За Ньютовим наказом глейдери розібрали двоярусні ліжка і порозставляли поздовж стін — тепер місця вистачало на всіх. Дев’ятнадцятеро хлопців розсілися колом, обличчями один до одного.

Побачивши Томаса, Мінхо вказав на вільне місце біля себе.

— Казав же тобі, чувак, сідай, потеревенимо. Чекали на тебе. Тільки спершу зачини ці гнилі двері — там смердить гірше, ніж ноги Галлі.

Томас мовчки зачинив по собі двері та присів на відведене йому місце. Хотілося схилити голову на руки. Томас не знав, чи в безпеці Тереза. Варіантів її зникнення може бути повно, і з них чимало таких, при яких з нею все гаразд.

Ньют сидів на ліжку праворуч, на самісінькому краєчку, мало не падаючи.

— Гаразд, обговорюємо ситуацію і переходимо до справжньої проблеми: де роздобути харчі.

На слові «харчі» в Томаса забурчало в животі. Він і не подумав про їдло. Якщо з водою все гаразд — є ж убиральні,— то харчів ніде і сліду не видно.

— Лацно, — сказав Мінхо. — Арисе, починай. Розповідай.

Новачок сидів навпроти Томаса; двоє глейдерів обабіч од нього відсунулися на краї ліжка. Арис похитав головою.

— Е ні. Ви перші.

— Та ну? — зронив Мінхо. — А може ми спершу виб’ємо весь дрист із твоєї гнилої голови? А потім знову надамо слово.

— Мінхо, — суворо осмикнув його Ньют. — Не…

— Та годі, чувак! — сказав Мінхо і тицьнув у Ариса. — Звідки нам знати — може, цей шлапак узагалі з Творців. Це «БЕЗУМ» його підіслав стежити за нами. Раптом це він повбивав наших рятівників? Двері замкнені, ніхто сторонній увійти не міг! Мене бісить, що він тут отак козириться, коли нас двадцятеро, а він один. Нехай розповідає перший.

Томас подумки застогнав. Одне він знав напевно: Арис ніколи не розкриється, якщо Мінхо його залякуватиме.

Ньют, зітхнувши, звернувся до новачка:

— Мінхо має рацію. Розкажи, як ти вибрався з бісового Лабіринту. Ми самі через нього пройшли, але тебе не бачили.

Потерши очі, Арис подивився на Ньюта.

— Гаразд, слухайте. Мене закинули у величезний мурований Лабіринт, а до того я нічого не пам’ятаю. Пам’ять стерли, залишили тільки ім’я. Я мешкав там з дівчатами: їх десь півсотні було, — єдиний хлопець. Декілька днів тому ми звідти втекли, і люди, які допомогли нам, влаштували нас у спортзалі. Минулої ночі мене перевели сюди і нічого не пояснили. І що це за дурня, що ви начебто теж були в Лабіринті?

Останні Арисові слова потонули в здивованих вигуках глейдерів. Арис із такою легкістю розповів про те, через що йому довелося пройти, наче описав прогулянку на пляж. Але ж це неймовірно! А якщо це правда, то тоді все набагато складніше. На щастя, Ньют промовив уголос те, що Томас намагався сформулювати:

— Стривай. Ви жили у величезному Лабіринті, на фермі, за мурами, які щоночі зачинялися? Ти і кількадесят дівчат? Ти щось знаєш про почвар — гріверів? Ти з’явився останнім? І все пішло шкереберть, так? А ти був у комі? При тобі була записка з попередженням, що ти останній?

— Ого! Ого! — тільки й мовив Арис, ще Ньют не закінчив. — Звідки ти знаєш? Як…

— Це той самий гнилий експеримент, — уже спокійно виснував Мінхо. — Чи той самий… не знаю. В них були дівчата і один хлопець, а в нас — самі хлопці й одна дівка. «БЕЗУМ», певно, збудував два однакові лабіринти і провів два паралельні тести.

Томас і сам уже подумав про щось таке. Нарешті він достатньо заспокоївся, щоб і собі почати розпитувати. Він глянув на Ариса.

— Ти був пусковиком?

Збентежений не менше за інших глейдерів, Арис кивнув.

— А ти вмієш… — почав був Томас — і не доказав. Здавалося, що, промовляючи ці слова, він зізнається світові у своєму божевіллі.— Ти вмієш подумки спілкуватися з кимсь із дівчат? Ну, телепатично?

Арис уп’явся в Томаса таким поглядом, ніби глейдер щойно розкрив найстрашніший секрет, відомий лише тому, хто сам таке вміє.

