— Я втомилася, — сказала Тадею.

— Вечеряй, за все заплачено, — заспокоїв її чоловік.

— Я хочу спати, — роздратовано перебила вона його.

— В такому разі ми вас залишаємо, — підвівся з-за столу Тадей. — А ви можете продовжувати.

— А ми й продовжимо, — облизнувся Роман Бей. — Я ще не їв порося з хроном і фіґи з грушами.

Тадей підвівся, лакей підніс йому мідну полоскальницю, він сполоснув рота, витерся рушником, і вони пішли з зали, де продовжував грати оркестр і бенкетувати Олександр Мендель і Роман Бей.

Тадей з Аллою повернулись до флігеля. У їхній спальні вже метушилася покоївка, шаруділа простирадлами й розмовляла з Тадеєм. Аллу душила ядуча ревність, вона бачила, що жінка, яка була танцюристкою і покоївкою в одній особі, молодша, привабливіша, нахабніша, і в неї дивовижне тіло, від якого мліли на бенкеті чоловіки. Аллі здалося, що вона тут зайва, і вийшла з фліґеля. Над маєтком Тарновських висів туман. З палацу долітали звуки втомленого оркестру. Десь на парковій алеї гавкали собаки.

— Алло, ти йдеш? — почула Тадеїв голос.

Вона зайшла в спальню — вузьку кімнату з двома ліжками і високою стелею. Кімната була сира й холодна. Покоївка принесла їм електрообігрівача, який з’їдав кисень. Кімната нагрівалася, але голова від цього ставала важкою.

— Чому ти не хочеш трохи підіграти? — обняв її Тадей.

— Це все несправжнє: і ця ніч, і ця спальня, і наші ревнощі, — відсторонено подивилась на нього вона.

— Чому? — погладив її волосся.

— Поміщики не ночували у фліґелях. Тут ночували слуги.

— А що ж справжнє? — поцілував її в шию.

Її душу розривала ревність до молодої жінки з гнучким і сильним тілом та смак гарячого подиху чужого чоловіка. Тадей припав губами до її грудей, довго їх цілував, і коли їй здалося, що вона готова віддатися будь-якому чоловіку, який опинився б із нею в цьому ліжку, ковзнула рукою по його животу й відчула його маленьку зів’ялу кінцівку.

— Ти питаєш, що справжнє? А справжнє те, що в нас так нічого й не вийшло, — зашепотіла вона й відвернулася до стіни.

До ранку в маєтку Тарновських гавкали собаки, а під вікнами блукали п’яні актори й музиканти.

Всю дорогу Алла, Тадей і Мендель слухали розповіді Романа Бея. До Києва вони приїхали увечері. Натомлена Алла прийняла ванну, порозмовляла з Настусею і лягла спати. Вона не чула, коли біля неї ліг Тадей. Спала тривожно. Під ранок їй приснилося, що гуляє в лісі під Скоморохами. Вийшла на галяву, зарослу глибоким і чистим мохом. Мох переливався на сонці, м’яко вгрузав під ногами, і вона відчувала, як приємно йти залитою сонцем лісовою галявиною, та несподівано ноги провалились, і вона впала в печеру. Її підхопив якийсь чоловік, задер плаття, й почав гвалтувати. Його обличчя вона не бачила, але відчувала його в собі, гарячого й пристрасного. І від цих гострих переживань прокинулась.

Стояла особлива тиша. Така тиша буває тільки перед пробудженням. Не співали птахи, не гуділи автомобілі, не було чути ні людського сміху, ні сварок, ні гавкання псів. За вікном цідився кволий світанок і розмивав залишки ночі. Над лісом яріла світла смуга, затягувала обрій брудною загравою і притискувала до землі світанковий туман.

«Треба вставати й починати все спочатку», — подумала вона й пішла на кухню готувати сніданок чоловікові й Настусі.

О сьомій годині вона розбудила доньку й Тадея, допомогла Настусі зібратись до школи і дивилася, як вони снідають, а потім провела їх до автомобіля й помахала рукою.

Вона не знала, що цього дня Тадей зустрінеться з Олександром Менделем. Розмова відбулася на Старовокзальній і була неприємною.

— Пане Мендель, — крижаним тоном мовив Тадей, і в голосі його заклекотіла лють. — Ви вважаєтеся добрим психотерапевтом, і я вам непогано платив. Чому після ваших сеансів і цього безглуздого дійства в Качанівці у моїх стосунках з дружиною нічого не змінилося?

— Олександр Мендель може багато, але ж він не Господь, — розвів руками той. — Я можу допомогти розібратись у ваших інтимних проблемах, але не можу зробити навіть такої дрібниці, як знизити ціни на Бесарабському ринку. І тим більше, не можу повернути сексуальний інтерес до вашої дружини, якщо ви його втратили.

