йому стерли пам’ять.

— Стривай… стривай, — пробелькотів він. — Мушу знати все. Розкажи мені все від самого початку.

— Нема особливо чого розповідати, — стенула Бренда плечима, — все сталося багато років тому. Спалахи на сонці почалися раптово й виникали несподівано, вчені не мали змоги вчасно застерегти людей. Половина планети згоріла, а на екваторі вимерло все живе. Клімат тепер інший. Хто вижив, об’єдналися, залишки уряду утворили новий союз. А незабаром виявилося, що в одній місцевості вирує страшна епідемія, яка звідти починає ширитися по всьому світу. Хворобу відпочатку назвали Спалахом.

— Очманіти, — видихнув Томас і подивився на товаришів — чи хто з них чув розповідь Бренди, але, здається, глейдерів цілком захопила їда. Та й сиділи Томас із дівчиною далеченько від гурту. — І що?..

Бренда піднесла руку, обірвавши його.

— Стривай, — мовила вона. — Щось не так. Здається, в нас гості.

Ні Томас, ні глейдери нічого не помітили, проте Хорхе, схопившись на ноги, щось прошепотів Бренді на вухо. Раптом з боку сходів, якими глейдери спустилися сюди, пролунав страшний гуркіт, наче сходи валяться. В тунелі туманом розповзлася хмара пилу, поглинувши вбоге світло у приміщенні з припасами.

Паралізований страхом, Томас сидів і дивився, як біжать до зруйнованих сходів Ньют, Мінхо і решта глейдерів, а тоді звертають у боковий прохід. Бренда враз схопила його за футболку і підняла на ноги.

— Біжімо! — крикнула вона, тягнучи Томаса за собою далі вглиб землі.

Очутившись, Томас спробував вирватися, але дівчина не пускала.

— Ні! Біжімо за нашими др…

Не встиг він договорити, як просто перед ним обвалилася частина стелі — бетонні блоки з гуркотом посипалися додолу, утворюючи завал. Шлях до друзів був відрізаний; згори почувся тріск каміння, і Томас зрозумів, що в нього не лишилося ні вибору, ні часу.

Він неохоче розвернувся і помчав у темряву за Брендою, яка так і не відпустила його футболки.

Томас не мав часу подумати ні про те, як у нього калатає серце, ні про те, що могло стати причиною вибуху. Зараз він міг думати лише про решту глейдерів, які опинилися відрізані від нього. Засліплений Томас просто біг за Брендою, змушений їй довіритися.

— Сюди! — крикнула дівчина. Вони різко звернули праворуч; Томас зашпортнувся і мало не впав, але Бренда допомогла встояти. Тільки-но він відновив темп, вона відпустила його футболку. — Не відставай од мене.

Що глибше вони занурювалися в тунель, то приглушенішим ставав гуркіт руйнування. Томас запанікував.

— А як же мої друзі? Що як…

— Просто біжи! Навіть краще, що ми розділилися.

Повітря поступово холоднішало, панував суцільний морок.

До Томаса повернулися сили, вирівнялося дихання. Гуркіт за спиною вже майже ущух. Томас непокоївся про товаришів, але чуття підказало, що з Брендою він у безпеці, а глейдери самі про себе подбають, коли знайдуть вихід. А що як глейдери опинилися в полоні у підривників тунелю? Або й загинули? Тоді хто організував на них замах? Від тривоги серце обливалося кров’ю…