«Чуєш мене?»

Фраза так чітко прозвучала у Томаса в голові, аж він спершу вирішив, що Арис говорить уголос. Але ні: губи новачка не ворушилися.

«Чуєш мене?» — повторив хлопець.

Трохи повагавшись, Томас ковтнув. «Так».

«Її вбили, — мовив Арис. — Мою найкращу подругу вбили».

— Що відбувається? — запитав Ньют, переводячи погляд з Томаса на Ариса. — Чого це ви витріщилися один на одного, ніби закохалися з першого погляду?

— Він теж так уміє,— відповів Томас, не відводячи погляду від Ариса, бачачи інших тільки периферійним зором. Арисові останні слова вжахнули Томаса: якщо убили його телепатичного партнера, то…

— Уміє що? — запитав Казан.

— А ти не здогадуєшся? — озвався Мінхо. — Новачок — такий самий покруч, як Томас. Вони спілкуються подумки.

— Серйозно? — втупився Ньют у Томаса.

Кивнувши, той уже хотів подумки поставити Арису запитання, однак в останній момент передумав і вимовив уголос:

— Хто її вбив? Як це сталося?

— Хто кого вбив? — розгубився Мінхо. — При нас давайте без того вудуїстського дристу.

Відчувши, як на очі набігають сльози, Томас відвів погляд від Ариса і подивився на Мінхо.

— У нього була партнерка, як і в мене… є. Арис каже, його партнерку вбили. Я хочу з’ясувати хто.

Арис, схиливши голову, склепив повіки.

— Я не знаю напевне, хто вони. Все переплуталося. Як відрізнити лихих від добрих? Але мені здається, хтось примусив оту дівчину, Бет… зарізати… мою подругу. Її звали Рейчел, і вона мертва, чувак. Мертва, — він сховав обличчя в долонях.

Томас геть заплутався. Все свідчило про те, що Арис прибув з копії Лабіринту, влаштованої приблизно так само, тільки призначеної для дівчат і одного хлопця. Арис у них — як Тереза у глейдерів, а Бет — за Галлі, який убив Чака. І справді, Галлі ж бо метнув ніж у Томаса, тобто убити він мав Томаса?

Але чому Арис з’явився тут? І де Тереза? Картинка начебто от-от мала скластися, але знову розсипалася на друзки.

— Як ти тут опинився? — запитав Ньют. — Де дівчата, про яких ти повсякчас торочиш? Скільки їх урятувалося? Тебе сюди самого привезли чи разом зі всіма?

Томасові мимоволі стало шкода Ариса: такий допит після всього пережитого! Томас уявив себе на його місці — уявив, як у нього на очах убивають Терезу… Пережити Чакову смерть і то було важко.

«Важко? — запитав сам у себе Томас. — А може, пережити Чакову смерть було навіть важче?» Томасу кортіло заверещати. Усе, що відбувається, це просто якесь лайно.

Нарешті Арис відірвав погляд од підлоги і витер сльози. Зробив він це без найменшого сорому, і Томас зненацька зрозумів, що хлопчина йому подобається.

— Послухайте, — звернувся до глейдерів Арис. — Я заплутався так само, як і ви. Зі мною врятувалися десь зо тридцять дівчат. Потім нас привезли у спортзалу, нагодували, відмили. Мене на ніч замкнули в цій кімнаті. Бо я хлопець і маю спати окремо від дівчат. А тут ви, штурпаки, з’явилися, от і все.

— Штурпаки? — перепитав Мінхо.

— Не звертай уваги, — хитнув Арис головою. — Я й сам не знаю, що це означає. У Лабіринті це слово було в ходу.

З напівусмішкою Мінхо обмінявся з Томасом поглядами. Очевидячки, в обох таборах був власний сленг.

— Гей, — заговорив один з глейдерів, якого Томас толком і не знав. Він стояв за спиною в Ариса, притулившись до стіни. — Що це в тебе чорне на шиї, під коміром?

Арис спробував зазирнути собі під піжаму, але, певна річ, не зміг.

— А що там?

Коли він замотав головою, Томас помітив чорну смужку: жирний напис, що тягнувся від западини над ключицею.

— Дайте-но подивитися, — підвівся Ньют з місця і підійшов до Ариса, накульгуючи більш ніж зазвичай (про походження цієї кульгавості Томас досі так і не довідався). Відсмикнув комір Арисової сорочки, щоб роздивитися дивний напис.

— Татуювання, — примружився Ньют, наче не вірячи власним очам.

— Що воно означає? — запитав Мінхо, так само підвівшись із ліжка.