— Але ж на початку нашої зустрічі ви говорили, що можете, — обурився Тадей.

— Якби Олександр Мендель міг повернути молодість, пане Швагуляк, то що б робили ритуальні контори? Вони б збанкрутували. А я — людина гуманна і не можу позбавити куска хліба армію гробарів, бо ці люди теж мусять якось жити.

— То що мені робити? — густо почервонів Тадей.

— Спробуйте відновити інтерес до життя з іншими жінками. Розалія Ліфшиць була мудрою жінкою. Вона водила дівчат до Винниченка, Винниченко з ними кохався, але залишався з Розалією Ліфшиць.

— Але ж моя Алла — не Розалія Лівшиць.

— На жаль… На жаль, — захрускотів пальцями Мендель.

Якийсь час Тадей стримував у собі люте бажання дати йому ляпаса.

— А як звати танцюристку, що грала роль покоївки? — зрештою оговтався він.

— Цього я не знаю, але дам вам телефон режисера Романа Бея, який допоможе її знайти.

Вони холодно розпрощались. В автомобілі Тадей набрав номер Бея. Телефон довго не відповідала, але нарешті почувся самовпевнений і трохи роздратований голос:

— Я слухаю вас.

— Мене звати Тадей Швагуляк. Ви робили на моє замовлення вечір у маєтку Тарновських.

— І що? У вас до мене якісь претензії?

— Я хочу дізнатися ім’я і телефон танцюристки, що грала роль покоївки.

— Це — конфіденційна справа, — засопіло в слухавці. — Я не можу вам дати її телефон.

— Я вам заплачу, — загарячкував Тадей.

У трубці стало тихо, і через деякий час знову почувся голос Романа Бея:

— Скільки?

— А скільки ви хочете?

— Три тисячі гривень, — зашелестіло в слухавці. — Три тисячі за номер і три тисячі за те, що я з нею про все домовлюся.

— Про що?.. — розгубився Тадей.

— Я їй скажу, що ви маєте намір підтримувати з нею серйозні стосунки, — сказав Бей.

— Давайте ім’я й номера — і я заплачу.

Та Роман Бей був незворушний.

— Спочатку зустрінемося, ви заплатите гроші, я дам телефон і при вас із нею про все домовлюся.

— Через дві години на Подолі, в ресторані «Щекавиця», — мовив Тадей.

Вони зустрілися в «Щекавиці», і Тадей замовив на дві персони козацький суп із білими грибами, бануш з бринзою та шкварками і каву. Коли Бей доїв бануш, Тадей заплатив йому шість тисяч гривень, Бей сховав гроші, дістав із кишені телефона, набрав номера й обізвався голосом старого спокусника:

— Як поживає найсексуальніша жінка Києва? Не дуже добре?! Що за проблеми? Я допоможу їх вирішити. Тут на тебе поклав око один заможний чоловік із серйозними намірами. Втім, ти його знаєш. Той, що замовляв ніч у маєтку Тарновських. Згадала? Він хоче з тобою зустрітись. То як? От бачиш! У тебе вже піднявся настрій. Він тобі зателефонує. Ну, бувай! Па-па!

Бей вдоволено допив каву.

— Її звати Ольга Фафлей. Запишіть телефон, — і продиктував Тадею телефон жінки.

З Фафлей вони зустрілися в цей же день на Шовковичній. Він завіз її до ресторану «Царське село». Вона замовила все, що було в меню, і, коли подали «Шато Бридуар» і Тадей розлив вино, жінка перехилила келиха.

— Не спішіть, — зупинив її чоловік. — Вино треба покатати спочатку на язику. У різних місцях язик по-іншому передає смак.

Фафлей не любила довгих прелюдій і відразу перейшла на ти:

— Як ти ставишся до кохання втрьох?

Швагуляк вдавився риб’ячою кісткою і довго кашляв, а Фафлей стукала його по спині кулачком.

— Двоє чоловіків і жінка, чи двоє жінок і чоловік? — обережно поцікавився він.

— Двоє жінок і ти.

— О, дуже цікаво! — ожив Тадей. — А хто буде другою жінкою?

— Моя сучка Жанна, бультер’єр, — надпила вино Фафлей. — Коли я кохаюся з чоловіками, на неї нападає такий сум, що вона починає скімлити і лізти в ліжко. В такі моменти її треба почухати за вушком, сказати кілька теплих слів. Чоловіки цього не розуміють і починають її відпихати. А Жанна брутального поводження не любить. Вона може і вкусить. Я розлучилася зі своїм офіційним третім чоловіком через свою сучку. Хоча, якщо чесно, він мені просто набрид.